Повна версія

Короткий опис обрядів, джерела або обґрунтування дати

21 лютого * — Щедрий Вечір. Наші Пращури починали нове літо (рік) з першим весняним Молодиком, який настає перед Весняним рівноденням. Нове Літо прийде до вас у хату. Пригостіть його Щедрою Вечерею, на яку збереться вся родина (вареники — обов’язкова ритуальна страва цього свята — наші Пращури за їхньою формою намагалися відтворити зображення молодого Місяця). Щедрування (магічні обряди на щедрий майбутній рік). Водіння Кози. Коза — образ Бога родючості й достатку. Її удавана смерть та оживлення — магічна містерія про завмирання Природи на Зиму та пробудження навесні. Молодик перед Весняним рівноденням.

22 лютого * — Новоліття (Молодик народжується в 0 годин 35 хвилин). Засівання вдосвіта (магічний обряд на урожайний майбутній рік здійснюють хлопці). Святкування Нового 7520 літа.

24 лютого — Лелечини. Свято тотемного птаха укрaїнцiв. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію, починаються двотижневі пташині свята: Лелеки, Ластівки, Сорочини. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються «перший раз гладке (яйце), другий раз — пухке (пташеня)». Збіг. з христ. Обретінням.**

27 лютого–4 березня — Колодій (Масляна). Парубки вибирають наречених. Магія родючості: неодруженим парубкам жінки прив’язують колодку (фалічний символ продовження роду), а також прив’язують колодку тим батькам, котрі не одружили своїх дорослих дітей (у т. ч. і дочок) у цей шлюбний сезон. Ti, кому прив’язали колодку, мають віддячити гостиною, дарунками тощо. Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці та ін.). На цьому тижні не шиють і не прядуть. Останній тиждень лютого.

1 березня — Ластівка — одне з пташиних свят. Спів веснянок. Етнографічні записи, Воропай, Месяцеслов та ін.

9 березня — Сорочини — пробудження Матінки Землі. Прилітає сорок різних пташок із різних країн. Бубликами закликаємо пташок із Вирію (сорок бубликів або печиво у вигляді пташок — «жайворонків» роздають дітям). Птахи приносять на крилах Весну. Варять галушки. З цього дня проганяють Мороза, викидаючи йому за вікно по одному з житніх колобків, які випікали спеціально в цей день. Месяцеслов, етногр. джерела. Збіг. з христ. 40 святих.**

11 березня * — Вербиця, або Вербна неділя. Освячення верби — Прадерева Bcесвіту, хльоскання вербовою гілкою є магічним побажанням здоров’я. Неділя перед Весняним рівноденням.

15 березня * — Навський Великдень, або Чистий четвер. День передвеликоднього очищення. Замовляння проти всякого зла. Душі померлих приходять на землю, (їм на ніч залишають купіль). Купання в річках або символiчнi обливання річковою водою до сxiд сонця, щоб бути міцним i здоровим. Четвер перед Великоднем Дажбожим.

17 березня — Пасіка (весняне свято бджолярів). Освячення пасіки, моління за бджолині poї, винесення вуликів. Збіг. з христ. Олексою Теплим.**

18 березня * — Великдень Дажбожий. Перша неділя після Весняного рівнодення. День стає довшим за ніч — великим. Свято Перемоги світла над темрявою. Прадавнє свято пробудження всієї Природи, народження нового циклу життя. Випікання ритуальних кopoваїв, освячення писанок, їжі, моління до Дажбога i вcix Богів у Сварзі. Дiвочi хороводи. Неділя після Весняного рівнодення.

19 березня * — Волочільне. Обливаний понеділок. Понеділок після Великодня: парубки ходять по хатах i обливають дівчат, за що дівчата обдаровують їх писанками (воду для обливання необхідно брати з річки о 12 год. ночі — ця вода має цiлющi властивості). Понеділок після Великодня.

