Київська громада українських язичників «Православ’я» —

перша організація рідновірів, заснована в Україні в 1993 р.

Громада — це, насамперед, люди, об’єднані спільною ідеєю. Говорити про Громаду, яка живе повнокровним життям ось уже 20 років, складно. Ризикуємо щось пропустити, забути. У громадському житті дрібниць не буває: кожен, як уміє, долучається до спільної справи, а всі разом творять ту самобутню спільноту, яка вперше назвала себе українськими рідновірами. Тож говоритиму про людей, про кожного окремо і про всіх разом, моїх побратимів і посестер, які були поруч 20 років і долали цей шлях разом; більше про тих, хто залишився, ніж про тих, хто не витримав і пішов. А також згадаю й про тих, хто допомагав Громаді, навіть не будучи рідновіром. Хоча були й такі, хто, завдяки Громаді ставши рідновірами, так і не змогли подолати власних недоліків і відійшли на узбіччя.

Почну з найголовнішого — з Великої Ідеї. Ідея відродження Рідної віри в Україні належить професору Володимиру Шаяну (1908-1974), по праву названому Великим Волхвом. Це сталося в 1934 р. на Гуцульщині, на горі Ґрехіт у Карпатах, а в 1943 році, втілюючи цю ідею в життя, він створив Орден Лицарів Бога Сонця. Діяльність Ордену була перервана Другою світовою війною, а після війни уряд радянської імперії замовчував рідну віру як ідею «українського буржуазного націоналізму». Ніхто в Україні не знав про життєвий подвиг мислителя-язичника, який через переслідування червоної влади був змушений еміґрувати в Лондон. Лише з початку 90-х років праці Володимира Шаяна поступово проникають в Україну. Ми на власні очі побачили, як багато важить Ідея! Вона була висловлена настільки влучно, що ми реально відчули, як вона пробуджує генетичну пам’ять тих, в чиїх жилах тече українська кров.

Перша київська Громада українців-рідновірів, створена на основі вчення Волхва Шаяна, змогла відкрито діяти лише в умовах незалежної держави. У Києві, столиці древньої й колись могутньої Русі, на свято Різдва Сонця 1993 року новостворена Громада українських язичників «Православ’я» оголосила себе спадкоємицею забороненої в далекому 988 р. (але не знищеної!) рідної віри русичів, що й було згодом зафіксовано в Статуті ОРУ. Така назва Громади була запропонована нами з двох причин: по-перше, ми вже розуміли, що в її основі — уявлення про Праву як Всесвітній Закон Природи й славлення Богів; по-друге, ми усвідомлювали необхідність реабілітації давньої назви нашої релігії та очищення її від пізніших (ідеологічних) церковних нашарувань.    Слово «язичники», як науковий термін, для нас також було принципово важливим як альтернативне відомому церковному вульгаризму, що ним послуговується злостиве попівство й досі. Саме Громадою «Православ’я» було вперше відроджено поняття «православної рідної віри», що на початках нашої діяльності шокувало християнських служителів, які привласнили нашу назву так давно, що й забули про її витоковий смисл; а пізніше ця назва вже спекулятивно була запозичена й деякими неорелігійними сателітами, які підживлюються чужими ідеями заради власного бізнесу.

Серед перших рідновірів Громади «Православ’я» були її засновники-однодумці: я — Галина Лозко, Анатолій Богород, Віктор Лінчевський, Мирослав Сєверов, Тарас Силенко, Віктор Крижанівський, Людмила Заковоротня, Віра Глушко, Галина Гаркуша, Михайло Дубиківський, Гриць Гайовий, Надія Денисюк та інші. Перше Різдвяне свято, яке відбулося в приміщенні Київської бібліотеки № 13, відвідали й гості — представники Громади рунвістів на чолі з Богданом Островським. На святах ми утримувалися обговорювати богословські розбіжності, проте як раніше, так і в подальшому, намагалися в дружніх (а часом і гострих) дискусіях переконати наших колег, що Рідна віра завжди була багатобожною, а всілякі «монотеїстичні реформи» — це вже рух за глобальним сценарієм.

