Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ

Славень рідновірів

Ми, славні Дажбожі онуки,
Незламно, немов Прометей,
Рівняєм дороги науки,
Рятуєм від рабства дітей.

Клянемося громом над полем,
Дніпром і вершинами гір:
Ніколи, ніколи, ніколи
Не буде рабом рідновір!

Єднаєм колишнє з майбутнім,
Як ланки міцні ланцюга,
Бо з Неба нам сяє могутня,
Страшна для злодіїв Сварга.

Сварожим клянемося Колом,
Землею і святістю зір:
Ніколи, ніколи, ніколи
Не буде рабом рідновір!

Ми лицарі Прави та Яви,
Нащадки Полян і Древлян,
Вогнем розумової лави
Освітимо шлях Оріян.

Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ (Київ)
(4.07.1940 – 24.05.2022)
(зі збірки «Поклик Роду»)

Українці, любіть українців!

Одягнімо нові вишиванки
І на свято зберімося всі,
Українці — слов’яни, слов’янки —
Вічний Рід України-Русі.

Щоб наш Рід процвітав, як барвінок,
Між красотами гір та угідь,
Українці, любіть українок
І лише українців родіть.

Даймо долю дитині та жінці!
Щоб нас вічно беріг оберіг,
Українці, любіть українців,
Не любіть воріженьків своїх!

Воріженьки близькі та далекі
Не вженуть нас в глуху колію,
Ми не щезнем, як в Небі лелеки,
Доки любим родину свою!

Сонет рідновіра

Крізь тумани чужого віровчення
Крокує український рідновір.
Ходім за ним до сяйва рідних зір!
Ходім за ним, неграмотні та вчені!

Ходім з проваль за перевали гір,
Оббріхані, затуркані, нечемні,
Старі й малі, самотні й наречені, —
Вилазьте з юдохристиянських нір!

Мов день єдиний — тисячі років…
Учора ще ми військом Святослава
Бороли хижу лють кочівників,

І що далі?

Жертовності, напевне, досить нам.
Учімося, нарешті рахувати
І наміри від ворогів ховати,
Давати ціль та засоби синам.

Програли ми. Бо ветхий Авраам
Спромігся нас (укотре) роз’єднати.
Тому справніше танка та гранати
Нам волю нищить абрамічний храм.

І що тепер? Тепер, коли старі
Займаються ще боротьбою класів,
Поклони б’ють Давидовій зорі,

Здається, що потрібно гнів Тарасів
З’єднати з мудрістю Сковороди
І ще. О, земле, Велетнів роди!

Зоряні мости

Без рідних заповітів, без мети
Століттями минали покоління.
Кого бороти та куди іти, —
Не наше диктувало нам сумління.

І Всесвіт весь над нами кепкував,
Як ми зійшли з космічної дороги,
Бо каган Володимир заснував
На лихо нам хрестаті синагоги.

Та ми відновим зоряні мости,
Але не під егідою Давида.
Кого бороти та куди іти, —
Підкажуть нам закони Світовида!

І вже не подолає нас ніхто
З усіх на світі найпідліших націй,
Хоч вороги додумалися до
Приватизацій-колективізацій.

Вони Христом не заморочать нас,
Нащадків Берестечка та Базара,
І братній клас не нацькують на клас
Під проводом бандюги-комісара.