(скорочено)

Дорогі рідновіри, побратими і посестри!

Насамперед вітаю вас з великими різдвяними святами — святами народження Всесвіту! Цьогоріч ці свята особливі, адже не кожного року маємо такий астрономічний збіг, коли вся Тріада космічних Богів приходить саме в ці 12 священних днів і ночей: Різдво Сонця-Вогню, Різдво Місяця-молодика та Різдво Водиці Дани, що силою зоряного Світла освячує Життя Всесвіту. Я щиро бажаю всім вам, вашим родинам і вашим громадам — прийняти в душі свої Світло Сонця, Місяця й Зір небесних, відновити той космічний Добролад, який сприятиме нашій плідній праці во славу Рідних Богів і Рідної України!

Це ідеальний час для нашої спільної роботи — спільної думки й спільної дії. Бо, як вчив наш Великий Волхв Володимир Шаян, проявлення особи відбувається не в її словах, але — у її Чині і Дії. Лариса Мурович, лицарка Ордену, писала, що найвищою силою в Ордені вважається Лицарський Чин. У цьому контексті поняття Чин, яке Шаян писав з великої букви, означає благородні лицарські вчинки, які людина здійснює на благо загальнонаціональної справи, і тим вагоміше — коли це робить заради Рідних Богів і Рідної віри. При цьому треба усвідомити, що ваш релігійний Чин не залежить від вашого рангу в системі ОРУ, бо, як казав Великий Просвітлений Григорій Сковорода, «ранги носити може кожен, але справу довершити може лише покликаний». Таким покликаним самим Богом Перуном до великого Чину є для рідновірів Володимир Шаян.

Як уже стало традицією і визнано доцільним, на наших соборах нагадуємо собі головні історичні віхи нашої конфесії, які повинен завжди пам’ятати кожен рідновір. Враховуючи обставини, що склалися в ОРУ за понад два десятиліття, вважаю за необхідне в цій доповіді розкрити високий духовий смисл Ордену Бога Сонця, створеного Великим Волхвом Володимиром Шаяном, і через цю призму дати аналіз нашої сучасної діяльності.

1934 рік. На горі Ґрехіт у Карпатах ще молодий 26-річний Шаян прийняв рішення відродити Рідну віру українського народу як живу й творчу релігію. Цю священну гору і цей рік ми по праву вважаємо відправною точкою і початковою датою нашого відродженого Духовного Шляху, що його сам Шаян назвав «великим історіотворчим рухом». Цій роботі він присвятив 40 років свого життя. І нині нам усім вкрай важливо ще раз згадати про важливість нашого життя в Рідній вірі і нашого перебування в ОРУ. Бо саме Об’єднання рідновірів України офіційно є спадкоємцем Віри Предків і правонаступником Ордену Бога Сонця, заснованого Великим Волхвом Володимиром Шаяном.

Орден Бога Сонця, як нелегальну релігійно-політичну організацію, В. Шаян створив 5 листопада 1943 р. у Львові — ось ще одна дата для нашої пам’яті. Стратегічною метою Ордену було повернення Рідної віри своєму народові, а нагальним завданням того часу — боротьба проти Німеччини та СРСР за визволення України.

Київська громада українських язичників «Православ’я», що виникла в 1993 р., уже в незалежній Україні, була і залишиться в історії як перша і найстарша громада рідновірів в Україні. Як бачимо, від виникнення ідеї до створення діяльної громади пройшло 50 років — це півстоліття! Справді, така важлива духовна справа не твориться за рік-два, на її осмислення й підготовку кадрів потрібні десятиліття. Громада «Православ’я» нещодавно відзначила своє 20-ліття, яке проходило в постійній боротьбі з ентропією (маю на увазі різні спроби викривлення нашого вчення, обрядовості, календаря та ін.). Звичайно, щоб зруйнувати вже створене, багато розуму не треба. Той факт, що аґенти гібридної війни своєю підривною діяльністю постійно завдають ударів по наших доволі нестійких лавах, усе ж свідчить про те, що ми їм добряче заважаємо. Бо не хоче латентний окупант чи засланий ним аґент, щоб українці мали свою Рідну віру та ще й провадили успішну міжнародну діяльність серед рідновірів Європи. Мусимо цінувати й оберігати те, що створене, а не руйнувати його на радість ворогам!

