Галина ЛОЗКО

Ой, шіді-ріді Дан, ші-ді-ріді Дана...*

Деякі дослідники язичницької віри слов’ян не визнали існування Богині Дани через те, що мовляв, її ім’я не засвідчене писемними пам’ятками. Серед противників Дани як Богині і як слов’янського теоніма, насамперед, християнський священик І. Огієнко, український етнограф В. Гнатюк та радянський академік Б. Рибаков.

Проте значно більший список учених, як минулих століть, так і наших сучасників, які не тільки визнали, а й переконливо довели існування Богині Дани в слов’ян: Д. Кантемір, М. Костомаров, А. Афанасьєв, Г. Дяченко, О. Потебня, А. Паньков, В. Барландяну-Бирладник, В. Петров, О. Знойко, С. Плачинда, М. Худаш, М. Іванченко, В. Шевченко, В. Войтович, С. Наливайко, Г. Лозко та багато інших науковців-міфологів, лінгвістів, істориків... Можна було б вважати, що питання давно вирішене й нема ніяких підстав продовжувати дискусію. Однак, заядлі поверхах-хапайки (хай вибачають за відвертість), знову нав’язують рідновірам чергову дискусію. Ми не ставимо за мету доводити й без того очевидні факти, а пишемо це для своїх вірян ОРУ, передбачаючи, що їм так чи інакше захочеться захищати свою Богиню. Хоча, Богині, як відомо, захист не потрібен!

Насамперед, треба сказати, що міфологія як наука про міфи має свої закони, свій категоріальний апарат, певний набір «інструментарію», з допомогою якого здійснюється компаративне, лінгвістичне, релігієзнавче, семіотичне (семіотика — наука про символи), феноменологічне, архетипічне, метахудожнє та інші галузеві дослідження такого широкого етнокультурного явища, як світова міфологія. Крім того, в світі існує чимало наукових шкіл, як вітчизняних, так і закордонних, різноманітні міфологічні теорії та численна армія прихильників тих чи інших міфологічних пріоритетів. На філософських факультетах поважних університетів вивчаються спеціальні дисципліни: теорія міфології, історія міфології, практична міфологія, світова міфологія, індоєвропейська міфологія та ін., де студенти глибоко й професійно вивчають міфологічні системи. Тому всілякі спроби любителів, які краєм ока зачепили лише одну з теорій, подискутувати на теми міфології закінчуються для них так само, як і почалися — безплідною балаканиною, яка нічого суттєво не вирішує. Такі дискусії, як правило, люблять підкидати українцям російські «колеги», цілком згідно з їхньою приказкою, коли «сапаґі чініть вазмьотса пірожнік, а піраґі пєчь — сапожнік».

Внаслідок різновекторності методологічних, філософських, історичних (і навіть ідеологічних!) підходів існують і цілком протилежні версії щодо визнання чи заперечення Богині Дани. Це зовсім не означає, що рідновіри не повинні шанувати Воду в будь-яких її постатях, у тому числі й у вигляді Богині Дани, спеціальне свято якої, як доведено астрономами, збігається з космічною ситуацією найбільшого наближення Землі до Сонця, внаслідок чого Земля отримує унікально цілющу воду.

У цій невеликій статті спробуємо дуже коротко окреслити деякі з основних наукових аргументів, що підтверджують існування Богині Дани, які сподіваємось, будуть корисними для читачів «Сварога» в їхніх дискусіях, що перманентно тривають. Є безліч опосередкованих, але науково доведених фактів, що свідчать про Богиню Дану (саме як персоніфікацію або теологічну постать), як одну з найпервісніших ще матріархальних Божественних захисниць, пам’ять про яку впродовж тисячоліть поступово стиралася, особливо з настанням епохи патріархату та наступом агресивної світової релігії. А те, що християнство знищило мало не всі писемні пам’ятки язичників, ще не означає, що ім’я Богині ніким і ніколи не було записане. Як пожартував один з науковців: «відсутність наявності — не тотожна наявності відсутності».

Почнемо з космогонічної функції Цариці Водиці, яка, згідно з українським фольклором, разом з Царем Вогнем світ сотворила. Космічні води як первісний стан всесвіту наявні у всіх автентичних міфологіях. Про її очисну функцію маємо писемні свідчення Велесової Книги: «І омиємо тіла, і омиємо душі свої в чистих Водах Живих». Саме ця властивість води визнана всіма релігіями, як етнічними, так і світовими. Ось, що писав про це поважний російський міфолог Александр Афанасьєв: «Як стихія, що змиває все нечисте, зле, демонське, Вода, нарівні з Вогнем-просвітителем, визнана була за найвірніший засіб внутрішнього, духовного очищення від недоліків. Ось основа тих священних «омовінь», які прописувалися статутами майже всіх найдавніших релігій. У гімнах Вед Воду закликають, щоб дати зцілення тілу від хвороб, а душі — від «виразки гріха». Перед дверима храму греки й римляни ставили посудину, наповнену водою, в яку опускали палаюче поліно, взяте з вівтаря Богів; кожен, хто бажав наблизитися до святилища й принести пожертву, повинен був наперед очиститися, й тому жрець вмочав у воду лаврову гілку й окроплював нею всіх, хто прийшов до храму; місця осквернені злочином, також очищувались водою» [Афанасьєв. Міфологія древньої Русі. — М., 2005, с. 281]. Як бачимо, й сьогодні наші жерці точнісінько так само здійснюють обряди освячення води та очищення вірян.

