Вінчання християни запозичили з язичницької релігії. Бо ці обряди вироблені народом протягом цілих тисячоліть. Самі ж вони нічого принципово нового створити не змогли. Хіба що вінки з живих рослин замінили металевими коронами, а молитви взяли з Біблії — святого письма християнських конфесій. Зважаючи на нісенітниці цього, з дозволу сказати, «святого» письма, яке читається в церквах, можемо впевнено стверджувати, що такими ж є і «священні узи», які церква накладає на своїх нерозумних сповідників. Обхід навколо вівтаря попи здійснюють проти Сонця! Спитайте когось із обвінчаних у християнській церкві, чи пам’ятають вони, про що читав піп, і чи знають вони, що означає сам ритуал? Переважна більшість перебуває у якомусь напівсонному стані, і, як під гіпнозом, тупо виконують цей заупокійний чин, чекаючи, коли ж усе те неприродне дійство скінчиться.
Обряд Вінчання за Звичаєм Предків
Сповідники Української Рідної Віри вінчаються біля священних дерев. Дерево Життя символізує початок Світу і народження нової родини. Обряд вінчання біля Дерева Життя ніби повертає молодих до початку Творення Всесвіту, де молодий ототожнюється зі Сварогом, а молода — з Матінкою Землею. Так, в обрядодії вінчання Боги відновлюють Творіння, щоразу повторюючи появу першої пари людей із Дерева Життя, які в шлюбному союзі народжують свій плід — людське дитя, яке водночас є дитям Бога. Так підтверджується Божественне походження народу, і таким є священне значення обряду вінчання в Рідній Вірі.
Це вже не перше вінчання, яке здійснюють українські рідновіри за звичаєм Предків. Сьогодні молодих українців, які беруть шлюб, все більше цікавить, як зробити своє подружнє життя тривалим і міцним, заможним і щасливим — таким, яке було у наших славних Предків тисячі літ тому. Ось і прикликають вони Рідних Богів, щоб ті взяли під свою опіку нову українську сім’ю, як це робили їхні язичницькі Пращури. Адже щастя нації визначається кількістю щасливих сімей
Молоді, вбрані в національний український одяг, перед вінчанням моляться до Богів — Рода і Рожаниць. Щоб Боги благословили їхній шлюб, складають пожертву, виливаючи священний напій, що зветься медом, і посипаючи зерно на жертовник, на який одразу злітаються пташки, щоб поклювати зерно. Яскраво світить Сонечко — добрий знак від Богів, що молитва Ними почута:
— Свароже-Роде наш красний!
Дай нам прилучитися
до Твого Вічного Живця,
що витікає влітку від джерела Твого,
а взимку ніколи не замерзає!
Дай, Боже, щоб наш шлюб
був добрим і любовним,
пошли нам діточок гарних,
здорових і щасливих
на добро і щастя
народові нашому українському!
Матінка Лада!
Хранителька Роду,
Всеплодюча і любляча Предкине!
Будь з нами поруч все наше земне життя!
Хай Твоя материнська сила і ласка огорне нашу родину
і захистить нас від всякого зла!
Молоді обходять навколо жертовника, кладуть квіти, підходять також до статуй Богів, кланяються до кожного, складаючи свої молитви. У цей час біля священного Дерева відбуваються вінкоплетини. Одружені жінки виплітають два вінки: для молодої — з квітів і калини, для молодого — з дубового листя. Починаються вінкоплетини урочистим зачином:
— Зійди, Дажбоже, з Неба,
бо нам тебе завжди треба —
віноньки зачинати,
щастечком укладати!
Ступи, Боже, з Неба!
Ти нам завжди треба
Зачни нам весіллячко
на наше подвір’ячко,
тихоє, веселоє,
аби було щасливоє!
Біля священного Дерева молодих зустрічає Жриця (Жрець). Вітаються: «Слава Роду і Рожаницям!» — «Навіки слава!» Молоді кланяються, подають Жриці хліб на рушнику і просять їх обвінчати. Запалюється весільна свічка (в давнину запалювали священне багаття), дружки і бояри стелять весільний рушник, на якому молоді після традиційних запитань, чи люблять вони одне одного, чи бажають взяти шлюб, обмінюються обручками.