Основою нашого віровчення стала фундаментальна праця Володимира Шаяна «Віра Предків наших», з якою ми познайомилися в 1990, 1991 роках завдяки бандуристу Василю Литвину (Стрітівська кобзарська школа) та світлої пам’яті Володимиру Куєвді (Товариство української мови «Просвіта»). Ця книга є збіркою богословських (філософсько-історичних) праць нашого Волхва, важливих для розуміння світоглядних основ Рідної віри. Проте для обрядово-ритуальної діяльності ми не мали ніяких напрацювань. Ми розуміли, що для поширення серед українців знань про Рідну віру необхідно насамперед створити доступну спеціальну літературу, а також календар та обрядовість. Це стало нагальним завданням Громади.

Завдяки нашій наполегливій цілеспрямованій праці статті про «Коло Свароже» з’явилися в українській пресі вже в 1991–95 рр. («Самостійна Україна», «Культура і життя», «Народознавство», «Берегиня»), а власні видання Громади «Православ’я» побачили світ у 1994 р. Першою ластівкою був маленький «Волховник. Основи язичницького віровчення» (видрукуваний коштом Геннадія Лозка). Моя книжка «Українське язичництво», де вперше Віра Предків подана з позицій представника рідної конфесії, видана 10-тисячним(!) накладом, побачила світ завдяки благодійності моєї мами Марії Іванівни Лозко, яка для оплати цього видання навіть продала власну квартиру. Така пожертва, на яку сьогодні здатен далеко не кожен, мабуть, таки була належно оцінена Богами, бо інформація про Рідну віру поширювалася досить швидко, й до наших лав долучалися все нові й нові люди, незважаючи на те, що державні ЗМІ були ще нам недоступні.

Виникла нагальна потреба у виданні молитовника Рідної віри. Ми мусили самі стати дослідниками, вивчаючи фольклорно-етнографічні праці, збираючи по краплинах залишки тих молитовних текстів, що ще не були пошкоджені християнством, а іноді нам доводилося очищувати їх від  пізніших церковних нашарувань, через що фольклористи обурювалися й дорікали нам при кожній нагоді. Зрозуміло, наша мета суттєво відрізнялася від мети звичайних збирачів фольклору, бо нам треба було не тільки збирати, а й впроваджувати Рідну віру в життя та обрядову практику народу. При цьому функція передачі була головною. Отже, доводилося використовувати вже зібране науковцями, адаптуючи його до сучасних умов. Важливо було зрозуміти, яким Богам і в який час молилися наші Предки. Значну роль у цьому відіграли видрукувані в часописі «Дніпро» (№ 4, 1990 р.) перші, ще досить аматорські, переклади Велесової книги, які містили справді поетичні язичницькі молитви до Рідних Богів. Тож на основі цих та інших джерел (особливо народних замовлянь) і було створено перший рідновірський молитовник «Правослов. Молитви до Рідних Богів» (1995). Це була наша спільна робота з Віктором Крижанівським, де я взяла на себе завдання збирача та упорядника, а Віктор — графічне оформлення, навіть обкладинку друкували самотужки і вручну в майстерні художника. Молитовник був видрукуваний коштами двох громад: Київської громади українських язичників «Православ’я» та Громади Святині Дажбожої в м. Гамільтон (Канада), з представниками якої ми в той час познайомилися листовно.

Ми охоче співпрацювали з науковими інститутами. Так, у 1993–95 р. з ініціативи нашої Громади спільно з Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України, зокрема за сприяння професора А. М. Колодного, було проведено дві наукові конференції: «100-річчя відкриття Трипільської культури» та «Рідновірство: витоки, течії, тенденції», що засвідчили факт відновлення в Україні традиційної конфесії Рідної віри. У конференції взяли участь кілька перших рідновірських громад, обговорено проблеми відродження Рідної віри та рідного Богознавства. Ми вдячні Відділенню релігієзнавства за наукову підтримку нашої конфесії. Цього ж року побачила світ моя книжка «Українське народознавство», що містила відомості про походження українців, наших Рідних Богів та календар «Коло Свароже», видрукувана видавництвом «Зодіак-ЕКО». Вона й досі залишається рекордним накладом (25 тисяч!) рідновірської книги за останні 20 років. Книга надійшла до всіх районних бібліотек України, що посприяло поширенню ідеї відродження Рідної віри.