У Русі-Україні з давніх-давен водну Богиню вшановували біля криниць, приносячи їй хліб, мед та рушники, а також запитували воду про майбутнє родів (слухаючи, як саме вона шумить у відповідь), від чого походить ім’я віщих водних дів Криниці, і жіночих оберегів «крини». А.Афанасьєв також дав опис українського звичаю: «У одній старовинній пісні, яку співають у Подільській губернії під Меджибожем, вдова, жона і дівчина запитують Криницю, і та дає їм відповідь, як оракул» [там само, с.282]. Воду «запитували» не тільки біля криниць, а й біля річок, морів, чому є чимало писемних і фольклорних свідчень. Тим, хто серйозно замислюється над майбутнім, Богиня Дана реально дає змогу «почути» відповідь. Вода, за ведами, справді має якості: звуку, дотику, форми, смаку, а отже має «пам’ять» і здатність до передачі інформації. Треба тільки уважно її слухати.

Знання про те, що в слов’ян була Богиня Дана, доступно подане в академічних словниках: «Дана — в українській міфології Богиня річок, води, дарувальниця дощу. Вважалося, що Дана прийшла у світ разом з Вогнем і світлом. Щоб її умилостивити й викликати дощ, у водойми кидали хліб, як жертву Дані» [Шевченко В. Словник-довідник з релігієзнавства. — К.,2004, с. 111]. Так само, у води рік і морів кидають монети на знак вдячності за щасливе перебування в гарних місцях і з надією на повернення.

Навіть критики слов’янськості Богині не можуть заперечити тих фактів, що Богиня Дану існувала в інших європейських народів: «Дану (ірл. Danu) в кельтській (ірландській) міфології мати-прародителька Богів. Див. Племена Богині Дану... Дану (Ану, пор. ірл. Anae, «багатство», «процвітання»; валлійське Дон) визнавалась матір’ю-прародителькою Богів... Подружжям Дон був Белі (ймовірно зв’язаний з галльським сонячним Богом Беленусом)» [Мифы народов мира. — М., 1991, т. І, с. 353; т. ІІ, с. 317]. Тоді чому ж наших опонентів дивує, що Богиня Вода могла й у слов’ян, і в українців мати те саме ім’я? Хіба не на теренах України існує чи не найбільше гідронімів на Дон-?

Наведемо ще думку рідновіра, письменника і багатолітнього в’язня радянських таборів, світлої пам’яті Михайла Іванченка: «Від сколотів до нас дійшло ім’я Богині води Дани (Девонії-діви, інколи Лелі). Про її наддніпрянські храми свого часу згадував римський історик Лукан. Цілком зрозуміло, що назви багатьох річок — Дунай, Двина, Дон, Дінець, Дніпро (Дана-пріс, Дано-рідна) походять від імення покровительки води. Відома також Дівина-гора поблизу Смоленська, Дівоча гора на річці Росі. Існують і Дівині гори на Дунаї та на Балканах... У Дани-діви, як у цариці води, прохали дощу для врожаю... Статую Дани ще в Х ст. бачив у слов’янському храмі арабський письменник Масуді» [Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. — К., 1991, с. 9798].

Професор Володимир Шаян, якого по праву вважаємо нашим першим  Волхвом відродженої рідної віри, присвятив божественним назвам річок окрему  працю «Дунай, Дніпро й Дністер» [ВПН, Т. ІІ, с. 3363], у якій на широкому індоєвропейському матеріалі з’ясував етимологію цих назв.

Для нас важливу наукову вартість має й фундаментальна праця українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора Михайла Худаша, який усе своє наукове життя присвятив вивченню слов’янської та української антропоніміки. Висновки цього авторитетного вченого (зроблені в контексті його понад 1000-сторінкової праці!) для рідновірів мають непересічне значення: по-перше, тому, що він впевнено довів автентичність тексту Велесової Книги; по-друге, зробив вагомий внесок у дослідження пантеону наших рідних Богів, довівши їхнє слов’янське походження (напр., Симаргл, Хорс та ін., що досі вважалися іранськими); по-третє, переконливо заявив про свою позитивну позицію стосовно порушеної теми автентичності(!) Богині Дани.

Отже, хай вибачить читач за доволі розлогу цитату: «Відсутність у давній писемності, зокрема й у ВК, та в слов’янському епосі якихось дотичних до слов’янського язичницького божества Дани свідчень не може бути доводом того, що такого божества давні слов’яни, зокрема ще праслов’яни або й протослов’яни, ніколи не знали... На думку про те, що культ жіночого божества у праслов’ян на ім’я Dana, в античній міфології — на ім’я Diana, в індійській ведичній міфології — на ім’я Danu, у давній кельтській міфології — на ім’я Danu, зародився і розвинувся ще в первіснообщинному матріархальному середовищі на праіндоєвропейському чи праарійському мовному ґрунті, наводить нас не тільки переконання в тому, що культи чи не всіх слов’янських жіночих язичницьких божеств походять ще з матріархату — періоду обожнювання першою чергою жіночого начала життя. Крім того, в цьому переконує нас також генетичний зв’язок імені цього, ще праіндоєвропейського жіночого божества, з явною праіндоєвропейською кореневою морфемою Dan-, яку явно бачимо і в праслов’янському теонімі Dan-a, і в індійському ведичному Dan-u, і в античному D[i]an-a, і давньокельтському Dan-u. Різниця в усіх цих теонімних утвореннях виявляється тільки в різних флексіях, які вказують на граматичний жіночий рід теоніма і жіночу стать божества» [Худаш М. Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоруських і спільнослов’янських язичницьких імен. — Львів, 2012, с. 375–376].

Загалом, дискусії — річ чудова, коли є що сказати!

Славим тебе, Водо чистая,
Славим тебе, життєдайная!
Славим тебе, всеочисна,
Славим тебе!

_______________
* © Журнал «СВАРОГ»: Випуск №25, с. 27, 28.