Об’єднання рідновірів України було постало фактично в 1995 році, коли ми мали вже десять громад, а офіційно зареєстроване лише через 6 років. Рідновірам варто усвідомити, що реєстрація конфесії далася не так просто, як декому може здаватися. ОРУ також є першою в Україні офіційною конфесією рідновірів. Щоб зрозуміти важливість нашого конфесійного статусу, доцільно поставити собі питання: чому ті, хто через амбіції відійшов від ОРУ, досі не зареєстрували й не створили нічого вартісного? Про цей факт також варто сповіщати й постійно нагадувати тим, хто вступає в ОРУ, особливо тим, хто шукає смислу своєї рідновірської діяльності й свого місця в організаційній структурі нашої конфесії. Тим же особам, кому важко жити в певних звичаєвих рамках, виконувати Статут ОРУ і котрі вважають, що основною цінністю Рідної віри є «свобода особи від громади» й від будь-яких обов’язків — не варто взагалі вступати до будь-яких громад і об’єднань. Я особливо наголошую на цьому, щоб донести до відома голів громад, жерців і обрядодіїв, які постійно працюють з людьми і яким часто доводиться стикатися з непоодинокими фактами такого вільнодумства, коли кожен «сам собі волхв». З такими людьми конфесію не збудуєш. Якби у християн кожен був «сам собі піп», то вони б ніколи не створили таку потужну церкву.

Орден. Зрозуміло, що в політичних обставинах ІІ Світової війни та радянської окупації Галичини орденська форма організації була більш ніж доцільною й виправданою. Але вже за незалежної України на нашу адресу постійно сипалися докори в «закритості», «самоізоляції» від українського суспільства, «недемократичних» правилах прийому та ін. При цому часто ці закиди робилися самими ж рідновірами. Виникала суперечність між нашим бажанням залучити більше людей до Рідної віри і недостатньою якістю тих людей, які до нас приходили. Так виникали вимушені компроміси, через які ми таки скочувалися до «демократизму», що неминуче мало призвести і, зрештою, й призвело, до всяких розколів і відколів.

Таке ж явище було відоме й Володимиру Шаяну, який постійно відчував вимушений компроміс між тим, що він міг і хотів повідомити своїм браттям-рідновірам, і тим, що ці браття могли зрозуміти у його віровченні. Тут варто звернути вашу увагу на такий факт: наші далекі Предки добре розуміли вчення про божественну багатопроявність, знали в який час до якого Бога чи Богині звертатися, які кому належать обряди і які молитви. Чому тоді сучасна людина, часто з вищою освітою, виявляється неспроможною зрозуміти глибокий смисл рідного віровчення

Поняття ордену включає два важливі аспекти: 1) орден як ідеальна організаційна структура; 2) орден як містична духовна ідея.

І. Ідея ордену як альтернативи політичній партії, ймовірно, належала Дмитру Донцову. У статті «Партія чи Орден» (1938 р.) він описав організаційні засади ордену й показав відмінність політичної партії від духовного ордену: «Статут партії складається з передискутованих параграфів, статут Чину — з догм віри. Партія основана на програмі, Чин на світогляді. Партія зміняється і пристосовується, Чин зі свого шляху не збочує». Донцов звернув увагу на той факт, що католицька церква зміцніла завдяки єзуїтському догмату «непомильності папи». На жаль, для багатьох рідновірів ці елементарні засади є надто важкими для розуміння і виконання: за суттю, отримавши свої світоглядні орієнтири від Володимира Шаяна та його послідовників, провідників ОРУ, деякі особи намагаються постійно сіяти сумніви в правильності наших засад, піддавати критиці й нездоровим дискусіям звичаї та обряди, які самі ж проходили в ОРУ, очорнювати провід та інше. Значна частина рідновірів виявилася просто безсилою протистояти ганебним наклепам та боронитися від інформаційної зброї гібридної війни, що й стало найслабшою ланкою нашої конфесії.

Шаян поділяв думку Донцова, що «сума слабих не дасть сили» і що «ордени велику ставку роблять на послух і карність у власних рядах». Отже, пріоритет якості перед демократичною кількістю надав би більше можливості для реалізації проекту Відродження Рідної віри.