25 березня * — Радуниця. Обіди на могилках Предків: моління за Piд, поминання покійних родичів, прохання їхнього покровительства й охорони живих. Тризни (поминальні братчини (спільне споживання їжі) військові ігри, змагання), «оклички». Поминальна неділя після Великодня.

25 березня — Благовіщення. Різдво Перуниці (пробудження Блискавиці від зимового сну). Обряди Зустрiчi Весни: розкладають багаття на мостах, стрибають через вогонь (очищення), кидають у річку жертовний хліб. Звичай випускати на волю пташок. Суворі заборони щодо починань будь-яких справ. Не можна зачинати нового життя ні людям, ні тваринам. За повір’ями, навіть птахи не в’ють гнізда. Етнографічні джерела.

26 березня — Благовісник. Різдво Перуна. У цей день може прогриміти Перун-Громовержець. З цього дня можна починати ciвбу. Освячення зерен для посіву. Етнографічні джерела.

11 квітня * — Рахманський Великдень, або Права Середа. Свято Прави — Світу Богів, Божественного закону, за яким живе Всесвіт. Пускають на воду шкаралупу з великодніх писанок та крашанок для «paхманів» (може, брагманiв). За повір’ями, вона допливе до них на Купайла i сповістить, коли свято. Святкується в середу, на 25 день після Великодня Дажбожого. Етнографічні джерела.

11 квітня — свято Водяника. Розлиття річок, повені. Жертви Водянику, щоб не затопив хату, город, будiвлi тощо. Збіг. з христ. Антипом.**

15 квітня — Яровит — загальнослов’янський Бог війни й одночасно Бог весняного пробудження Природи, плодючості. Також вважається джерелом несподіваних благ i багатств. Йому присвячують веселощі, танці, пicні. Гойдалки, ритуальне качання по землі. Слов’янські джерела, Фамінцин, Костомаров, Афанасьєв.

22 квітня — Велика Лада (Красна Гора), Лельник — вшанування Богинi шлюбу, весiлля, покровительки дощу, врожаю. Їй приносять жертви у виглядi бiлого пiвня, задобрюють перед весiллям, щоб шлюб був щасливим. На честь Лади дiвчата водять хороводи, спiвають пiсень. Весняна гра «А ми просо сiяли».. На Ладу i Лелю спiвають пiснi, якi називаються «ладовиці», а сам обряд має назву «ладування». Значення обряду — упорядкування хаосу, встановлення рівноваги в Природі, в душі. Дiвоче свято. Слов’янські джерела (за Фамінциним, святкують цілий місяць), Воропай, Костомаров, Соколова.

23 квітня — Ярило (Овсень). Чоловiче свято: приносять у жертву пiвня, споживають йогo в полi (без жiнок). Ритуальне пиво бризкають на вогoнь. Овсень — покровитель бджіл і коней. Орій вiдчиняє небо i зелені трави: до cxiд сонця умиваютъся цiлющою росою, обходять ниву з хлібом, палять вогнища. Дівчата обирають найкращого парубка, квітчають вінком, саджають на коня і водять від хати до хати з побажанням родючості. Збіг. з христ. Юрієм. Етногр. та фольклорні джерела.

Кінець квітня—початок травня — весняне свято Бога Велеса. Вигін худоби на пасовища, жертви Велесу — покровителю худоби, багатства і торгiвлi. Етногр. та фольклорні джерела. Костомаров, Іванченко та ін.

30 квітня–6 травня * — Русальний тиждень (Русалії). Жінки розвішують на деревах шматки полотна як жертви Русалкам (або Мокоші), дівчата плетуть для них вінки, кидають на воду разом з пахучим зіллям (лепехою, полином, любистком, м’ятою, шовковою травою та ін.) Це не стільки обереги, як дарунки Русалкам — найдавніша магія перед початком купального сезону. Польовим Русалкам приносять жертовний хліб і кладуть на ниву. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає Русалкою. Сьомий тиждень після Великодня Дажбожого.

