Світогляд

Жертвопринесення в Рідній вірі — добровільний дарунок Богам, завдяки якому здійснюється зв’язок людини з Богами. Поняття жертвопринесення має своє обґpунтування у Велесовій Книзі: «Жертву тобі правим — вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою» (дош. 31).

Обряд урочистого пролиття священного напою (у вогонь, на поле, на могилу) був відомий в усіх арійських народів. В основі обряду жертвопринесення полягає віра в те, що Вогонь є проявом Бога, і через «споживання» ним подарунку людина поєднується з Богом.

Далі...

«Усі дурні християнські інстинкти сидять ще в нас
Ф. Нітше

Довго ще будуть тяжіти над нашим народом християнські стереотипи мислення і поведінки. Спірними з точки зору язичництва є дефініції «християнської любові» милосердя, всепрощення, гріховності, добра і зла, непротивлення злу, упокорення долі, «умертвлення плоті» та ін., які часто набирають гіпертрофованих форм, доходячи до абсурду. По-різному можна трактувати добро і зло, які не бувають ані абстрактними, ані чітко визначеними. Для християнина навіть заяложене «любіть ворогів, благословляйте тих, хто вас переслідує!» є добром. Для язичника любов до ворога є величезним злочином проти рідного народу і Рідних Богів.

Далі...

Душа — це тонкий, неречовинний людський образ. За своєю природою вона чимось нагадує пару, повітря чи тінь.

Уявлення про душу сформувалось у слов’ян досить давно. Душа є причиною думки і життя в тій істоті, яку одуховнює. Вона володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому й теперішньому. Душа здатна залишати тіло і швидко переноситися в різні віддалені місця простору. Вона невидима, але має й деяку фізичну силу. Душа з’являється людям підчас сну або безсоння як привид, відділений від тіла, але схожий на нього. Матеріально душа пов’язана із зіницею ока, з пульсацією серця (кров’ю), легенями (диханням). Слова дихання, дух, душа у всіх слов’ян вважалися синонімами. Душу також уявляють у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика тощо.

Далі...