Ідеї «орденізму» були відомі певній частині західноукраїнських патріотів ще до радянської окупації 1939 р. Д. Донцов зазначав таку особливість: «орден звертає особливу увагу на мораль своїх відділів, до яких не приймається без стажу першого ліпшого з вулиці» й радить постійно «фільтрувати» своїх членів, які відійшли від моральних засад ордену. В ордені існує культ одиниці й активної меншості замість маси і пасивної більшості, суворість до себе й до інших, замість гуманізму. Водночас і Донцов, і Шаян розуміли, що «це не є рецепт для масового вжитку».

Але форма ордену як воїнської організації є традиційною в історії народів, зокрема слов’ян.

Орденом В. Шаян вважав і лицарів-захисників храму Свантевита в Арконі, які до останнього боронили свою святиню від наступу хрестоносців у 1168 р., і воїнську дружину Великого князя київського Святослава, й українське Запорозьке козацтво XVIXVIII ст. Він писав: «лицарство є суспільною службою Священній Ідеї чи Справі» [ВПН, 215].

ІІ. Як дізнаємося з багатої філософсько-богословської спадщини Великого Волхва Шаяна, головну увагу в Ордені Бога Сонця він приділяв саме його містичному складнику. Це Сили Світла і Ладу, які постійно борються з силами Темряви й Хаосу. Знаємо, що Велесова Книга згадує: «Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому». У поетичному творі Шаяна «Про Перуна знання таємне» він дав саме міфологічне пояснення цієї боротьби, де за основу взято ведичну боротьбу Індри з Вритрою. У його поемі-упанішаді Орден Перуна перемагає злих Демонів.

Власне, ці міфологічні основи ми простежуємо в усій спадщині нашого Великого Волхва, і саме вони дають змогу зрозуміти істинний смисл емблеми Ордену, який доступний небагатьом. Зокрема, рідновіри, які не знайомі з усіма працями Шаяна, цього не простежують, підозрюючи в ньому певні християнські аналогії.

Тому варто роз’яснювати рядовим рідновірам, що витоки цієї символіки — у філософії Г. Сковороди, в якій знаходимо: «Біблія — це змій, хоч одноголовий, хоч семиголовий, а розтопче йому голову спочиваючий у Сонці, вибрана фігура». В основі орденського вчення Шаяна — міф про Сонячного лицаря, який знищить Темряву облуди, зла, підступності. В. Шаян і його учні вважали Г. Сковороду своїм предтечею, Великим лицарем Бога Сонця, а себе — послідовниками його філософії, лицарями-продовжувачами його святої Борні.

Важливою рисою Ордену та його членів є ідеалізм. Орден був створений на основі релігійної єдності людей благородних і лицарських. Орден розуміється ними як містична духова Сила, яка об’єднує всіх лицарів духу крізь Час і Простір. Володимир Шаян вважав, що завдання містичного Ордену — встановити Лад на всій Землі, повернути народи до істинних духових цінностей. «Справді Всесвіт цілий очікує Лицарів Сонця» — писав він у листах до друзів. Орден Бога Сонця був організований на принципі Любові й Поваги Володаря Ордену і його Лицарів: «Після таїнства Присяги Лицар знаходиться в магічній єдності Ордену. Основою цієї єдності є перш за все Любов Володаря до Ордену, а далі Любов Лицаря до Володаря і до інших Лицарів. Далі йдуть вищі єдності Космічного інтелекту і Духа, що їх втіленням є Орден». Лицарі Ордену Бога Сонця, як писав Шаян: «Вони дістали орденський вишкіл і склали орденську присягу». Тобто лицарі пройшли обряд посвяти — без цього не існувало б ніякої організації й ніякої конфесії.

Люди, які не вважають за потрібне проходити обряд посвяти або просто не розуміють його значення, як правило, потенційно готові вносити деструкцію в будь-яку організацію.

В. Шаян писав: «Мого втілення замало ... звичайно, будуть існувати Відділи Ордену в усіх націях, а на початкув слов’янських». Він ясно усвідомлював, що він є покликаним до цієї титанічної праці, тому одного його «втілення замало». Він кинув докір своїм послідовникам: «Може зрозумієте, нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно».

