Потвори
Там, де Русі простори — У місті і в селі Жили колись потвори Привітні і незлі.
На вигляд — не жахливі, А часто й навпаки: Вони були вродливі, Привабливі жінки.
А втім, — звичайні люди Й творили всім добро. За що ж на них усюди Лежить ганьби тавро?
За те, що лікували Дорослих і дітей І від хвороб звільняли Стражденних всіх людей?
Чому бридке — потворне? У чому справа тут? Чом біле стало чорне? — Це ж християнський бруд!
Письменники й лінгвісти! Я прошу вас на суд. Хай буде слово чисте — Відмийте чорний бруд!
До Дива
Боже яскравого неба! Всесвіту першопочатку! Нині звертаюсь до тебе, Пращуре наш і прабатьку. Диве, дай нашому краю Миру й блакитного неба. Більшого я не благаю, Боже великий, у тебе.
До Стрибога
Твої вітри потужні відвертали Від руських воїв смертоносні стріли І звістки радісні й сумні носили Про радість перемог чи сум з ріки Каяли. По всьому світу попіл ти розвіяв, Чорнобильський, отруйний, смертоносний, Нас рятував у час цей доленосний, Нищівну смерть знешкодив і розсіяв. Рятуй, Стрибоже, нас у злі години І знось все зле на наших ворогів, Щоб кривдити ніхто нас не посмів І радощі неси для України!
До Дажбога
Ти податель тепла й животворної сили, Ти, наш Боже пресвітлий, жаданий і милий.Ти приносиш палаючі промені сонця І освітлюєш в кожній оселі віконця.
О Дажбоже, поглянь як змаліли онуки, Збайдужіли серця, опустилися руки, Як своє все вони занедбали й зганьбили, Як від світу чужого здрібніли, позбавлені сили.
Відігрій, освіти їх спустошені душі, Хай злотисте тепло їх огорне й зворушить. Розкажи їм, заблудлим, чиї вони діти І навчи їх, Дажбоже, Вкраїну любити.
|
Святослав
Хоробрий, невгамовний, дужий, — В походах все життя прожив, До срібла й золота байдужий, А тільки славу й Русь любив. Розширив він Русі простори Мечем на захід і на схід. Ні ріки не страшні, ні гори, Якщо задумав він похід. «Іду на вас!» — так благородно Володарів попереджав. Тому ж то (й це було природно), У ворогів пошану мав.
Не раз його просила мати: — Мій любий сину, охристись! Як охристилась я й твій тато... — Від Віри Предків відректись?! Я ж не зроблю цього ніколи! — Так вперто їй відповідав, — Душею й тілом я не кволий, Щоб віру рабськую прийняв!
Як взяв у руки свої владу, На матір не зважав ніяк І не приймав її пораду — Відмовив на останок так:
— Щоб проміняв я Предків віру На ту мерзенну та бридку? Матусю рідна, знай же міру! Скажу тобі я річ таку: Щоб більше я не чув такого! Бо зрада це! Запам’ятай, Що від жидів й лихого бога Я захищу свій рідний край! До нас не прийде чужовір’я Від греків чи жидів-хозар. Я розіб’ю їх в пух, і пір’я З них полетить до самих хмар. Отруювати руські душі Ніяким зайдам я не дам! Русь поважатимуть! Примушу! Не дам Вітчизну ворогам!
В походах жив як простий воїн І просту їжу споживав. Спав на землі й під головою Сідло замість подушки мав.
Як оточили його греки, Про честь Русі й тоді він дбав, Бо не злякався небезпеки, А воїнам таке сказав:
— Ми не відступимо з ганьбою Тепер до руської землі. Накласти краще головою, Щоб не раділи греки злі! Ганьба велика — буть в полоні — Не нам судилась доля ця! До Сонця підніміть долоні, Що будем битись до кінця! Бо мертві сорому не мають. Ніхто ж не скорить нас, живих! Хай нам Боги допомагають Розбити ворогів лихих!
Шалена битва закипіла І Русь розбила ворогів. З Дунаю слава полетіла Аж до Дніпрових берегів. Хай сяє та безсмертна слава, Немов Святий Вогонь з Небес, Щоб дух великий Святослава Між українцями воскрес!
|
Якби...
(князю Святославу)
Хоробрий княже, дужий, мудрий, сильний, Якби ж здолав ромеїв ти, якби... Тоді б народ наш був розкутий, вільний Й не знав тисячолітньої ганьби.
Його б чужинські зайди не терзали — Яких висот він міг би досягти! Духовно і фізично не вбивали б Його ворожі підлії кати.
Могутня Русь — батиї, чінгісхани За сотні верст не сміли б підійти. Голодомори, тяжкі втрати й рани — Це ще тоді б унеможливив ти.
О княже мудрий, я не дорікаю — Ти за Вітчизну кров свою пролив. Для неї, для Русі, для свого краю Життя віддав і все, що міг, зробив.
Якби ти переміг, не ми в Європу — Європа йшла б з поклоном до Русі, Історія була б — правдивий опус — Така, що шанували б її всі.
Ти б чужовір’я не пустив мерзенне До нас у хату, навіть на поріг, Якби у битвах лютих і шалених Тоді ти Візантію переміг.
Якби... «Якби» в історії немає. Є результат тяжкої боротьби. Все ж крізь віки до тебе я звертаюсь: Якби ти, княже, зараз жив! Якби...
До Рода
Славний Боже, красний Роде, Ти творець мого народу. Помагай в тяжку годину Рятувати Україну!