95-й рік був плідний ще й виходом першого числа язичницького часопису «Сварог» та відзначенням Купальського свята разом з представниками інших громад України, зокрема, й нашим знайомством з двома музикознавцями: кіровоградським фольклористом Володимиром Яремчуком, який пізніше став автором культової рідновірської пісні «Славень Життю», та бориспільським композитором Вогнедаром Шапошніковим, першим язичницьким піснярем, що створив десятки авторських пісень про Рідну віру. Згодом до Громади приєдналися поети Руслан Морозовський (1996), Ярун Мотронюк, Вогнедана Ралко (1997), творчість яких започаткувала рідновірський напрям у літературі. Пізніше нашими друзями стали рідновірські піснярі Живосил Лютий та Новояр Василюк, бандурист Ярослав Чорногуз — талановиті автори музичних творів, які стали широко відомі в сучасному мистецькому просторі.

Саме в 95-му й постала ідея створення Об’єднання рідновірів України (ОРУ), яке тоді об’єднало 10 громад (див. «Сварог» № 2). Але державні установи виявилися ще не готовими до реєстрації наших громад, і тим більше, релігійного центру. Ми спочатку реєструвалися як національно-культурне товариство «Громада українських язичників Православ’я» в Міністерстві юстиції України, причому процедура реєстрації розтяглася майже на півтора року й завершилася в 1995 (див. «Сварог» № 1). А ще через півтора року нас змусили перереєстровуватися в новоствореному Державному комітеті у справах релігій, що вдалося лише 18 червня 1997, бо чиновники всіляко зволікали з реєстрацією незвичної на той час конфесії. 24 травня 2001 — Державним комітетом у справах релігій зареєстрований Релігійний центр Об’єднання релігійних громад рідновірів України, до якого тоді ввійшло 13 громад, що представляли половину областей України. Треба сказати, що працівники державного управління в справах релігій у переважній більшості прихильно ставилися до нашої конфесії, надавали відповідні консультації та дозволи на проведення масових свят і обрядів, за що висловлюємо вдячність Андрію Ткачуку, Анатолію Лисенку, Василю Сапізі (нині покійному), Дмитру Братчику, Володимиру Любчику, Миколі Новиченку, Наталі Оттовні та ін.

Громада «Православ’я» гуртувала навколо себе талановитих людей, здатних до творчої праці, митців, письменників, інтелектуалів. Кілька років поспіль громадівці проводили творчі вечори та презентації в Національній спілці письменників України. Наприклад, 18 грудня 1996 р. — Вечір на тему «Історико-культурне значення українського язичництва» в письменницькій секції «Літописець» під головуванням лауреата Шевченківської премії Валерія Шевчука. Це презентації часопису «Сварог» та рідновірських книжок. Зокрема, запам’яталася презентація мого перекладу Велесової книги (2002), що зібрала велику кількість шанувальників рідної старовини, які ледве вмістилися у великій залі Будинку Спілки письменників України, а також презентація книги «Коло Свароже» під головуванням лауреата Шевченківської премії Володимира Коломійця.

Саме в нашій Громаді знайшла своїх шанувальників творчість художника Віктора (Сонцеслава) Крижанівського, який творив язичницькі образи ще кілька десятиліть перед цим. Авторський стиль художника є самобутнім і впізнаваним не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Ювілейна виставка язичницького живопису Віктора Крижанівського «Ми — слов’яни» в Державному музеї історії України (травень 2000 р.), стала знаковою подією в житті рідновірів, а в 2010 році — друга його персональна виставка «Слов'янський світ Рідних Богів» в Українському домі привернула увагу й делегатів міжнародного VІІ Родового слов’янського віча.