Розуміючи, що одна людина протягом цілого свого життя справді не може встигнути відродити те, що політично знищувалося протягом цілого тисячоліття, ми продовжили дослідження Віри Предків, започатковане Великим Волхвом Шаяном, а також спрямували свою діяльність на створення діючих громад по всій Україні. Для цього нам необхідно було дати доступне для рядових рідновірів віровчення, створити основну обрядовість для усіх свят Кола Сварожого, родинного і життєвого циклу людини, дати основні молитви до всіх Богів, а також Застороги нащадкам та Символ Віри. Завдання непросте, але ми його послідовно виконували.

Звичайно, ми розуміли й те, що створення лицарського ордену в сучасному суспільстві нам не під силу, тому за основу було взято громаду як найменшу ланку конфесійної структури ОРУ. У присязі лицарів Ордену були такі слова: «...Буду цю мою присягу вважати дійсною після смерти Володимира через встановлене ним  наслідство Віри і Чину, — цю присягу Віри моєю молитвою, моїм словом і моїм підписом стверджую». Він розумів, що «наслідство» або спадкоємність духовної верстви Рідної віри повинно мати свою безперервну історію, тобто «трансмісію» (безпосередню передачу знань та посвяти). Отже, Володимир Шаян у створеному Ордені відновив спадкоємний зв’язок з Вірою Предків. Тому ми розуміли, що треба продовжувати боротьбу Ордену, а не починати Відродження Віри Предків від самих себе.

Як спадкоємці й продовжувачі справи Володимира Шаяна, Громада «Православ’я», а потім і ОРУ, з самого постання були чітко визначені як автохтонна конфесія, що визнає язичницький політеїзм та пантеїзм основою свого світогляду і Богослов’я.

У листах до друзів Шаян писав: «Потрібно Трансмісії? Так! Але це вам судилося бути тими трансмісіями до мас!». Тому завданням ОРУ завжди було поширення знань про вчення Володимира Шаяна. Ми ніколи не зраджували благородної ідеї та високої мети Відродження Віри Предків, започаткованої Орденом, і тому відсіювали всякі спроби деструктивних дій з боку окремих осіб.

Трансмісія. Фактично з 1995 р. безперервно у Києві діє Школа Української рідної віри для початківців, українців, які вперше знайомляться з Рідною вірою. Особисто я вела цю Школу щомісяця у Києві протягом 17 років, ще 4 роки її веде жрець Вогнедар. За 21 рік проведено понад 250 лекцій, через нашу Школу пройшло кілька тисяч людей. Багато з них прийняли посвяту в Рідну віру й фактично стали членами нашої конфесії, інші залишилися епізодичними або індиферентними прихожанами.

Понад 20 років ми видаємо наш часопис «Сварог», 13 років виходить вісник «Слава!», 10 — газета «За Рідну Віру!», написано два десятки книжок, в тому числі й Богослужбових (Волховник, Правослов, Велесова Книга), книжки для дітей про Рідних Богів («Дерево Життя», «Рідна читанка» та ін).

Для вирішення завдань поширенння Рідної віри в Україні було створено й офіційно зареєстровано Українську Духовну академію рідновірів для навчання духовної верстви Рідної віри. На жаль, на нашому Шляху не завжди траплялися достойні й благородні люди, які б глибоко розуміли Ідею та Мету нашої віри й діяльності. Ми витратили на них забагато наших сил і часу — це стало насамперед для нас повчальним уроком. Деякі з них просто по-блюзнірському брали наше віровчення й перекручували його на свій смак, на догоду власним амбіціям або використовували для особистого збагачення. Ми про це вже говорили на попередніх соборах. Маємо сумний досвід: ми змарнували вже чимало часу й зусиль на навчання окремих жерців, які, отримавши дипломи УДАР, так нічого для ОРУ й не зробили і ніякої практики не здійснюють. Отже, в подальшому важливо надавати більший випробувальний термін підготовки рідновіра до посвяти на жерця, щоб реально пересвідчуватися в серйозності намірів людини. Все це є красномовним підтвердженням висновків Донцова і Шаяна щодо пропорцій кількості та якості.