1 травня — Майя – давньослов’янська Богиня рослинності, яка вкриває листям дерева, травами землю «замаює». День посвяти відаючих жінок. У західних країнах Європи з 30 квітня на 1 травня — Вальпургієва ніч. Сумцов, Афанасьєв та ін.; часопис «Сварог» №№ 19, 20, С. 51

2 травня — свято Живи, або Солов’їний Великдень. Приліт солов’їв; слухають, скільки літ накує зозуля. Моляться про довголіття та здоров’я. Жива — Богиня життя, яка перевтілюється в зозулю, пророкує майбутнє. Польські джерела називають її дочкою Трояна. Укр. етногр. джерела.

3 травня * (четвер) — Русалчин Великдень — свято Берегинь Роду. Поминаються Душі Праматерів, приносяться жертви зі свіжовипеченого хліба на води річок. Четвер Русального тижня.

На Русалчин Великдень починається Зелений тиждень: завивання вінків, заплітання Берізки. Клечання хати, вopіт, поминальні обряди, обіди в полі, в лісі. Ритуалънi страви: солодощі, яєчня, пироги тощо. У понеділок проводи Русалок (інше датування цього обряду: «десятий понеділок», або христ. Вознесення, або перший понеділок Петрівки — видаються помилковими, оскільки вони міцно пов’язані з самими Русалками і Зiльником — Трійцею).

4 травня * (п’ятниця) — Мокоша (весняна). Обряди Русального тижня. Вшанування Богині Мокоші — покровительки жіночого рукоділля. Заборона в цей день усіх видів жіночих робіт, пов’язаних з рукоділлям (шити, прати, прясти, виплітати і т. д.). П’ятниця Русального тижня.

6 травня * — Зелена неділя, або Клечальна неділя. Цього дня заносимо в хату зелене клечання (пахучі трави — лепеха, полин, любисток, м’ята, шовкова трава та ін.), а вслід за ним Душі наших Предків заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше Життя. Потрібно всій родині жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голосу, не ображати одне одного. Пращурів варто згадувати добрими словами. Влаштування поминального обіду. 50 день після Великодня Дажбожого.

10 травня — Зільник. Збір цілющих трав, копання лікувального коріння. День знахарок. Трави збирали самі жінки (найцiлюще зілля — те, яке збирали голими), тому це було винятково жіноче свято. Ритуальні обіди в лiсi, в полі, де збирають зілля: яєчня, вареники, риба, ряжанка. Жертва траві у вигляді хмільного напою — кроплять траву перед обідом. Після збору трав жінки влаштовували колективне купання у трав’яному напарі. Постійне свято, що збіг. з христ. Симоном, Зилотом.**

15 червня — Видів день. Славлення Свiтовида літнього (Дива) як Бога всевидючого. Похвалімося перед ним нашим багатством, красою і здоров’ям. У цей день можна навчитися всякому мистецтву, яке людина може побачити (бо сьогодні «що виджу, те вмію». Свiтовид розкриває таємниці досі невидимого. Сприятливий час для лікування зору. Слов’янські джерела, аналогія до христ. свята святого Вита**, що відбувається перед початком жнив.

21/22 червня * — Купайла, Купальська ніч (Сонцекрес, Соботка). Шлюбні ритуали, гуляння в лiсi, біля річок, стрибання через вогонь, спалювання солом’яного опудала Купайла, потоплення деревця Марени, потоплення палаючого колеса — символу повороту сонця до зими. Збирання цілющих трав, шукання цвіту папороті. Щасливий час для зачаття дітей. Середина Літнього сонцестояння.

25 червня–2 липня * — Літні Ярильські святки, Ярильський тиждень. З трьох джерел беруть воду для умивання на красу й здоров’я. Відбуваються «Яриловi ярмарки» та «Яриловi ігрища»: великі торги, молодiжнi забави, шлюбні обряди. Приблизно збігаються з христ. Петрівкою.

