Цьоголітнє свято Купайла Тернопільська громада «Сварга» відсвяткувала на новому місці — на тернопільському озері.

Дівочий гурт збирав зілля та квіти на віночки, на Вінок здоров’я — у повний зріст, заздалегідь приготуваши для Марени стрічки, солодощі, бублики.

Парубочий гурт заготував хмиз та дрова для вогнища, Сонячне колесо, викосив галявину, прибрав довкола.

Свято почалося із того, що дівчата зібралися гуртом і стали плести вінки. Вінкоплетини супроводжувалися співом купальської пісні «Заплету віночок» і розповідями бабусі-зільниці про призначення та користь того зілля, що впліталося у вінок.

Завершивши цю роботу, дівчата вдягнули віночки на себе, на своїх обранців, молодиці — на маленьких діточок і стали прикрашати Купайлицю-Марену (гільце з верби) стрічками, цукерками, бубликами… При цьому співали «На Купала нічка мала».

Після прикрашання Купайлиці дівчата взялися за руки, витягнулися вервечкою та завели «кривий танець», таким чином просуваючись до місця, де буде відбуватися «сватання» Марени та Купайла.

Парубочий гурт встановив ляльку Купайла.

Дівчата уквітчали ляльку Марени вінками, стрічками, намистом, співаючи «Коло Мареноньки ходили дівоньки».

Хлопці та дівчата стали окремими гуртами один напроти одного й почали «сватання». Парубки кинулися забирати Марену. Дівчата ж чинили цьому опір. Знаком до припинення боротьби послужила пісня «Стій, дубе, не гуди», яку почала співати одна із дівчат, а хлопці стали дарувати квітки, стрічки, цукерки — як викуп за Марену.

Після закличок водної та сонячно-вогняної стихій, громада пішла хороводом зі співом пісні «Зеленеє жито».

Гурт дівчат уже підійшов було до води, щоби берег обдивитися, чи зручно буде пізніше вінки пускати, аж тут із прибережних хащ з’явився Водяник з русалками.

Водяник:
«Апчхи!! Та що ж це людським духом аж під водою запахло?! І хто ж це мене розбудив, хто мої володіння потривожив? Ой-й-й, а то звідки стільки дівчат понабиралося!!! То ви збираєтеся мені воду каламутити, вінків своїх понакидати?! Ворожити, бач, надумали! Та я зараз ті вінки порозмітаю, потоплю — вік вам дівувати за таке ваше нахабство.»

Дівчата:
«Ой, дідусю Водянику, не топіть наших віночків, ми вам смачненького отут принесли (застеляють рушник і ставлять частунки). Пригощайтеся та й з нами святкуйте!»

Водяник:
«От за це дякую! Вшанували ви мене, задобрили. А моїм донечкам русалонькам часом нічого не принесли?»

Дівчата:
«Ой, забули!.»

Русалки (вискакуючи з води):
«Та ми ж вас за це залоскочемо! Будете нашими сестрами!»

Дівчата:
Не лоскочіть нас. Ми вам зараз стрічок гарних в дарунок принесемо.

Водяник:
«Не чіпайте дівчат, донечки. Нащо вам дівчата? Онде хлопців маєте цілий гурт! Краще їх навчіть поводитися у моїх володіннях, бо риба вже з води вистрибує!»

Русалки (підходячи до хлопців):
«Полин чи петрушка? (на «петрушку» відповідь: «Пропала твоя душка!») Ви нам воду накаламутили, батька розбудили. За це ви будете покарані. Сестриці, топіть тих нечемних хлопців!» (хлопці мають відкуповуватися стрічками.)

Звеселену молодь та решту громади збирає до кола обрядовій. Відбувається урочисте славлення Богів.

Обрядодій замкнув коло. Голова громади оголосив:

«Вогонь Божий зв’язує світ земний і світ небесний. Він відносить до Богів наші слова й наші думки, нашу вдячність і наші дарунки, нашу радість й нашу славу.

Усі ми діти Богів, й усіх нас вони раді почути. Нас багато родин, але всі ми складаємо один великий рід. І на знак приналежності до єдиного роду нехай кожен старший зі своєї родини долучиться до складання Священного Вогнища. Хай від вогню чистих сердець якнайяскравіше спалахне Вогонь Божий, бо ж сьогодні Сонячне свято. І не просто свято, а день, коли Сонце перебуває у найбільшій своїй силі.»

