З часу появи Велесової Книги в українському інтелектуальному просторі минуло понад двадцять років [1]. Час нібито достатній для осмислення значимості цієї унікальної літературної пам’ятки. Однак, нав’язані суспільству ідеологічні «дороговкази» позбавили український соціум адекватної реакції на аксіологічну вартість твору.

На жаль, найзручнішим способом дискредитації Велесової Книги виявився такий звичний ще з радянських часів ярлик «фальсифіката», що й спрямувало дослідників не на осмислення національних, мовознавчих та духовно-релігійних значень книги, а на заперечення або доведення її автентичності. Не будемо прямувати вказаним «шляхом». До академічних переслідувачів Велесової Книги долучилися ще й християнські церковні інституції, яким не вигідне поширення знань про рідну духовно-культурну спадщину українського народу.

Мета нашого дослідження полягає в окресленні етносоціального та культово-релігійного значення Велесової Книги як оригінального літературного твору духовного й патріотичного спрямування. Розглянемо три основні групи концептів, наявних у тексті Велесової Книги: етнос, соціум, релігія.

1. Етнос. Поняття етносу та етнічної самоідентифікації у Велесовій Книзі займає одне з центральних місць. Заслуговує на увагу родовідна концепція: «це ж ми походимо од Дажбога і стали славними, славлячи Богів наших» [2, с. 241]; «Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (дошка 31) [2, с. 276]. Показово, що ще історик М. Грушевський звернув увагу на сакральний смисл цієї родовідної, яка збереглася в народі: «Український народ — Дажбожий онук». Про це ж читаємо неодноразово у Велесовій Книзі: «Се бо русичі, й маємо Промисел Сварожий про нас» [2, с. 264]. Родовід народу нерозривно поєднаний з рідною вірою. Уже в першій дощечці знаходимо запис про нашестя «грецької віри» (християнства) на Русь і застороги щодо оборони рідної віри Дажбожих онуків: «греки налізли на Русь, творячи зло від імені Богів» [2, с. 100]; «а греки хотіли нас христити, щоб ми забули Богів наших і так обернулися [в їхню віру] і стали їхніми рабами. Постережемося того. . . » [2, с. 142]. Автори дощечок докладно записують назви племен і встановлюють їхню спорідненість (національну ідентичність), бо знання свого родоводу (етногенезу) вважається одним з найвагоміших у слов’янській аксіології. Волхви неодноразово нагадують про генетичні зв’язки між племенами, щоб ці родоводи запам’яталися нащадкам: «Був народ родичами з ільмерцями: з одного кореня роди наші»; «були кіморії, також отці наші, а ті римлян потрясали і греків розметали» [2, с. 105,141] та ін. Причини поразок русичів Велесова Книга розглядає під кутом зору національної екзистенції: тобто пояснює іноетнічним походженням правителів (Аскольд, Рюрик): «коли речемо нині, що князі є наші, то не так»; «Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету»; «ні Рюрик не є русич»; «були ці князі у греків хрищені»; «той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим» [2, с. 103,141,142,159,260].