29 червня — свято Водяника. Рибалки вшановують Водяника жертвами у вигляді тютюну, пива (або інших напоїв), першої спійманої рибини тощо. Жінки сплітають рибалкам вінки з петрового батога (цикорію). Збіг. з христ. Петром** — «покровителем» рибалок.

1 липня — літнє свято Сварога. Вшанування Сварога як Бога ковальства та шлюбу. За повір’ями, коваль міг викувати веciлля, бо вмів чаклувати. Початок сінокосу. Збіг. з христ. Кузьмою й Дем’яном.**

2 липня * — Похорон Ярила (Коструба). Завершення Ярильських святок. Ярило, Бог весняного i літнього Сонця, вже все засіяв i запліднив. Сонце повертає на осінь, втрачаючи свою «припiкаючу» силу. Відбувається символічний похорон солом’яного опудала Ярила (Кострубонька). Спалюють опудало з веселими жартами, розвагами. Це свято одружених дорослих людей; молодь у цих iгpax участі не бере через їхню так звану соромiцькiсть. З етногр. джерел, перший понеділок Петрівки**

14 липня — Стрибог (Позвізд). Літнє свято Бога Вітру — Бога повітряного простору, від якого залежить погода. Вшановують його хлібом, варениками, якими пригощають чотирьох вітрів біля води. За Килимником: свято Вітру.

20–27 липня — Перуновий тиждень. Перуна влітку вшановували трьома основними святами, якi входили в цей тиждень. Народні матеріали, експедиційні матеріали Г. Лозко.

20 липня — літнє свято Перуна. Моління біля великих старих дубів — священних Перунових дерев. Ритуальні братчини, споживання жертовного м’яса кабана, бика або півня. Освячення води «перуновими топірцями», виплiтання дубових вінків i покладання їх на голови чоловікам для мiцностi й здоров’я. Християнська заміна на «свято Іллі».

22 липня — літнє свято Перуниці (Блискавиці). Жіноча іпостась Перуна — Блискавиця (нар. Молонія — блискавка). У цей день остеpiгaлися пpaцювати в полі й на городі, боячись, що Перуниця розсердиться на таку байдужість до її свята. Збіг. з христ. св. Марії-Магдалини.**

27 липня — Чур, Паликопа. Завершення Перунового тижня. Бог Паликопа — вартовий святкових днів, який cпocтepiгaв, щоб Боriв шанували належним чином, i карав своєю блискавицею тих, хто не дотримувався звичаїв. Йому молилися, щоб уберіг копи від вогню. Чур — дух межового вогню, походить з дуже дaвнix часів, пильнує майно i власнicть Роду (ним присягалися, застерігали: «Чур, моє!») у санскритськiй мові слово чур означає «палити». У цей день також вшановують Дажбога як покровителя обжинок, стрибають через священний вогонь, роздають дітям ритуальне печиво «сончата». Збіг. з христ. Пантелеймоном.** Снєґірьов, Місяцеслов та ін..

Серпень — Спасівка, Спасич. Спаси — давні праукраїнські Боги. Спасівка складається з трьох головних свят. Місяць Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий урожай. Ритуали проводилися на високих горах, скелях або біля священних джерел (у місцях, якi люблять Боги), відбувалося поминання Предків, загиблих воїнів, молитви за спасіння Душі, лад у державі, відбувалися братчини. Етногр. джерела.

1 серпня — Медово-маковий Спас. Освячення меду й маку. Етногр. джерела.

6 серпня — Яблучний Спас. Освячення яблук, груш, квітів тa інших дарів саду. Етногр. джерела.

16 серпня — Хлібний Спас. Освячення i споживання жертовного короваю з нового зерна, вдячність Богам за щедрі дари, врожай. У народі, крім зазначених, збереглися ще й такі назви, як Грибний, Ягідний, Горіховий, Полотняний, Спас на воді, або Мокрий Спас. Мабуть, у давні часи їх було ще більше, бо кожному овочу свій строк. Кожний овоч, як плід Землі і Сонця, має бути присвячений Рідним Богам, тож ніяких заборон на їх вживання не було. Перші овочі, квіти, мед та медові соти, мак, хліб з нового врожаю освячують рідними молитвами, пригощають ними близьких — таким є обряд початку споживання перших плодів. Тоді все піде на здоров’я й нам — дітям і онукам Дажбожим. Етногр. джерела.