Невтомну подвижницьку працю на ниві відродження Рідної віри здійснює ще один самобутній митець — скульптор Мирослав Сєверов, який навчає дітей творити образи Рідних Богів. Кілька разів його художня школа представляла творчість рідновірів на Фестивалях релігійного мистецтва. За участь у IV фестивалі в 2009 р. наше Об’єднання було нагороджено Подякою Міністерства освіти та Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова.

15 років поспіль Громада проводила безкоштовний лекторій під назвою «Школа Рідної віри» — спочатку у Товаристві «Знання» (в приміщенні планетарію), потім в Українському центрі духовної культури (Софіївська, 10) — ми вдячні його директору Дмитру Єсипенку за надання приміщення. Цей центр із великою залою для понад 200 осіб завжди був переповнений людьми, які прагнули духовної поживи. Кожна лекція супроводжувалася виконанням авторських рідновірських пісень Вогнедара. У цій Школі було прочитано понад 150 лекцій з основ Рідної віри. Її слухачами в різний час було кілька тисяч осіб з різних куточків України. При цьому лекції для слухачів завжди були безкоштовними, а оренда приміщень здійснювалася переважно коштом Громади «Православ’я» або за рахунок благодійників.

У 2005 р. Громада «Православ’я» урочисто відзначила 10-річчя часопису «Сварог», презентація якого відбулася в Будинку письменників України. Варто відзначити багатьох рідновірів, які в різний час долучалися до видання журналу та книжок, — написання статей, підбір матеріалів, верстка, художнє оформлення, фото та ін. — Анатолій Богород, Андріяна Дронюк, Олександр Пащенко, Олександр Горохівський, Ірина Борисюк, Оксана Аркуша, Вадим Шапошніков. Величезну допомогу у виданні перших випусків надали наші жертводавці, коштом яких виходили числа 2-10, — Громада рідновірів м. Гамільтон (Канада), очолювана старшим проповідником Мирославом Ситником, якій ми висловлюємо велику пошану і вдячність. Далі допомагали вже українські жертводавці-благодійники — Ярина Соколовська, громади ОРУ (спільною складчиною) та окремі рідновіри посильними пожертвами. Велику допомогу надавав часопису світлої пам’яті видавець Сергій Данилов, який був членом нашої Громади і сприяв нашим виданням: Велесова книга, часопис «Сварог», вісник «Слава!», друге видання «Правослова», моя монографія «Європейський етнорелігійний ренесанс», кольорові листівки «Коло Свароже» (коштом родини Горобійченків) та щорічні кольорові календарі постійно друкувалися у видавництві «Такі справи». Деякі книги випускалися в кредит, що значно полегшувало їх видання й активізувало поширення. Іноді, коли Громада не мала приміщення, пан Сергій надавав залу видавництва для здійснення наших заходів і обрядів. Добрим словом також згадуємо й світлої пам’яті Добромира Григоряна, талановитого популяризатора рідновірської книги, який умів зацікавити читачів інтелектуальною бесідою про Рідну віру та про ті чи інші видання. Світлу пам’ять також залишила Тамара (Сонцеслава) Карасевич, яка внаслідок хвороби передчасно відійшла в Ірій.

Громада «Православ’я» започаткувала і щорічне відзначення пам’яті Святослава Хороброго: 8 березня 2005 р. вперше біля пам’ятника Великому князю Святославу було проведено мітинг на честь 1040-річчя Перемоги Русі над Хазарським каганатом та здійснено Тризну по останньому князю-рідновіру, який не зрадив Віру Предків, а воював проти насадження християнства й загинув у бою з печенігами на о. Хортиця 972 р. Він по праву став знаковою постаттю Рідної віри, славою Русі й зразком вірності Рідним Богам.

