Минає зима, починається зустріч весни. За народними уявленнями, весну приносять на крилах птахи. На щастя, в Україні збереглися відомості про кілька стародавніх пташиних свят: Лелечини (24 лютого), Ластівки (1 березня) та Сорочини (9 березня).

9 березня — відоме як свято, що має різні народні назви: «Сороки», «Сорочини», «Жайворонки», «Бусли» та ін. Давні назви цих свят, імовірно, загубилися в імлі віків, зате їхній космогонічний смисл зберігся — зв’язок людей з небесним, духовним світом Богів і Предків. Тому навряд чи назва «сорочини» походить від «сороки», тут криється, скоріше, магія числа 40. Існує досі стійке уявлення про 40 днів, які душа померлого мандрує до Вирію (Раю, на Луки Сварожі), так само, як і душа новонародженої дитини 40 днів (6 тижнів від пологів) адаптується, «вживається» в проявлений світ свого земного життя.

Сорочини — астрономічний переддень, «двері» Весни. Саме з цього дня дівчата виходять на пагорби (в давні часи на Дівич-гору над Дніпром) й починають закликати Весну:

Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку...

Дівчата підкидають в небо спечених з тіста пташок та водять хороводи, співають обрядових пісень, гукаючи Весну. В кінці цих пісень часто вигукують: «Гу!» — звідси й слово «гукати» (тобто кричати «Гу!»). Характерно, що кожна місцевість гукала по-своєму, причому цей вигук мав суто родові вібрації — звукове забарвлення, за яким можна було впізнати, з якого поселення гукали. Ці пісні в Україні мають різноманітні назви, залежно від області їхнього побутування: гаївки, гагілки, ягілки, яголойки або маївки (що в етнографічній науці позначаються терміном «веснянки»). Такі пісні, почавшись на Сорочини, співаються до Русальних (Зелених) свят, відомих нині як Трійця.

Якщо в цей день ще лежить сніг (переважно в північних районах), парубки з дівчатами виліплюють снігову Бабу й ритуально розбивають її сніжками, уявляючи, що проганяють Зиму. Потім ватага молоді вирушає вулицями села й сповіщає в кожному дворі, що Зиму прогнали. Радісні господарі, як правило, вітають передвісників Весни, роздають 40 бубликів (варіант: вареників, печива у вигляді пташок, жайворонків, буслів).

На Переяславщині дівчата варили 40 вареників з сиром і частували ними парубків: «щоб мороз любистку не побив» (О. Воропай).

Український фольклор зберіг багато пісенних звернень до птахів, що свідчить про сакральне значення птаха як духовної сутності, що єднає людину з божественним світом. Птахи прилітають з Вирію й приносять людям звістку від їхніх Богів і Предків. Першими прилітають жайворонки, щоб розбити кригу й підготувати шлях Богині Весні:

— Чом ти, жайворонку рано з Вирію прилетів,
Іще по горах сніженьки лежать,
Іще по долинах криженьки стоять!
Ой, я тії сніженьки крильцями розжену,
Ой я тії криженьки ніжками потопчу!

Звертаються також і до соловейка. Ось одна з веснянок, в якій до ХХ століття збереглося ім’я Дажбога:

Ой ти, соловейку, ти ранній пташейку,
Ой чого так рано із Вир’ячка вийшов?
Не сам же я вийшов — Дажбог мене вислав,
Дажбог мене вислав і ключики видав:
З правої ручейки — літо відмикати,
З лівої ручейки — зиму замикати.
А ще по горах сніги лежали,
А по дорогах криги стояли,
Я тії сніги ніжками потопчу,
Я тії криги крильцями поб’ю,
І кубелечко я собі зів’ю,
І в кубелечку діток наведу.

Діти також розносять по селу весняне печиво у вигляді жайворонків, голубків, та інших пташок. Іноді піднімаються на високі будівлі й кидають це печиво в небо з висоти, імітуючи політ пташок. Вважається, що це сприятиме майбутньому врожаю та добробуту. У веснянках, як і в колядках та щедрівках, звучать мотиви турботи про майбутній добробут, заклики та побажання, замовляння врожаю тощо:

Куди горобець ішов
Туди ячменець зійшов.

У веснянках найчастіше звучать звертання до таких птахів: гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок та ін.; їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести літнє тепло тощо.

Навесні, коли хтось вперше побачить якогось птаха, до нього говорять різні примовки, ставлять запитання. Особливо це полюбляють діти:

Лелеко-лелеко, до осени далеко?

Або (на Херсонщині):

— Чорногузу, дядьку.
Зроби мені хатку,
І ставок, і млинок,
І вишневий садок.
Або:

Ой вилинь, вилинь, гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо-літечко
І зеленеє житечко...

Практикувалась так би мовити «пташина магія». Коли хтось побачив уперше ластівку, треба було кинути їй услід жменю землі й промовити: «На тобі, ластівко, на гніздо!». Це для того, щоб швидше приходила весна. Діти й дівчата, що мають на обличчі веснянки (ластовиння), прохають у ластівки: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!», — і біжать чимдуж, щоб умитися весняною водою. А якщо вперше побачать журавлів, то треба сказати: «Веселики», бо якщо скажуть: «Журавлі», то будуть цілий рік журитися.

Народна загадка: «Хто народжується двічі: спочатку тверденьке, потім пухкеньке?» (яйце, пташка).

Казка про Яйце-Райце зберегла прадавнє українське уявлення про яйце як сакральну ідею зародку та вічності Життя. Ця ідея обрядово розкриється вже на святі Великодня через магію писанки і крашанки.

Галина ЛОЗКО,
доктор філос. наук, релігієзнавець

Лозко Г. Сакральна символіка птахів в українській етнорелігії /Г. Лозко // Минуле і сучасне Волині й Полісся: народна культура — шлях до себе: матеріали Волин. обл. наук.-етногр. конф., 10–11 квітня 2003 р., м. Луцьк: зб. наук. пр. — Луцьк, 2003. — С. 94–98.

Лозко Г.С. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2014.