Звучать молитви з українського Святого Письма — Велесової Книги:
— Се повінчаємо Сварога і Землю,
і справимо весілля їм,
де Творець є Сварог,
а навпроти Нього — жона Його.
І се празднество маємо робити,
як для мужа і жони, бо ми — діти їхні.
А тому бажаємо їм здоровими
і щасливими бути,
мати дітей багато,
і собою хвалитися,
і дивитися до вод,
щоб були велеплодні.
Дружки і бояри вдягають молодим вінки, мати посипає їх зерном, що символізує родючість і продовження роду. Жриця проголошує: «Вінчається Дажбожа онука Вогнедана Дажбожому онуку Святогору! Вінчається Дажбожий онук Святогор Дажбожій онуці Вогнедані».
Лине пісня:
— Благослови, батько ще й рідненька мати, Вогнедані й Святогору ручки пов’язати.
Мати зав’язує руки молодих вишиваним рушником, промовляючи: «В’яжеться той вузол не на день, не на два, а на цілий вік!». Жриця бере за рушник і починає веде молодих навколо священного Дерева з такими словами:
— Не самі йдемо — Сварог нас веде,
Мати Лада слідом іде,
а ми за ними
з Богами своїми!
Хор співає весільну пісню:
— Поміж трьома дорогами рано-рано!
Там здибався князь із Дажбогом
Рано-ранесенько!..
Після трикратного обходу посолонь (за Сонцем) проголошується слава Сварогу, Перуну і Світовиту — головним Богам прадавньої Трійці, яка існувала вУкраїні-Русі задовго до християнства. Дружки і бояри супроводжують цю урочисту ходу.
Після обходу Жриця оголошує молодих подружжям:
— Дажбожий онук Святогор
і Дажбожа онука Вогнедана!
За Звичаєм наших Предків,
за законами Рідної віри
оголошую вас мужем і жоною!
Живіть щасливо в мирі й злагоді!
Народжуйте і виховуйте дітей!
Поважайте своїх батьків і родичів!
Любіть одне одного!
Творіть славу Рідним Богам
і рідному народові!
Слава Роду!
Молоді відповідають: «Навіки слава!». Цілуються. Жриця знімає з їхніх рук рушник, не розв’язуючи вузол. Віднині молода зберігатиме цей рушник як священний знак і як гарант подружньої вірності. Жриця подає молодим чару з медом:
— Дажбожі онуки Вогнедано й Святогоре!
Випийте цей мед на знак любові
і єдності з Рідними Богами,
які живуть у Сварзі
і з вами п’ють за щастя ваше!
Молодий, допивши мед, розбиває чарку об камінь зі словами «На щастя!». Молода каже замовляння:
— «Як із цієї чарки ніхто не зможе пити, так, щоб нашого шлюбу ніхто не міг роз’єднати!»
Молодий цілує молоду, вся громада співає Рідним Богам «Славу Велику», танцюють навколо молодого подружжя:
— Дай, Дажбоже, в добрий час,
як у людей, так і в нас,
у щасливу годину
розвеселим родину!
Рідні і друзі вітають молоде подружжя, батьки пригощають гостей. І далі — все, як і тисячу літ тому: мати у вивернутому вовною назовні кожусі (символ багатства і родючості) буде зустрічати молодих з хлібом-сіллю, хлопчик переливатиме дорогу водою, а молодий, подякувавши, переноситиме через цю воду молоду. Буде й традиційне українське весілля з короваєм, шишками, співом і танцями, викраденням і викупом черевичка молодої. А на другий день з тими чобітьми, які тещі «зять дав, а за тії чоботи дочку взяв», — танці на рядні та возять батьків у візку…
Склала Вохвиня ЗОРЕСЛАВА,
Київ, 2000
Опубліколвано в часописі «Сварог», ч. 11–12
На фото: фрагменти першого в ОРУ Вінчання,
відтвореного за Звичаєм Предків 07.08.7508 / 2000.
Фотоархів ОРУ
