Водяник — втілення духу водної стихії. Згадується у ВК у множині як клас Богів — Водничі поруч з Домовичами і Лісичами [д. 38-А]. Водяника уявляли в образі Водяного царя, як старого довгобородого дідуся, що панує над Русалками (його дочками), рибами та всією морською живністю.
Неодмінним атрибутом Водяника, як і грецького Посейдона та римського Нептуна, є тризуб, яким він вибиває з-під землі прісну джерельну воду, щоб живити рослинність. О. Знойко доводить, що ім’я Нептун має слов’янське походження. Суфікс -ун у слов’янських мовах — ознака діючої особи (бігун, відун, Перун), відповідно: питун, непитун (той, що не п’є). Справді, морська вода непридатна для пиття. Непитун, на думку міфолога, брат Перуна з Наддніпрянщини. В античному світі Нептун — брат Зевса [Знойко, с. 67]. Те, що Нептун — римський Бог не лише моря, а й хмар, дощу й узагалі всіх вод, підтверджує його братні стосунки з Перуном. Цікаво, що Нептун, Бог морів і потоків, спочатку вважався покровителем річкової і джерельної води. Його перехід в ранг царя морів пов’язаний з одруженням — молода дружина Нептуна нереїда Салакія символізувала у римлян солону воду. В Римі навіть існував храм Нептуна.
Треба думати, що й наш Водяник також мав божественні (теїстичні) риси, які через тисячолітні нашарування глибоко сховані від сучасного погляду. Збереглися лише народні уявлення про цю природну Силу, що дуже віддалено нагадують про колись потужний культ Бога морської стихії, який в інших народів виражений значно більше. У царських скіфів це культ Тагимасада — Бога морської стихії, погоди, тотожний Посейдону, як протитип слов’янських Царя Морського, Водяника та, за деякими функціями, Посвистача, Стрибога як повітряних сил, що впливають на погоду. Народні пісні-думи, у яких згадується Посвистач саме в цій теїстичній ролі, записав П. Куліш — до Посвистача молилися козаки, «щоб гарну погоду дав і моря не турбував» [Записи про Південну Русь. 1856].
Народні ж знання про Водяника носять не стільки теїстичний, скільки практичний характер — він в основному грізний, тому його необхідно задобрювати. Ввважають, що він володіє усією водою в світі. Якщо людина необережно втручається до його царства, Водяник може дуже зашкодити, навіть утопити, перевернути човен тощо. Тому мореплавці й рибалки завжди намагалися умилостивити Водяника: в давнину йому приносили в жертву чорну тварину (півня, козла).
Існував звичай тримати на кораблях чорну кішку, яка також є оберегом і для мірошників водяних млинів. Іноді жертви Водяникові приносили й пасічники. Щоб уберегти бджіл від повені, вони кидали в річку свіжий мед і віск, а подекуди навіть перший бджолиний рій (первак). Водяник схильний до метаморфоз: вірять, що він може показуватися людині у вигляді сома, щуки або іншої риби. Рідновіри, вшановуючи Богиню води Дану, не забувають і про Водяника, особливо навесні й улітку під час купального сезону. Існують і окремі дні, зафіксовані етнографами, в які вшановували Водяника — 11 квітня та 29 червня.
Джерело:
- Об’єднання рідновірів України: енциклопедичний довідник / автор-упор., заг. ред. проф. Галина Лозко ; Українська духовна академія рідновірів. — Миколаїв : Іліон, 2023. — 304 с.