На Спасівку Душі Пращурів також відвідують свої родини. Спом’янімо про них добрим словом.

16 серпня — свято Лісовика. Йому кладуть пожертву (хліб, кашу та ін.) на лісовій галявині, щоб «не водив по лісу». Укр. етногр. джерела.

19 серпня — літній Посвистач (літнє свято Стрибога). Вшановують Бога Вітру. Примічають погоду. Наприклад, якщо вітер теплий, буде гарний урожай вівса. Укр. етногр. джерела, Месяцеслов.

1 вересня — свято Вогню, Свіччине Весілля, Весілля Комина. Перше осіннє запалювання свічки, вогнища, печі. Вшановують домашнє вогнище: обмазують, білять піч, розмальовують комин тощо. Відбувається святкове гуляння молоді, жартівливий похорон комах та інших шкідників. Свято Знань: дітей відправляли до школи, обряди пострижин та ін., що було ще за язичницьких часів. Збіг. з христ. Семеном.**

4 вересня — осіннє свято Перуниці. Четверте (завершальне) свято на честь Блискавки i Грому — останні осінні громи «засинають» на зиму. У цей день палять вогнища з тернового гілля (сорт «диптам»), яке завдяки особливим речовинам, що містяться в рослині, не згоряє (звідси — «неопалима купина»). Перед таким вогнищем читали замовляння проти пожежі. Експедиційні матеріали Г. Лозко. Збіг. з христ. Образом Богородиці.**

8 і 9 вересня — свято Богинь Рожаниць. Святкується два дні, бо Рожаниць зображували як матір і доньку (Ладу і Лелю). Це Богині родинного благополуччя, яким присвячуються жiночi моління про пологи, немовлят, сім’ю, здоров’я живих i поминання покійних родичів. Свято відбувається біля води. Жінки викликають кожна свою Рожаницю: «Жертву Тобі правим — овсяне борошно, і так співаємо славу і велич Твою!» — таке жертвопринесення справляють жінки на березі річок, посипаючи борошно і пускаючи на воду заквітчані калачі та бублики. Водять хоровод навколо літньої жінки, яка тримає вівсяний хліб. По закiнченнi обряду цей хліб ділять i роздають для лікування людей i домашніх тварин. Мами поливають дочок водою на порозі свого Дому, щоб росли щасливі й здорові. Збіг. з христ. Різдвом Богородиці.**

14 вересня — свято Вирію. Проводи птахів до Вирію, молитви до Духів Предків, яким птахи передають звістку від живих родичів. Прощання з теплом, завмирання Природи на зиму. Вечорниці. Збіг. з христ. Воздвиженням.**

20 вересня — осіннє свято Стрибога. Моляться Богу Вітрів, щоб дав добру погоду. У цей день передбачають погоду на осінь: пiвнiчний вітep — на холод, південний — на тепло, західний — на дощ, східний — на гарну ясну осінь. Етнографічні джерела східних слов’ян, літописи.

24 вересня — свято Овинного Домовика. Співи, забави вдень, а після пiвночi запалювали багаття в Овинi (стодолi, на току) i починали обмолот. У жертву Овинному вогню приносили півнів, щоб Домовик беріг зерно. Збіг. з христ. Веклою.** Етнограф. джерела.

25 вересня * — свято Свiтовида Осіннього. Велике свято Врожаю, пов’язане з рівноденням і за значенням рівне Великодню. Всенiчне моління в храмі Свiтовида (покровителя хліборобства), принесення жертв, ворожіння за священним напоєм про майбутню зиму, обряд закликання наступного врожайного року: жрець ховається за ритуальним короваєм (заввишки в зріст людини), запитує, чи бачать його люди. Після відповіді «Не бачимо!» загадує: «Дай, Боже, щоб і в наступному році не бачили!». Записи очевидця Саксона Граматика, XII ст.

