Сутеніло… Темні силуети дерев чітко вирізнялися на тлі сірого осіннього неба. Починався листопад. Із заходу подекуди повівав холодний вітерець, від подмуху якого з дерев іноді опадало пожовкле листя. На галявині було тихо, ніде анітелень, і лише десь знизу сюди ледь долинав гамір столичного міста, для якого робочий день ще не завершився.

Враз на заході над обрієм спалахнуло світло — ніби хтось розсунув сірі хмари, і, немов прожектором, галявину освітили останні промені вечірнього сонця. У жерця щось стиснулось в грудях: він шкодував, що ніхто, крім нього, не бачить цієї прекрасної незабутньої миті, бо ті, хто мав бути поруч, були ще в дорозі сюди.
Коли останні сонячні промені згасли, вдалині почулося шурхотіння і подекуди тріск сухого гілля від чиїхось кроків. Хто се?— схоже, насторожилась Лиса Гора. Хто се порушує тут тишу на Сонячній галявині? Хто се? — запитав себе і жрець. — Може, наші вже наближаються?

За мить зі стемнілого лісу на галявину поволі стали виринати людські постаті. Жрець їх впізнав: це були «православичі».

— Слава Сварогу! — почулося привітання від них.

— Навіки слава! — відповів жрець. — Вітаю вас у святому місці! Проходьте, розміщуйтеся…

У Дажбожих онуків сьогодні велике свято — Сварожини. Вони прийшли до місця Сили, аби вшанувати Батька Богів і Богинь, Творця Всесвіту, Великого Сварога-коваля.

Богославлення розпочалося вже затемна, проте традиційно — із запалення жертовного Вогню, яке здійснив жрець Вогнедар, розпочавши святковий обряд.

По принесенню від Громади жертви Сварогу у вигляді медового ритуального напою та замовленої хлібини, до Сварги понеслися молитви та славені. Урочисто й піднесено залунала Слава Велика, а за нею — й Перша Права…

— Свароже!
Ти, що сотворив світло,
Ти єсть Бог світла
і Бог Прави, Яви і Нави,
се бо маємо їх во істину.
І єсть ця істина наша,
що переможе темну силу
і виведе нас до блага.

На свято були прикликані і духи Пращурів. І вони прилинули до свічкового вогника у гарбузовому ліхтарі, світло від якого струменіло крізь вирізані отвори у вигляді очей, носа і рота…

Під час Богославлення були освячені атрибути ковальства, а також деякі вироби з металу, які у подальшому слугуватимуть як обереги.
Славлення Сварога тривали і на братчині: ходила по колу святкова братина зі смачнющим винним напоєм від жерця, лунали пісні та веселощі. І вже було опів на дев’яту вечора, коли все стихло. Рідновіри, подякувавши Сонячній галявині за те, що їх прийняла, вертали додому. Лише звеселена почутим і побаченим Лиса Гора засумувала і про щось далеке згадувала…

Дарій ВОГНЯНИЙ