«А нікопольські зорі рідні-рідні…»

У вересні 7520 літа Олеся Сінчук, відома у рідновірських (і не лише рідновірських) колах композитор, поетеса та виконавиця власних творів, концертувала у Нікополі. Своїми враження від теплої зустрічі з українськими рідновірами міста Нікополя мисткиня вирішила поділитися з нашими читачами.

8 вересня

Ми їдемо у Нікополь сьогодні! Святкує простір сонцем золотавим всю велич світу. Уночі добралися. Нас зустрічає радісно Руслан. Везе у теплу, затишну хатинку, до щедрої Валюші й Василя! Запахло ніжністю, теплом душі… Ми разом п’ємо чай з цукерками із вишні, і м’ятні теж куштуєм залюбки… А ще тут є цукерки з кабачків! Усі смачнючі, ніжністю налиті… Валюша все розказує про землю… І ллється сяйво слів… І бачу я величний образ давній… Ведичний час… Прадавні землі руські… Ми із Валюшею спілкуємось, як зараз… Співають птахи і шумлять гаї…

А ніч, як чарівниця, обіймає своїм теплом празоряним, далеким… І близько-близько над нами сяють нікопольські зорі…

9 вересня

Як світло тут, у Нікополі! Ранок стрічає грушами, що сонечком налиті! У груші дивна назва — басарганка!

На вулиці сніданок щедрий… Чуєм, як шепотить горіх, як груша тихо говорить з нами про величну землю…

Та час рушати на концерт. Приїхав Руслан за нами. І помчали ми до центру землеробства органічного.

Яка земля! Який казковий простір! Озерця, лілії… А поруч — водоспадик… І гномики кумедні поміж ними… Хатинка вдалині… Оазис, рай! Дарма, що поруч траса і завод! Любов’ю дихає земля! Сім’я Руслана створила диво це!

Ідемо далі… До зали. До концертної… Заходим… О, що це? Стіни з очерету, на стінах — квіти! А підлога в залі притрушена соломою… А стеля — казкова голубінь ясного неба! Як часто мріяла колись давно про це! Такими мають бути зали всюди! А ось і глядачі! Натхненні, раді, у вишиванках!!! Чи не сон я бачу? Усе, як мріялось, усе, як хоче серце! Усміхнену я бачу Оріяну!

— Зі святом Рожаниць!!! Летять вітання у голубінь небесну, золоту… Так сталось дивним чином, що концерт якраз припав на дивне ніжне свято! Розповідаю нікопольцям нині про Ладу зоряну, про Лелю юну, Мокошу мудру… Сонячно на серці!

Пісні летять привільно, щедро, легко! Я бачу очі всіх… У когось сльози, у когось — височінь небес таємних, у когось — глибина морів… Тихесенько до мене на коліно кошеня сіреньке, миле лагідно залізло… І зал радіє, і радієм ми, і кошеня радіє теж із нами! А ще воно хотіло грати разом із Олексою на гуслах!

І кожна пісня слухачам — як рідна… Гойдаємось у теплому вінку любові, втіхи, радості…

А диво тече, як сонячна ріка крізь нас…

Вмить дізнаюсь від рідновірів наших, що є Перун у Нікополі! Радо везе Антон до місця осяйного! А по дорозі пам’ятник ми бачим — козак Мамай із кобзою в руках та коник вірний коло нього… Славна земля козацька, величчю омита!

А ось Перун. Над вільною рікою, що зветься Чортомлик, над вільним степом, над пагорбами мудрими, святими Перун могутній височіє! Слава! Бринить вітрами чистими, співає блакиттю світлою Дажбожих внуків правда!

А трохи далі — височіє гордо, посеред степу ще одна святиня… Курган… Могила. Тут Іван Сірко одпочиває кілька вже століть… Підходжу ближче… Розумію вмить, що Предків дух козацький знову струмує у крові моїй, що хоче щось сказати біля могили славного Івана! І сльози у очах… І в серці гордість.

І вечір теплий проводжає сонце в даль нічну… Ми знову у Валюші, в раю, на землях сонячних, козацьких! І знову світла музика любові звучить у душах. І приходить ніч… Рушає потяг київський… На зустріч сподіваємось! Козацьким землям — слава!

А в потязі народжується вірш:

 

Нікопольські зорі

Земля козацька! Вітром степ шумить,
Мов мед, солодкі нікопольські зорі,
Співає небом вільним кожна мить,
Душа вітрів із предками говорить.

Почуй! На схилах мудрої ріки
Співає дух далекої дороги,
Мамая кобза грає крізь віки,
І береже Сірко ясні пороги.

Земля козацька — заповіт добра!
Вплелися літні сни у теплі груші…
Радіє на повір
ї виноград,
У щедрої, мов сонечко, Валюші.

Земля бринить! Радіє юний світ
І береже величний заповідник!
Крилаті душі вірять у політ,
І нікопольські зорі рідні-рідні…

9.09. 7520, м. Нікополь

 

Олеся СІНЧУК