Володимир ШАЯН

ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧИ ПОНАДНАЦІОНАЛЬНОЇ ВІРИ

Кожна велика віра виростає далеко поза межі тієї нації чи навіть племені, яке дало її початок. Кожна велика віра має тенденцію стати універсальною. Численні бої, завоювання, поширення панування народу над народом, світове поширення поодиноких вір має в своїй основі оцей простий факт, щоб саме його віра ставала якоюсь мірою ширшою і щоб саме в процесі ширення цієї віри відбувався процес зростання даної нації.

Найпростішими прикладами в цьому разі є поширення християнізму й ісламу. Обидві віри стали всесвітніми й обидві заполонили частину світу. При цьому християнізм і іслам мають ще виразніше прагнення стати універсальною вірою цілого людства. У моїй праці про Свантевита я яскраво показую один розділ із ширення християнізму серед північно-західних слов’ян. Загальні позиції про це написані в «Проблема Української Віри».

Це прагнення універсалізму разом із тим має певну історичну концепцію. Саме концепцію національного чи групово-національного НІГІЛІЗМУ, себто заперечення існування націй як окремих творчих підметів історії. Отже, всі нації — якщо це було б можливим — мали б стати одним стадом овець під одним пастирем в Римі. Народи прирівняні тут до овець. Для деяких із тих овець було потіхою чи надією бути в одній стайні. Навіть ця одна стайня була для них розрадою чи надією. Це діялося, зокрема, серед загарбницьких народів, де християнізм ширився силою меча, заганяючи інші народи, як овець, у спільну стайню.

Отже, й українська нація мала б розплистися [розчинитися — Ред.] в цій чужій стайні. Ця чужа стайня — це сьогоднішні колгоспи, де українці постійно виховувані наглядачами, на цей раз — не християнськими, а з НІГІЛІСТИЧНОЮ програмою марксизму, мали б перестати існувати як нація, що прагне поглинати інші нації саме за допомогою їхньої «універсальної програми».

Універсальна вона тільки для інших, а не для пануючого народу. Універсальна для поневолених. Вигідне знаряддя для нищення української і інших національностей. Українці відчувають це своїм інстинктом і бороняться слушно, і зовсім слушно, перед таким НІГІЛІСТИЧНИМ УНІВЕРСАЛІЗМОМ.

Саме тому, що я бачив таку загрозу в історії — саме тому, що я бачив роль християнізму в українській історії чи то за доби Візантії, чи то за доби могутності Риму, чи то за доби могутності Третього Риму — себто Москви. Підкреслюю сто разів — саме тому — я вирішив відновити і пробудити до нового життя нашу старинну дохристиянську віру. Ця віра постала і вже — на диво — за мого життя вона є доконаним фактом. В основі мого рішення було таке розуміння історії людства.

Що станеться, коли відновиться українська національна віра?

Що станеться? Це видно вже сьогодні. Всі інші найближчі до нас народи підуть за нашим прикладом. Вони скинуть духове ярмо Риму чи Москви у вигляді комунізму. Вони підуть за нами. Як? А отак, як за Шевченком пішов Янка Купала. Отак, як за відродженням української державності іде відродження інших слов’янських прямувань до державності. Ми навіть тут не все були першими, хоч самі ми нашими подвигами вчинили і показали дійсність оцього шляху.

Вже за мого життя я бачив, як під впливом моїх праць про Рігведу постали слабі, щоправда, проліски подібних рухів серед інших народів. Вам відомо із моєї кореспонденції, що вже сьогодні існує сформований рух, рівнобіжний до нашого, на терені латвійської нації.

Чи це нас обходить? Це питання, чи ми зречемося ролі Святого Києва як осередку не тільки для відродження української нації і її віри, а і як духового осередку для інших рухів, які за нашим прикладом і за нашими кличами повстануть.

Це питання, чи вже на самому початку ми зрікаємося первородності нашої ІДЕЇ. По-перше, це неможливе. Бо це вже історичний факт, що ця ідея постала в моїй програмі в 1934 році. Цього факту вже ніхто з історії не змаже і не викреслить. Це факт.

Як же мали б існувати нації в майбутньому?

По-перше, вони мусили б існувати, як вільні й державні нації. По-друге, мусив би існувати і лад, і сила, і воля, а тому їхня власна сила мусила б цю волю і державність для них забезпечувати.