Люди по черзі підходили до купки полінець, брали по одному й докладали до приготованої ватри.

Незабаром парубки зі смолоскипами вийшли на галявину. Голова громади на заздалегідь підготований жмуток сухої трави викресав кресалом іскру. Від цього вогню запалали смолоскипи. Парубки обійшли посолонь навколо вогнища, стаючи навхрест за сторонами світу, одночасно опустили смолоскипи й запалили багаття.

Вогонь розгорався під супровід молитви обрядодія.

Були складені пожертви — власноручно випечений хліб, мед-сура. Після цього голова громади закликав Купайла:

«Сонце яре й могутнє! Нарешті сповнилося ти своєї найбільшої сили і щедро ділишся нею з нами, своїми дітьми.

Купайле, цей час, час найпотужнішого Сонячного Вогню, належить Тобі. У Твоїй владі — сила буяння і плодоносіння, сила закоханої юності, що вже дозріла до любові плодючої. Явись, Купайле, в усій свої красі й розкошах! Прийди у вінку вогненному, Сонцем осяяний. Славимо Твою силу всеперемагаючу, що бурхає життям. Дякуємо Тобі за дітей наших, за плоди рук наших, за будь-яку плідну справу чи думку, що з Твоєї поміччю стала на добро. Станемо ж перед Тобою з відкритими серцями, сповнені світла й радості. І возвеличимо Тебе! Й порадіємо присутності Твоїй! І принесемо Тобі в дарунок жовтий віск та запашні трави! Слава Купайлу!»

У дарунок Купайлу було покладено бджолиний віск і духмяні трави.

Було розпалено друге вогнище — очисне. Спочатку це невелика купка хмизу. Поки Вогонь Божий набирався сили, через нього перестрибували дітки до 7 років, а також переносили маленьких діток.

По тому, як всі дітки пострибали, ватру було утворено вищу й через неї вже стрибали підлітки.

Згодом до багаття підклали ще дров, і тоді настала черга молоді на порі (дівчата й хлопці, що вже досягли віку статевого розвитку), за ними — пари, що ще не вийшли з віку дітонародження.

Голова громади мовив:
«Купайле, ти узявся правувати у світі в час найпотужнішого вияву сонячної сили. І під твоєю владою Сонце починає скочуватися з неба, аж доки не зрівняється день з ніччю. Наше купальське колесо — то подоба Сонячного Вогняного Колеса, що перебуває в постійному русі й ніколи не змінює свого порядку.»

З протилежного боку від озера парубки закотили на галявину колесо й запалили його від купальського вогнища.

Під урочисті слова обрядодія
«Се Бог Купайло гряде до нас
І говорить нам,
Що повинні стати горді і чисті
Тілами і душами нашими!
»
вогняне колесо пустили, і воно покотилося у воду. А всі охочі стали купатися.

Після купання, переодягнувшись у сухе, учасники свята стали в коло і промовили загальну молитву:
Дажбожі внуки ми,
Улюбленці Богів,
І Боги свої десниці
Тримають на ралах наших.
Заспіваймо Славу Суражію
І так мислимо до вечері
І п’ятикратно славимо Богів!

І так пребудемо славні,
Яко ж славимо Богів наших
І молимось за тіла,
Омиті Водою чистою!

По молитві всі учасники свята пройшли крізь Вінок Здоров’я.

Купальський обряд завершився напутньою молитвою:
Се мовив Ору Сварог наш:
«Як мої творіння,
Створив вас од перст моїх.
І хай буде сказано,
Що ви сини Творця,
І поводьтесь,
Як сини Творця!
І будете, як діти мої,
І Дажбог буде Отець ваш -
Того мусите слухатись,
Бо Він вам скаже,
Що маєте діяти.
А як мовить, так і творіть!
»

Дівчата пішли до річки ворожити на вінках про свою Долю. Вони пускали вінки у воду, задумавши потаємні бажання. Жінки й молодиці також ворожать про родинні справи (але не на березі, а в лісі, накидаючи вінки на дерева).

Свято тривало, супроводжуючись іграми, танцями.

На завершення свята Марену потопили у річці, Купайла спалили.+

До сходу сонця палали ватри.
Допис надав

Інґвар,
голова Тернопільської громади «Сварга»









Більше світлин у Facebook