2. Соціум. Соціальна стратифікація давньослов’янського і давньоруського суспільств також може бути реконструйована з великою мірою достовірності з текстів пам’ятки. Однією з причин поразки у війнах називають порушення рішень Віча, тобто громадської субординації: «Віча мали. І що вирішено Вічем, так і було, а чого не вирішено — не повинно бути»; «варягам піддалися, Віча не дослухавшись, і на те, що рішено Вічем не зваживши. Тому були розторжені й до полону взяті» [2, с. 105,103]. Станова ієрархія будувалася згори до низу, найвищі щаблі належали духовному стану волхвів та жерців, як і в давньоарійському суспільстві ведичних часів: «волхви жертву діяли Богам, хвалу і славу», «а старотцове венедського роду йшли судити родичів біля Перунь-дерева» [2, с. 144]; «Наші жерці знання берегти речуть, а вони украдені від нас» [2, с. 138]. Походження людини вважалося однією з важливих ідентифікаційних ознак для посідання відповідного в суспільстві місця. В дошці 8(27) є згадка про те, що вищими вважалися представники «старотцівських родів», які могли стати провідниками племені, а «який був простець» — такого права не мав. Жінки були рівноправними в давньоруському суспільстві, вони нарівні з чоловіками виконували й духовні обов’язки, були жрицями рідних культів: «волшебниці, які в лісах були, взяли мечі й пішли з раттю. І побачили кудесниць, які чудеса великі творили: із перстів, здійнятих до Сварги, раті встають Сварожі» [2, с. 199]. Ієрархія зберігалася й всередині волхвівського стану: обирався головний волхв держави, якому підпорядковувалися волхви та жерці місцевих громад, про це розповідає дошка 33: «…всякий рід правився кудесником, що жертви творив. І всякий рід мав старшого кудесника, який іншим радогощі давав. Сей, перший, має на чолі Дажбога, йому ж і служить. Се бо главою обраний, і стане він праворуч нас. І стане він начальником у Києві, тому радієм о славі» [2, с. 284]. Воїнський стан, до якого належали й князі, у Велесовій книзі має назви: вої, войове, витязі, гридні. Стан вільних землевласників, домогосподарів, ремісників (тотожний арійським вайш’ям) називався огнищанами. Рабами були полонені: одерень (невільники).

3. Релігія. Чи не найбільшої уваги заслуговує саме культово-релігійна складова Велесової Книги. Першими її «відкрили» представники традиційної конфесії рідної віри, яка почала відроджуватися в 1934 р. з ініціативи професора Володимира Шаяна й продовжила свою діяльність на початку 90-х років ХХ ст. після тривалої перерви — Другої світової війни та періоду радянського тоталітаризму. Саме рідновіри надали Велесовій Книзі сакрального культового значення, як одній зі збережених частин язичницького святого письма, та почали використовувати її тексти як молитви в релігійних обрядах. Зауважимо, що Велесова Книга є лише частиною віровчення і не вичерпує повністю всю різноманітність і глибину його віровизнавчих засад. Текст Велесової Книги дозволяє виділити емпіричний матеріал, який можна згрупувати за трьома тематичними блоками: богослов’я, обрядовість і морально-етична концепція.

Богослов’я Велесової Книги представлене близько 250 термінами, що включають теоніми (імена Богів) та богословські поняття (такі, як Сварга, Боголісся, Луки Сварожі, Діти Сонця та ін. ). Пантеон Богів, наявний у Велесовій Книзі, не може вважатися повним — відсутні такі відомі з інших джерел постаті як: Лада (хоча є Ладобог), Леля (хоча є назва місяця чи святкового періоду леле), Дана, Ярило (натомість є Яр, Ярбог), непевна згадка про Мокошу, що може свідчити лише про фрагмент предківського пантеону, який дійшов до нашого часу. Водночас новими, досі незнаними або маловідомими, є Мати Слава, Заребог, Земебог, Кришень; підтверджено наявність Дива, Овсеня, Чорнобога і Числобога (які досі викликали дискусії); уточнено функції Симаргла як Вогнебога; з’явилися невідомі досі синоніми (або епітети) імені Перуна — Вергунець, Індра, Ондере, Впаруна; розгорнуто вчення про «полк Перунів»; підтверджено нашу гіпотезу «Кола Сварожого», висловлену ще в 1990 р. і розвинуту в наших подальших наукових реконструкціях календаря рідної віри [3; 4; 5].

Обрядова практика рідної віри спирається, насамперед, на календар «Коло Свароже», який реконструйовано за астрономічними, фольклорно-етнографічними даними, ПВЛ та текстами Велесової Книги, які можна виокремити як молитви до тих чи інших Богів: Прави, Сварога, Перуна, Дажбога, Матері Слави, Білобога і Чорнобога, Світовита, Симаргла, Дива, Велеса, Рожаниць; а також молитви жертовні, погребові молитви на тризні, очисні біля води та вогню, молитви перед споживанням їжі та напоїв; а також молитви щоденні: до Утрені та Вечірньої Зорі, до всіх Богів, молитви на почин (перед навчанням, перед працею тощо), на сон грядущий та різні слова-обереги («зникни, яко тьма по сонцю», «ніщо нам не втратиться, бо ми в руках Сварожих», «Права є з нами і Нави не боїмося» тощо) [5].