Ми не втечемо від цього політичного питання. Поодинокі люди можуть заховати голову в пісок і сказати: це нас не обходить; це політична справа. Але ж котра віра не мала політичної програми? «Піддайтеся взорові» — це теж політична програма на час, поки один пастир сяде на троні царства. Має бути ЦАРСТВО — увага, саме ЦАРСТВО — хоч Боже на землі, отже, один Цар, — один ЦАР — в Римі чи в Москві, — хто переможе: і одне царство.

Ми вже бачили царство, яке називалося Святе Римське Царство Німецького Народу. Отже, не втечемо від політичного питання і не втечемо від боротьби за визволення. Хіба що зрадимо свою націю і скажемо: «Це нас не обходить — це політика. А поки що будьмо рабами чи користаймо з хвилевої [хвилинної — Ред.] волі, яку нам дають сильніші держави із програмою волі». На ці питання відповіла вже ясно Леся Українка.

Отже, мають бути вільні народи і вільні держави!

Народи мають волю творити свою власну віру!

То ж ми творимо Українську Рідну Віру, разом із тим, як я вже показав, — ми не можемо ані спинити її поширення, ані заборонити іншим народам шукати своєї віри саме там, де ми, — у її спільному прадавньому і правдивому корені. Себто, в добі протослов’янської і протоіндоєвропейської культури і цивілізації.

ВІДРОДЖЕННЯ НАШОЇ ВІРИ

Я вже вказував, що відродження віри як системи і як теології неможливе із сімох назв, які стрічаємо в хроніці. Неможливе, бо затрималися голі назви і жодного змісту, або ж заубогий для системи.

Відродження, яке сталося, було одночасно ВІЩИМ ВІДТВОРЕННЯМ із студій, а також із творчого НАТХНЕННЯ ПРОРОКА чи ВІЩУНА.

Можна його відкинути або прийняти, але не можна прийняти ось таку капочку, каплиночку, як тільки сама назва.

Дажбог — означає БОГ ВОГНЮ. ДАЖ від старого кореня ДАІГ — горіти, горіти вогнем. Слово БОГ — означає ТОЙ, ЩО НАДІЛЯЄ ЩАСТЯМ, ДОБРОМ, ДОЛЕЮ, БАГАТСТВОМ; ДОБРИЙ БАТЬКО.

Це БОГ, найближчий до родини, до домашнього вогнища, і тому найпопулярніший у цій своїй назві й у цьому своєму вигляді. Але ж це ані не єдина назва, ані не єдиний вигляд Богопочитання [Боговшанування — Ред.] у нашій старовині.

Отже, читаємо і про ХОРСА, — читаємо про ПЕРУНА, читаємо про СВАРОГА і СВАРОЖИЧІВ, чигаємо про ЛАДУ. Що ж? Зміст їхньої природи пропав чи забувся, залишилися ДОМОВИКИ і МАВКИ. Залишився найнижчий рівень істот, що в нас дома, що коло нас у лісі, в полі чи в річці. Залишилася народна форма фольклору. Правда, це скарб, завдяки якому ми збереглися, але це не є найвища форма Богопочитання чи розуміння Божества нашими прапредками.

Саме висоту їхньої віри я відтворив із студій і натхнення.

А ось один блазень, для своєї лише популярності, сягне до цього найпростішого вигляду і скаже: «Це народна віра. Доволі, одне слово, одна назва ДАЖБОГ, і вже є наша віра. Все інше залишаємо [опускаємо — Ред.], як самі знаєте. Нічого про це не говоримо, щоб бути популярними. Й от вже є віра». Ясно вам, що тут будемо вічно пасти задніх, бо думка інших народів буде сягати глибше і буде теж живитися досягненнями споріднених думок в історії.

Бо боротьба із християнством триває вже цілими віками.

А що ж із назвою БОГ?

Наше БОГ — це, без сумніву, Датель-Розподілювач; я писав, що Бог має тисячу назв. Всі ці назви виявляють, як Його розуміли народи.

А який він сам?

Саме тут приходить моє слово, яке розкриває його сутність із тих тисячних віддзеркалень його у свідомості поодиноких націй в історії.

Якої ж назви уживаємо в нашій релігії?

Уживаємо одну і тисячу. Ви вже стрінулися із деякими в моїй творчості. А найважніше, ви вже стрінулися із фактом многоназивності БОГА — тут я уживаю нашої назви, яка стала загальною на ґрунті слов’янських і споріднених з ними народів, хоч на іншому ґрунті вона не набрала загального значення, але залишилася в старому визначенні індивідуального характеру Божества.