До Велеса
Ти охоронець таємниць Буття. Тобі підвладні таємниці Нави. Ти батько наш і оборонець Яви, Дай гідність нам й достойнеє життя! Поетам дай натхнення вогняне. Щоб слово без облуди було, чисте, Правдиве, тверде, вірне і вогнисте, Щоб було світле, сонячне, ясне; Щоб кликало людей за Правду в бій, Щоб українців-русичів єднало, Щоб дух чужинський з душ повимітало, Щоб устрій був в державі рідний, свій!
До Полеля
Полелю мудрий і прекрасний, Ти світло в душі нам пролий І розум дай нам добрий, ясний Для здійснення сміливих мрій. Поглянь на нас, які ми кволі: У своїй хаті мов чужі, З чиїхось рук все ждемо волі, Серця лукаві, у іржі. Пошли нам щастя і уміння, Талантів від твоїх щедрот, Щоб зупинити розпад, тління, Щоб був єдиним наш народ. Полелю юний і прекрасний, Ти світлодайний, осяйний, Нам сили дай, дай розум ясний Для здійснення сміливих мрій. |
До Лади
Ладо, Богине кохана, Ладо, Богине кохання, Ладо, життя початку, Всесвіту й ладу теж. Ти, що для всіх жадана, Ти, що все знаєш зарання, Ти, що людей єднаєш, Щастя даєш без меж;
Єдності дай Україні, Згинуть не дай сиротині! Дай справедливого ладу, Радощів, щастя нам дай! Людям пошли єднання, Пристрасті, ласки, кохання! Дай нам розумну пораду І порятуй рідний край!
До Дани
Незрівнянна красуне, Непорочная Діво, Мати всього живого І суворий суддя, Будь для нас невблаганна, Але будь справедлива. Не прощай нам нічого — Дай лише гідне життя! Дай дівчатам від себе Ти небесної вроди І палкого кохання, Дай стрімкої жаги. Юнакам дай сміливість І думки благородні, І міцної снаги.
До Рожаниць
Рожаниці, близнята-дівиці, Ви не звикли без діла сидіти... І без вас, двоєдині сестриці, На цей світ не народяться діти. Породіллям полегкість даєте, Опікунки життя нового. Ви з них жодну не обминете, Не залишите в муках нікого. Погамуйте їм тяжкії муки, Заспокойте їх, щастя пошліте, Прикладіть свої лагідні руки Щоб здорові родилися діти.
До Прії-Прісі
Ніжність і вірне кохання,
Приязнь, палкі бажання,
Радість душі велику
Людям приносила ти.
Дай нам жагучі жадання,
Дай нам любові палання,
Радощів дай нам без ліку,
Чистої мрії й мети.
|
До Сварога
1
Ти запалив Вогонь любові, Кувати зброю нас навчив, Ти людям дав свій дар чудовий Праукраїну боронив.
І наконечники й сулиці, Ножі, сокири і мечі — Твоя, Свароже, грізна криця Вдень боронила і вночі.
О любий Боже України, Допоможи своїм Вогнем, Адже ти бачиш, знову гинем. Рятуй нас знов своїм мечем.
Допоможи кувати зброю На наших лютих ворогів, Таку, щоб з нами вже до бою З них жоден стати не посмів.
Безкарно щоб на Україну Чужинці не прийшли з мечем. Хай знають — їх Сварог зустріне Своїм палаючим вогнем!
2
Боже вогню небесного, Яскравого неба І Всесвіту безмежного, Звертаюсь до Тебе:
Допоможи Україні Прірву обминути, Розкуватися, звільнитись Та рабство забути.
Щоб вернула Україна Древню Русі славу. Щоб скінчилася руїна Й мали ми державу.
Щоб господарями були В своїй власній хаті, Рідні звичаї вернули, Щоб були багаті.
Щоб було все українське В нашій Україні, Щоб забулося чужинське Довіку віднині.
До Світовида
О, Світовиде! Святовите! Над Україною витай! Очисть серця, іржею вкриті, І наші душі осявай!
Відкрий невидиме, таємне, І мудрість наша хай зросте. О, хай несе нам все приємне Те Твоє Світло Золоте!
О, Слава, Боже, Тобі Слава! Що розум наш ще не потух, Що є мета — своя держава! Є Світовид — Святий наш Дух! |
До Перуна
Перуне могутній і грізний, Метав ти громи й блискавиці. Від кроків твоїх залізних Тремтіли заморські столиці.
Подобу твою як знамено Дружини в похід носили І в битвах жорстоких, шалених Вона додавала сили.
Тремтіли лукаві ромеї І золото щедро давали, І, зломлені міццю твоєю, Всі голови низько схиляли.
І ширилась буйная слава Про непереможність Перуна, І квітла слов’янська держава, Прадавня і вічно юна.
Перуне, великий наш Боже, Ти бачиш що сталося з нами... Плебеями жити не гоже — Були ж ми колись панами.
Ти сили нам дай громової, Могутності й величі духу! Нащадки ж ми славних тих воїв, І мусим здолати цю скруту.
Згуртуй нас в єдину дружину — Сварожі полки залізні, Пошли ворогам України Палаючі стріли грізні.
О, дай нам завзяття й відваги Образ ворогам не прощати, Невтомності дай нам, наснаги З руїни Вітчизну підняти.
Щоб ми подолали руїну Й вернули утрачену славу, Щоб ми відродили Вкраїну — Велику і сильну державу.
До Берегині
Берегине, Берегине, Наша любая Богине! Вийти з скрути поможи, Україну збережи!
Волхвині Зореславі на день народження
Мудрая Волхвине! Час летить невпинно І річниці-кола Оберта Сварог. І весь час працює, Наші дні рахує, Числить все навколо Мудрий Числобог.
Наша Берегине, В цю лютневу днину Вам бажаю щастя, Радощів, тепла, В науці дерзання, Радощів пізнання. Ще — кохання раю, Щоб любов була! |