Громада «Православ’я» вшанувала тисячолітню традицію Предків, відсвяткувавши Водосвяття.

Це сталося вранці суботнього 4 січня. Біля виходу однієї зі станцій столичного метро метушилися громадяни — хтось чимчикував у своїх справах, хтось цікавився продукцією, яка пропонувалася у місцевих торгівельних кіосках, а дехто просто прогулювався прилеглою до станції площею. Аж раптом неподалік увагу перехожих став привертати окремішній гурт людей, які хоч і мало чим відрізнялися від решти, та все ж мали не такий настрій, як в інших, — святковий. А жовто-блакитний прапор із символом Сонечка посередині, що розвівався над ними, ніби підкреслював цю святковість. Було видно, як до цього гурту приєднувалися все нові, як здавалося на перший погляд, і нові усміхнені люди. І якось незвично віталися: «Слава Дані!», — вигукували ті, що підходили.— «Навіки слава!», — відповідали ті, хто на них чекав.

Згодом, наповнившись певною кількістю осіб, згаданий гурт рушив однією з вулиць, що вела у бік дніпровської затоки. Дорогою деякі водії зустрічного та й супутнього транспорту вітали групу, що крокувала під прапором, короткими автомобільними сигналами, вочевидь, сприймаючи їхню ходу за якусь акцію євромайданівців — такі нині часи. І перші у своїх здогадах не були далекі від правди… У частини євромайданівців було цього дня Свято, бо ж звалися вони Громадою українських язичників «Православ’я» і йшли до водойми привітати Богиню Води Дану з Її Різдвом.

Згодом асфальт закінчився і Дажбожі онуки пішли по землиці, а перед ними розкинувся пейзаж чи то пізньоосінньої, чи ранньовесняної природи, адже снігу не було — лише пожовкла трава та голі дерева… А от на пагорбі над затокою, де мало відбутися свято, зеленіла травичка, майже по-весняному… Сюди й завернули.

Святкове місце було прибраним: в осінньо-зимовий період й аж до початку травня тут мало вештається носіїв чужовір’я, неприродних релігій, хіба що якісь поодинокі рибалки пройдуться вздовж берега..., тож зберігся порядок, наведений Громадою ще напередодні попередніх свят, які нею тут проводилися.

Коли громадівці стали готуватися до обряду, побачили, як у далині від протилежного берега затоки до них став наближатися човен на веслах. То плив на свято Хранитель Перунового острова Світозар — віз столи, сухі дрова й інші речі, необхідні для проведення релігійного заходу.

Враз розстелили обрус і виклали на ньому посуд з джерельною водою — для освячення. Потім з уже присталого до берега човна швиденько виклали дрова для жертовного вогнища.

Й ось із вуст жерця Вогнедара та обрядодія Зореслава полинули священні славлення та молитви. На березі біля водойми запалало священне багаття. Свято розпочалося з принесення жертовних гостинців Богині Дані у вигляді меду-сури та хліба, переданих Їй спочатку через Вогонь, а потім, за другим разом, — Водою затоки. А за якусь мить ведучі обряду провели й символічне освячення води — і тієї, що була налита у посуд та призначалася для внутрішнього споживання, і тієї, що в затоці, — для зовнішнього застосування, поєднавши таким чином представницю жіночого начала Всесвіту з уособленням його чоловічого начала — Вогнем.

«Вічносвіжа Дано! — урочисто звернувся при цьому жрець до Богині. — Водо і Діво, Жінко Сонця-Вогню! Оживи своєю всетворчою силою все видиме і невидиме, все добре, духовне, світле! Коромислом Райдуги зачерпни зі святого свого Джерела Животворну Воду для народу мого українського! Наділи нею Берегинь, щоб вони сіяли цю святу Воду золотим решетом на Землю-Матінку, зрошуючи зела, квіти і плоди!»

Не забули освяченою водицею окропити й Громаду, примовляючи: «Богиня Дана благословляє, силою й здоров’ям наділяє!», і «Слава Дані!», — чули у відповідь.

А по тому й Славу велику заспівали, якою прославили всіх Богів і Богинь, єдиних у Сварзі, а урочистим виконанням Славеня Життю подякували чотирьом життєдайним стихіям: Сонцю — Оку Божому, Вітру-повітрю — Подиху Божому, Воді всеочисній та Землі-Матінці — Годувальниці.

Сховавши посуд з освяченою питною водою, віряни йшли з пустими пляшечками до водойми… А кому обрядового окроплення було замало, той, роздягнувшись, наважився ще й зануритися у священні води затоки дніпровської…

Та на цьому свято не завершилося. Адже логічним його продовженням була святкова братчина. Трохи віддалік на береговому узвишші Дажбожі онуки розклали столики, з’єднали їх і запалили поруч ще одне вогнище, щоб грітися, танцювати й веселитися. А накривши на стіл, разом промовили Молитву перед їжею. За тим жрець ще раз привітав побратимів і посестер з величним прадавнім Водосвяттям — Різдвом Богині Дани, передав святкове привітання від голови Об’єднання рідновірів України і Громади «Православ’я», Волхвині Зореслави, побажав усім всіляких благ та й Предків нагадав вшанувати. Проливши з ритуального рогу кілька крапель суриці на святу землицю, він виголосив:

Слава Отцям нашим і Матерям!
Що вчили нас про Богів наших
І вели нас за руку до Стежки Прави.
Так ідемо, і не будемо
Лише хлібожерцями,
Але будемо словяни-руси,
Які Богам Славу співають,
І тому названі є словянами!
Слава Предкам!

— Навіки слава! — пролунав хоровий відгук Громади.

А наповнивши братину (дерев’яний ківш) чарівним напоєм, духівник пустив її посолонь, щоб кожний міг висловити своє славлення персонально… Врешті, над столом запанував радісний гомін: і співали, і вірші читали, і просто веселилися від душі….

Й уже було близько до полудня, як учасники свята стали збиратися додому. Віряни подякували цьому місцю, яке вкотре гостинно прийняло їх на свято. А дехто, вже наостанок наблизившись до водойми, приніс Дані ще одну жертву-данину, кинувши в її глибінь монетку, щоб повернутися сюди знову.

Більше світлин у Facebook