Берегиня

Берегиня — Богиня-захисниця народу, відома сьогодні як Богиня народної пам’яті, яка зберігає прадавні звичаї. І хоча таке розуміння Берегині є лише даниною сучасному поетичному мисленню, ми все ж ставимося із повагою до цієї постаті69.

Берегиня до сьогодні залишається малодослідженою. Тому звертаємо увагу на деякі маловідомі риси цієї Богині. У Велесовій Книзі вона згадується так: «Течуть ріки великі на Русі. А повна вода дзюрчить співами стародавніми про тих бояр, що не боялись до полів проти готів виходити і багато літ битися за вольність руську. Ті славні нічого не берегли, ані життя свого — так прорекла їм Берегиня»70, (дошка 7-Ж). Як бачимо, тут Берегиня пов’язана не тільки з водою, співами, але й з віщуванням («пророцтво» — від ст. сл. «ректи») про героїчні битви і перемоги.

Ім’я Берегині у формі множини згадується і в писемних християнських джерелах XI–XV століття. У «Слові Григорія Богослова» це ім’я назване шість разів. У «Слові Іоанна Златоуста» Берегиня згадується один раз і виступає як ім’я власне. У Софійському збірнику XIV ст. читаємо, що одні язичники поклонялися Блискавці, Грому, Сонцю і Місяцю, а інші «...Перену, Хоурсу, Вилам і Мокоші, Оупирем і Берегиням, їх же нарицають три-дев’ять (тобто 27) сестриниць... а ще інші — Огневі і Каменію, і Рікам, і Істочникам, і Берегиням...» Чудовський список XVI ст. подає відомості про те, що їм «кладуть треби» (їжу), «младенцы знаменают мертвы і Берегеням»71, що означає «немовлят поминають померлих і жертвують Берегиням». Хоча й нині серед етнографів побутує нав’язаний християнським світоглядом погляд на потерчат як на «нехрищених дітей»72, однак давніше його язичницьке значення аж ніяк не могло стосуватися охрищення. Поняття потерчата прозоре своєю етимологією — втрачені, «потеряні» діти, або мертвонароджені.

Написання імен у давніх списках, як відомо, не було чітко унормоване — як літописець чув, так і писав. Ім’я Берегині передається також по-різному: Берегиня (Паїсівський збірник XIV–XV ст.); Перегиня («Поучение духовное детям» XVI ст.). Останній твір своєю орфографією наштовхує на цікаві роздуми. Так, тут подаються поради, вірогідно, вже охрищеним нащадкам, чого їм треба уникати: «Уклоняйся Поревну, і Аполовину, і Мокоши, і Перегині». Звичайно ж, слово уклоняйся тут вжито не з українським значенням «вклоняйся», а з церковнослов’янським «уникай, ухиляйся». Поревн і Аполовин — зіпсовані імена слов’янського Перуна та грецького Аполлона73.

Лозко Г. С. Українське народознавство