Родова концепція рідної віри, що надає пріоритет своєму родові серед чужих, ворожих родів, має етнозберігальний, захисний смисл, і сьогодні яскраво демонструє свій антиглобальний характер: захист свого рідного, самобутнього, національного від глобальних посягань мультирасового хаосу. Виокремлення (розділення, розчленування) хаосу й створення виразного етнокультурного поля, як генетичного обличчя свого народу — це космогонічна концепція всіх арійських релігій, відома з ведизму. Саме ця доктрина стала визначальною в світогляді рідновірів України.

Морально-етична концепція випливає з родовідної: «Як мої створіння, створив вас од перст моїх, і хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця, і будете, як діти мої» [2, с. 247]; шляхетність поведінки — яскрава риса самодостатньої особистості, яка пам’ятає про своє божественне походження. Свою етнокультурну ідентичність можливо зберегти тільки завдяки власній духовно-світоглядній системі; з її втратою, русич позбувається руської ідентичності, поглинається чужим племенем (асимілюється): «Сурож погречена, і не буде вже руська, бо там Боги грецькі стоять» [2, с. 139]; «Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця». Потужною у Велесовій Книзі є етична категорія Правди: «І хай іде слово наше о Правді, і так обретемо Правду. І се мовимо од старих словес, що течуть од Отців наших, які були сильні» [2, с. 267]. Дошка 29 вказує на важливість правдивих переказів, які зберігаються від давніх часів наших праотців. Показовим у цьому плані є її повний збіг з висновком скіфського філософа Анахарсіса: «Скіфи ніколи не брешуть», що засвідчує тяглість скіфо-слов’янської моральної традиції, яка перейшла до русичів і українців. «Руська Правда» — це залишок ще давнього Звичаєвого права нашої прабатьківщини. Вчення про Праву, Яву і Наву, яке досі було відоме релігієзнавцям лише з непрямих натяків у фольклорно-етнографічних джерелах, і носило фрагментарний характер, у Велесовій Книзі отримало цілісність і глибоке філософське наповнення. Права — закон, тотожний ведійській Риті. Екологічна концепція: «І те Боги вам речуть, і дали Орієві завіти: любіть світ зелений і життєдайний! Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!» [2, с. 149].

Висновок: Велесова Книга є визначним літературно-художнім та сакральним твором, що має потужну етнозберігальну силу та глибоку національно-патріотичну концепцію, достойну наукового вивчення, осмислення та включення в навчальні програми освітніх закладів різних рівнів.

Abstract: Lozko H. Ethno-religious, social and cultic valuesof The Book of Veles. The author considers three groups of concepts availablein the text The Book of Veles: ethnicity, society, religion.

Список використаних джерел та літератури

1. Влес Книга // Дніпро. — 1990. – № 4. — С. 83–106.
2. Лозко Г. Велесова Книга — Волховник. Науково-текстологічне дослідження… — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 520 с. : іл.
3. Лозко Г. Коло Свароже. Відроджені традиції / Г. Лозко. — К. : Укр. письм. , 2004.
4. Лозко Г. Пробуджена Енея: європейський етнорелігійний ренесанс: [монографія] / Г. Лозко. — Х. : Див, 2006. — 464 с. : іл.
5. Волховник: Правослов рідної віри / упоряд. та передм. Г. Лозко. — Тернопіль: Мандрівець, 2013. — 464 с.

© Опубліковано: Лозко Г. С. Етносоціальне і культово-релігійне значення Велесової Книги / Галина Лозко // Велесова Книга — елемент культури українського народу: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Велесова Книга — елемент культури українського народу» (30 листопада 2013 р. ) / Упор. І. П. Ющук. — Тернопіль: Мандрівець, 2013. — С. 23 — 29.