27 вересня — Пасіка (осіння) — свято пасiчникiв. У цей день заносять вулики. Земля «вкривається», «лягає спати» на зиму. Початок осінньо-зимових робіт, сезон весіль, вечорниць. Дiвочi молитви про одруження. Збіг. з христ. Саватієм.**

1 жовтня — свято Матері Слави. Вшановуємо Матір Славу — саме вона є нашою Покровою, бо це вона укривала руських воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил. «Б’є крилами Мати Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичі!» Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу — «по крові тіла» (Велесова Книга). Наші Пращури вірили в божественне народження русичів — дітей Сварога, Перунових синів, Дажбожих онуків... Це також осіннє свято Матері Землі. Вона в цей день вкривається, лягає спочити на зиму. Збіг. з христ. Покровою.**

20 жовтня * — Зворожини (Осінні Діди, Дідова Субота). Поминальний день. Діди «приходять» у гості до своїх родин. Поминальні обіди: (щоб пара була, бо душі вдихають пару від їжі), сита каша з маком, налисники, гриби, горілка та ін. (але без м’ясного). Громада літніх людей навіть у холодну пору варить куліш на лоні Природи, який тут же споживають, сидячи на землі. Вони знають, що скоро «відправляться на Луки Сварожі», — тому й свято назване Сварожини-Зворожини. Кладуть також багато ложок — для Предків, поминають кожного на ім’я. Завжди відзначається в суботу. Субота перед христ. св. Дмитра.

26 жовтня * — Мокоша осіння (Бабина П’ятниця). Жінки вшановують Богиню Мокошу — покровительку жінок, Роду, пологів та немовлят, а також жiночогo рукоділля. Її свято завжди у п’ятницю. Їй приносять в жертву прядиво, полотно, а з наступного дня починають великі роботи (ткання, вишивання, пошиття одягу тощо). У п’ятницю забороняється працювати голкою та ножицями, веретеном, бо в цей день, за повір’ями, Душі покійних родичів вiдвiдують свій piд, але пряля їх не бачить (боялися, щоб не поколоти Душі). Безплідні жінки моляться, щоб мати потомство. У цей день згадують ycix Богинь: Ладу, Дану, Живу, Лелю, Дану, Мокошу, Матір Славу. Приносять на освячення квіти, плоди, якi використовують протягом року для лікування. Збіг. з христ. Параскевою.**

1 листопада — осіннє свято Сварога, який, за легендами, викував золотого плуга для скiфiв. Принесення йому в жертву півня. Ковальське свято. Саме Бог Сварог викував для русичів перший плуг і золоту обручку — тому він є Небесним Ковалем (Творцем світу і людей), покровителем хліборобства і шлюбу, Богом Небесного Зодіаку — Кола Сварожого. За київськими легендами, в цей день він починає виготовляти плуг, який скине з неба на Різдво. Тому «Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом і всенькому роду — криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого і взимку ніколи не замерзає» (ВК). Збіг. з христ. осіннім св. Кузьми й Дем’яна.**

8 листопада — Тури (мисливське свято). Мисливці приносять жертви Богам, покровителям мисливства, початок полювання (відкриття мисливського сезону). Збіг. з христ. Михайлом.**

14 листопада — Корочун — період, пов’язаний з короткими осінніми днями, якi на Рiздво Божича закінчуються: день починає зростати. Корочун символізував завмирання Сонця взимку. Збіг. з христ. різдвяним постом.** Месяцеслов, К. Сосенко.

24 листопада — свято Богині дівочої Долі. Дівчата ворожать про свою долю, подружжя, вaгiтні жінки молять Богів про легкі пологи. Збіг. з христ. св. Катерини, «свято» якої церква наклала на еллінське свято Гекати (Єкатії).** Місяцеслов, Воропай та ін.