Громада «Православ’я» завжди співпрацювала з іншими патріотичними організаціями України. Зокрема, 12 серпня 2007 спільно з КУНом провели Тризну по закатованих Волхвах та Мітинг пам’яті жертв християнізації, що завершилися ходою від головного капища Сварога до Печерської лаври, де в цей час християни святкували чергові роковини хрищення Русі. Акція супроводжувалася роз’ясненням основ Рідної віри та розкриттям трагедії українського народу внаслідок насильницького хрищення. 2 серпня 2008 р. Громада «Православ’я» разом зі Львівською громадою «Галичани», Вінницькою громадою «Вінець Бога» та іншими громадами ОРУ урочисто відзначили 100-річчя від дня народження Великого Волхва Шаяна на його Батьківщині у Львові та в с. Добростани. Висловлюємо вдячність Юркові Шепетюку за дружню підтримку та співпрацю з нашою Громадою та Ярині Соколовській за участь у всіх значимих спільних заходах, як святкування 100-річчя з дня народження Волхва Шаяна, Родове слов’янське віче та ін.

Разом з іншими патріотичними організаціями України Громада «Православ’я» брала участь у проведенні Віча українського народу щодо земельного питання в Україні-Русі (15 грудня 2007 р.) та прийняла Звернення духовних провідників українського народу України-Русі до Президента, Верховної Ради, Уряду та народу України щодо неприпустимості продажу Землі.

Кілька років поспіль Громада «Православ’я» здійснювала обряди на березі Верблюжої затоки Дніпра. Це місце вже увійшло в історію як Перунів острів та залишило дуже зворушливі спогади в усіх рідновірів. Через політичне лихоліття ми були змушені на деякий час залишити острів, та тепер знову Громада повертається до рідної діброви. Висловлюємо щиру подяку побратиму Світозару за технічну допомогу в проведенні наших свят (організацію переправи через затоку, наметового містечка, заготівлю дров для священного багаття та іншої не менш важливої роботи).

Наприкінці 90-х років Громада «Православ’я» вже мала перші інтернет-сторінки, які були створені Анатолієм Богородом, завдяки чому інформація про Рідну віру поширювалася швидше і наочніше. Згодом цю естафету підхопили Вишеслав Глушко, Олександр Пащенко, Вогнедар Шапошніков, за що усім побратимам висловлюємо щиру подяку. Висловлюємо подяку також Велені та Анту Урбанським, талановитим пропагандистам рідновірської книги.

Столична Громада «Православ’я» завжди була лідером рідновірського руху в Україні й головною опорою Об’єднання рідновірів України в його міжнародній діяльності. Саме наша київська Громада була одним із засновників та ініціаторів Родового слов’янського віча, брала участь у 10 міжнародних рідновірських з’їздах, з яких уже тричі приймала гостей в Україні (Київ-2003, -2010 та Ужгород-2013).

Неодноразово Громаді «Православ’я» доводилося вступати в нерівну боротьбу з відверто ворожими конфесіями. Зокрема, 12 серпня 2007 року під час обряду Тризни по страчених під час хрищення Русі Волхвах, що передбачав мирне зібрання з метою вшанування пам’яті Предків, на рідновірів було вчинено перший напад представниками церкви Московського патріархату. Другий вже збройний напад на рідновірів було названо «Кривавою неділею» (19 серпня того ж року). Внаслідок несподіваного нападу найнятих церквою бойовиків кілька рідновірів були поранені вогнепальною зброєю, побиті кастетами та бейсбольними битами — усе це описано в нашому часописі «Сварог» (№ 21). Ці події досягли апогею нашого прозріння: ми зрозуміли, що ні держава, ні Президент не є гарантами нашої безпеки в рідній країні.

Церква, відчуваючи загрозу своєму існуванню, неодноразово вдавалася до протиправних дій щодо представників нашої Громади — від цькування, залякування, різного роду провокацій до погроз і фізичних нападів. Зрештою, не змігши досягти відчутних результатів, до нас був застосований відпрацьований тисячолітнім християнським досвідом метод розколів зсередини. Кілька «засланців» зухвало нав’язували спроби «реформ» та «реорганізацій», а коли це не вийшло, вдалися до очорнювань та розколів. Хай їхні імена залишаться невідомими для історії.