Чи будемо сперечатися за назву? Котра найрідніша? Спитайте Лицарів Святослава, за якого Бога вони вмирали?.. Вони скажуть: ПЕРУН... Спитайте селянина в домашньому його вогнищі... Він скаже: ДАЖБОГ... Спитайте Жреця у храмі найвищому... Він скаже: СВАРОЖИЧ СВАНТЕВИТ... Спитайте жінки, що творить рід, вона скаже: БОГИНЯ ЛАДА... Спитайте хлопців у день радості і сили Сонця... Вони скажуть: КУПАЙЛО... Спитайте тих, що пасуть череди, вони скажуть: ВЕЛЕС... Спитайте тих, що глядять на могутній ріст всіх паш і пшениці... Вони скажуть: ЯРИЛО. Яр-Ярило і Юр-Юрій — це від одного протослов’янського кореня. Ви його розумієте і не треба мені писати цілої праці.

Чи ще будемо сперечатися, як називати нашого Бога? Я вже казав вам, моліться, як знаєте, і називайте, як знаєте, та не творіть такого, щоб ділитися за людськими словами. А за цими спорами криється злочинна анархія, або божевільні амбіції, або просто причаїлася зрада.

Отже, не будете сваритися із-за назви Всевишнього Сварога. Він їх має стільки, скільки його проявів існує у Всесвіті. Його називають теж в інших світах. Напевно називають!

Що це значить визволитися? Це значить скинути ярмо! Вже сьогодні знаємо, що мусимо це самі зробити. Чужинці цього не зроблять. Щобільше. Вони вже сьогодні думають, як нам нове ярмо накинути, на випадок, якби ми самі не визволилися. Вороги не бажають, щоб ми самі визволилися. Отже, що станеться, як ми визволимося? Тоді білоруси, словаки, хорвати, чехи досягнуть [потягнуться — Ред.] за нами легко і без труду своєї волі. Тим більше тоді дехто з поляків подумає, чи не відновити нашу неволю, а їхню імперію.

Відповідь буде в нашій свідомості і силі. Отже, наша воля буде немов автоматично їхньою волею. Наша боротьба є їхньою боротьбою, хоч не всі це зрозуміють.

Не треба буде боротися окремо за нашу волю і державність, а окремо — за білоруську і словацьку. Вони вже сьогодні кажуть, що не можуть мріяти про свою свободу без нашої і надіються на нас — не дуже-то помагаючи нам.

Тепер ясно. Наша свобода, самим фактом розбиття московської імперії, визволить інші народи. А, однак, нашою боротьбою, нашим пролиттям крові скористаються всі інші народи. Це та сама справа. Не будемо двічі проливати кров. І не можемо теж сказати: «Проливаємо кров тільки за себе. А ви журіться про себе». Бо хоч би ми так сказали і так хотіли, то не можемо нашої боротьби обмежити до нас самих. Бо ж за нами підуть хоробрі вірмени і грузини, як я писав нещодавно у своєму заклику: «Європо, Збудися!». Отже, це пробудження може нам тільки допомогти. Ми більше крові не проллємо від того, що пробуджуємо Європу.

ВІРА

Тепер зрозумієте, що те саме є зі справою віри. Якщо вона відродиться і почне жити як староукраїнська, вона одночасно стане жити як старослов’янська. Щобільше! Вона одночасно стане жити як протоіндоєвропейська. І це станеться само собою, як тільки розвалиться християнізм. А він уже видимо розвалюється і кінчиться.

Отже, це та сама праця. Та сама боротьба. Відроджені старовинні віри постануть тільки після відродження нашої Рідної Віри... і після християнізму як потуги. Після визволення з духової неволі!

Як бачите, що «інтернаціоналізмом» спекулюють наші вороги, спекулюють на темноті, і їм вже вдалося до деякої міри збаламутити, чи викликати хитання. Коли наша віра і наші храми постануть у Святому Києві, то яка ж більша слава, коли ця Святиня буде також Святинею для інших націй, що з нами боролися, чи будуть боротися за самоствердження націй і їхню волю та державність одночасно. Чи будемо «старшим братом»? Звичайно, не в московському розумінні, а в українському розумінні, так! Не силою зброї — хоч вона потрібна державі, — а силою дружності і любові, як теж авторитету. ЯК ТЕЖ СИЛОЮ ЗБРОЇ, ЯКА ГОТОВА ЇХ І НАС СПІЛЬНО БОРОНИТИ ПЕРЕД СПІЛЬНИМИ ВОРОГАМИ.

ВІРА — її спільнота має міцну основу для сили держави, як твердині ЛАДУ і ВОЛІ.

/Опубліковано за виданням: В. Шаян. Віра Предків наших.— Гамільтон — Канада, 1987 р.— С. 877–883. — (скорочено і відредаговано)./