30 листопада — Калита — свято парубочої долі. Парубки вибирають пару. Цього дня молодих хлопців посвячують у дорослих парубків і приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити (коржа у вигляді восьмикутної зірки-сонця з діркою в центрі), прилучаючись до жіночого начала Природи. Вечорниці. Збіг. з христ. Андрієм.** Килимник.

6 грудня — свято Бога Велеса (Діда Мороза). Він сходить по сонячному промені на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Діда Мороза з мішком подарунків) — це Він, наш Велес, якого треба гукати в цей день, саме так, як діти кличуть Діда Мороза й сьогодні. З його приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва. «Це Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища, і чтити Його як Отця Божого!» (ВК). Етногр. джерела, І. Огієнко, Месяцеслов та ін. Збіг. з христ. Миколою.**

22 грудня * — СвятвечірРіздво Божича Коляди (колядування — магічні обряди на щасливий і багатий майбутній сонячний рік). Коляда — ім’я Сонця Зимового сонцестояння. Початок нового річного сонячного циклу. Народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю Природу. Закінчення Корочуна — найтемнішої частини року. Разом з житнім снопом — Дідухом — входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі 12 (або 13 страв за числом місяців у році). Першу ложку (або три ложки) старійшина Роду підкидає до стелі. Дідів кутею пом’яніте і чаркою не обминіте! Колядницькі ватаги. Колядування (обряд). Спочатку колядники виконують космогонічні колядки, які розповідають про Створення Світу (Сонця, Зірок, Місяця, Землі), потім колядують (родинні колядки) до кожного члена родини. У кінці обряду родина (громада) ділить священне причастя — Різдвяний Божичний коровай. Слов’янські джерела, Сосенко, Афанасьєв, Потебня, Костомаров, Гнатюк та ін.

23 грудня * — свято Бога Рода. Род вшановується в перший день після Різдва як першопочаток життя, він дарує життя вciм земним істотам. Йому випікають коровай, варять пиво i мед, проголошують замовляння на честь Рода: «Хай все добре народжується!». Відвідують своїх рідних та близьких, пригощають пирогами, пивом і медом... Перший день після Різдва Коляди.

3/4 січня * (2013)— Водосвяття, Водокрес — Різдво Богині Дани. На дванадцяту ніч після Різдва Коляди (чоловічого початку Всесвіту) народжується Свята Вода (Богиня Води Дана) (жіночий початок Всесвіту). Здійснюється освячення води молитвою та жертовним вогнем. Звідси ще одна назва свята — Водокрес (крес — спалах вогню, початок руху). Iнодi відбуваються купання в ополонках з оздоровчою метою. Беруть воду з трьох джерел для очищення, лікування. Саме в цей час, як стверджують астрономи, Земля перебуває найближче до Сонця, тому Вода набуває особливих цілющих властивостей. А в народі збереглася віра: «Про що на Водосвяття помолишся, те і збудеться». Богиня Дана дає дівкам добрих чоловіків, тому вони обов’язково йдуть до річки по святу водицю. 12 ніч після Різдва Божича Коляди. Повір’я про 12 космічних днів і ночей, О. Знойко.

Українська жінко! Час подбати про здоров’я своєї родини. Зроби Зоряну Воду: набери в глиняний горщик з джерела чи криниці водиці і на ніч постав на вікні чи надворі — хай скупаються в ній Зорі. Цією водою хай умиється вся родина, щоб воскресла Україна!

Цей обряд можна виконувати щомісяця на Молодику, щоб завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самі Рідні Боги.

25 січня (2013) — свято Домовика. Йому кладуть свіжий хліб або кашу (залишають на ніч на печі або на столі), просять берегти господарство, домашніх тварин. Етнографічні джерела.

2 лютого (2013) — Стрітення (Громниця). Зима зустрічається з Весною. Молитви до Сонця, пiснi-замовляння про тепло. З цього дня вже починають закликати Весну, співати веснянки і писати писанки. Вшанування вcix язичницьких Богів, запалювання смолоскипів (христ. церква замінила їх «громничними» свічками). Спостереження за погодою: яке буде Стрітення, така й Весна. Тож хай буде цей день Сонячним! Збіг. з христ. Стрітенням Господнім.** Месяцеслов, Даль та ін.