Добрим словом вдячності згадуємо тих, хто сприяв та допомагав діяльності Громади: Наталію Земну (Зубицьку), яка позичала гроші на публікації наших видань, Віталія Карпенка та Романа Коваля, які публікували наші матеріали у «Вечірньому Києві» й «Незборимій Нації»; журналістів радіо та телебачення, які неодноразово запрошували нас на передачі, що сприяло поширенню знань про Віру Предків: Таїсію Косенко «Берегиня», Лідію Кухар та Петра Шульгу (Всесвітня служба радіо «Україна»), Василя Марусика, Оксану Бойко (Радіо «Київ»), Ярослава Ороса (Українське радіо, радіопередача «IV Універсал»), Олександра Чабанова (телеканал «ТV-Табачук»), де ми записали (цикл передач «Коло Свароже»), Миколу Єдомаху, Богдана Жолдака, Надію і Жанну Довгич; журналістів газет і журналів: Ліну Кушнір, Володимира Кучерявого, Олексу Починка, Олександра Піскуна, Костянтина Родика, Миколу Цівірка, Олександра Шокала, Ярослава Чорногуза (бандуриста і поета). Артистів, співаків: Ніну Левицьку, Василя Триліса.

Згадуємо й етнографів, етнологів, науковців — Олексу Ошуркевича, Мирослава Мацейківа, професора Анатолія Колодного, Петра Панченка. Особлива вдячність професорам — моєму науковому консультанту Володимиру Лубському та Тетяні Горбаченко, які створили потужну наукову школу релігієзнавців і були рецензентами кількох праць про Рідну віру.

Не забуваємо і наших друзів — лікаря-цілителя, академіка, письменника, художника Євгена Товстуху, автора творів, що стали візитною карткою Києва й України, скульптора Анатолія Куща, письменників Михайла Іванченка, Володимира Коломійця й Олега Князенка, Валентину Козак, поетес Наталку Поклад і Ольгу (Волю) Страшенко, художницю Тетяну Ягодкіну (автора багатьох творів на рідновірську тематику), голову Товариства «Просвіта» Миколу Нестерчука, голову Фонду імені Юрія Миролюбова Володимира Перегінця та багатьох інших людей, яким низький уклін і вдячність за солідарність і співпрацю.

Ми також дружили з нині покійним директором музею Кам’яна Могила Борисом Михайловим, який завжди сприяв здійсненню обрядів Рідної віри на цьому дивовижному сакральному місці. До Громади належали письменник Іван Білик, автор знаменитого «Меча Арея», а також поет, який був знайомий з Володимиром Шаяном, Микола Скеля-Студецький — світла їм пам’ять!

Окинувши поглядом 20-літній шлях, бачимо, що, все-таки, ми — Сила, бо ми впливаємо на хід історичного процесу, на зміну світогляду й мислення, на зміну обрядовості й культури побуту, на розуміння національних цінностей і збереження навколишнього середовища. І хто знає, чи не під нашим впливом римський папа, цей прямий спадкоємець «святої Інквізиції», залишаючи всесвітній престол, засудив монотеїзм як хибну релігійну доктрину, що понад два тисячоліття штовхала людство у прірву фанатизму та людиножерства. Віримо, що правий був наш Кобзар, коли писав, що з-під руїн старого світу встане Україна, оновлена, очищена, просвітлена. І ми з вами наближаємо це оновлення світу.

Щиро вітаю свою рідну Громаду українських язичників «Православ’я» і всіх рідновірів України та друзів з нашим спільним святом! Низький уклін вам — усім тим, хто був поруч, підтримував, допомагав, усім, кого назвала, і тим, хто не названий, але про всіх пам’ятаю й ціную внесок кожного в загальну Справу Відродження. Саме від дивовижного одвічного прагнення української душі до Правди й Істини, з якого вирує джерело нашого ентузіазму, почався цей потужний поштовх Відродження Рідної віри, який Володимир Шаян назвав «великим історієтворчим рухом».

Слава Рідним Богам! Слава Україні! Слава Рідновірам!

Волхвиня ЗОРЕСЛАВА,
голова Громади «Православ’я»

(текст з журналу «Сварог» № 24)