11—17 лютого * (2013) — Велесовий (Чортовий) тиждень. Велесовий тиждень, який іноді називали ще й «Чортовим», бо «черти і різи» були своєрідним тайнописом, за яким Велесові внуки уміли ворожити і «чертити», тобто писати. Збіг. з християнським Власієм. Етногр. записи, Місяцеслов.

11 лютого (2013) — велике свято Велеса. Одягання у вивернуті кожухи, маски. Ватаги Велесових жерців (подібно до колядників) ходять вулицями, заходячи у двори, проголошують магiчнi замовляння для здоров’я домашніх тварин, заходять у стайні. Вшановується Велеса (Волос) — Бог багатства, достатку й добробуту такою молитвою: «Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в Небі коня Сварожого і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи! Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх!» (Велесова книга). Випікають житній хліб, яким годують домашню худібку, варять пиво, освячують хліви. Там же.

12 лютого (2013) жінки виносять на мороз нитки, пряжу льон, вовну, щоб мати добре прядиво для ткання, плетіння та шиття. Етнографічні відомості.

18—24 лютого * (2013) — Колодій (Масляна). Парубки вибирають наречених. Магія родючості: неодруженим парубкам жінки прив’язують колодку (фалічний символ продовження роду), а також прив’язують колодку тим батькам, котрі не одружили своїх дорослих дітей (у т. ч. і дочок) у цей шлюбний сезон. Ti, кому прив’язали колодку, мають віддячити гостиною, дарунками тощо. Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці та ін. На цьому тижні не шиють і не прядуть. Останній тиждень лютого.

21 лютого (2013) — весняний Стрибог. Молитви до Бога Вітрів, який віє до Весни. Передбачення погоди на весну й літо. Етнографічні відомості.

24 лютого (2013) — Лелечини. Свято тотемного птаха укрaїнцiв. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію, починаються двотижневі пташині свята: Лелеки, Ластівки, Сорочини. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються «перший раз гладке (яйце), другий раз — пухке (пташеня)». Збіг. з христ. Обретінням.**

1 березня (2013) — Ластівка — одне з пташиних свят. Спів веснянок. Етнографічні записи, Воропай, Месяцеслов та ін.

9 березня (2013) — Сорочини (опис див вище під 2012 р.).

11 березня * (2013) — Щедрий Вечір. О 21.52 народжується перший весняний Молодик (Молодик перед Весняним рівноденням). Астрономічний календар.

12 березня * (2013) — Новоліття. Святкування Нового 7521 літа.

Наукова реконструкція
професора
Галини ЛОЗКО

___________________________

* — непостійні дати, які в кожному році змінюються залежно від руху світил — Сонця і Місяця.

** — збіг з християнським святом походить від намагання християнських попів «перекрити» наші рідні свята, надавши їм християнські назви і навіть відповідні ідеологічні навантаження — не змігши у народу відбити бажання святкувати у ці дні, вони вчинили ідеологічну підміну значень цих свят на свій лад; ці празники раніше дійсно збігалися — до переходу більшовиків з юліанського на григоріанський календар у 1918 році; сьогодні ж якийсь збіг тут годі й шукати: християнська церква ще й досі живе за юліанським календарем, який відстає від григоріанського на 13 діб, тож дати деяких їхніх «міроприятій» нині слугують для нас просто орієнтиром, своєрідною підказкою: наприклад, наше свято Ярила було «перекрито» християнським Юрієм, який, згідно зі старим стилем (юліанським) пересунувся на сучасне 6 травня і має ті ж функції, що і наш Бог Ярило; отже, від 6 травня віднімаємо 13 діб й отримуємо 23 квітня — справжню дату вшанування весняно-літнього Бога Сонця.