На жаль, описана ними практика «послуху і карності у власних рядах» не прижилася серед наших рідновірів. Причиною цього, на мою думку, є нерозуміння рядовими вірянами важливості Ідеї Ордену і моральних засад Рідної віри. Наведу приклад: людина була виключена з Громади за спробу ліквідувати Громаду (підтвердженням чого була від неї заява в управління в справах релігій); через кілька днів інший рідновір, який був на зборах і знає про цей випадок, зустрічається з виключеним, спокійно вітається й потискує руку. Мотивація: «Я з ним не сварився». Така безпринципність, що межує з позицією «моя хата скраю», уможливлює іґнорацію будь-яких морально-етичних правил і посилює почуття громадської безкарності. Лише громадський осуд, що споконвіку був притаманний українському традиційному суспільству, міг виступати регламентуючим чинником морально-звичаєвих устоїв. Це зовсім не означає, що я закликаю вас сваритися з кожним переступником наших правил і традицій, однак наголошую на необхідності суворого аналізу морального обличчя рідновіра. Лише за наявності в Громаді критичного ставлення до людських дій і вчинків, відкритого висловлення людині її недоліків чи просто засоромлення негідного вчинку, чи надання якоїсь дружньої поради, як покращити ту чи іншу ситуацію, ми знайдемо правильне рішення.

В. Шаян ставив суворі вимоги до Духовного Проводу: «Справжній провід має обов’язок стояти на сторожі чистоти віри-ідеї та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення». Ми завжди дбали про те, щоб у нашій конфесії не виникало ніяких фантастичних ідей, будемо й надалі дотримуватися чистоти віри-ідеї та усувати будь-які деструктивні хитання чи відверту агресію щодо ОРУ. Бо Духовний Провід несе Відповідальність за автентичність віровчення!

Слава Рідним Богам! Слава Україні!

Київ, 5 січня 7524 літо Свароже (2017 н. л.)

 

ДОПОВІДЬ ВОЛХВИНІ ЗОРЕСЛАВИ НА VІІІ СОБОРІ ОРУ

Дорогі рідновіри, побратими і посестри!

Насамперед, вітаю вас з великими різдвяними святами — святами народження Всесвіту! Цьогоріч ці свята особливі, адже не кожного року маємо такий астрономічний збіг, коли вся Тріада космічних Богів приходить саме в ці 12 священних днів і ночей: Різдво Сонця-Вогню, Різдво Місяця-молодика та Різдво Водиці Дани, що силою зоряного Світла освячує Життя Всесвіту. Я щиро бажаю всім вам, вашим родинам і вашим громадам — прийняти в душі свої Світло Сонця, Місяця й Зір небесних, відновити той космічний Добролад, який сприятиме нашій плідній праці во славу Рідних Богів і Рідної України!

Це ідеальний час для нашої спільної роботи — спільної думки й спільної дії. Бо, як вчив наш Великий Волхв Володимир Шаян, проявлення особи відбувається не в її словах, але — у її Чині і Дії. Лариса Мурович, лицарка Ордену, писала, що найвищою силою в Ордені вважається Лицарський Чин. У цьому контексті поняття Чин, яке Шаян писав з великої букви, означає благородні лицарські вчинки, які людина здійснює на благо загальнонаціональної справи, і тим вагоміше — коли це робить заради Рідних Богів і Рідної віри. При цьому треба усвідомити, що ваш релігійний Чин не залежить від вашого рангу в системі ОРУ, бо, як казав Великий Просвітлений Григорій Сковорода, «ранги носити може кожен, але справу довершити може лише покликаний». Таким покликаним самим Богом Перуном до великого Чину є для рідновірів Володимир Шаян.

Як уже стало традицією і визнано доцільним, на наших соборах нагадуємо собі головні історичні віхи нашої конфесії, які повинен завжди пам’ятати кожен рідновір. Враховуючи обставини, що склалися в ОРУ за понад два десятиліття, вважаю за необхідне в цій доповіді розкрити високий духовий смисл Ордену Бога Сонця, створеного Великим Волхвом Володимиром Шаяном, і через цю призму дати аналіз нашої сучасної діяльності.

1934 рік. На горі Ґрехіт у Карпатах ще молодий 26-річний Шаян прийняв рішення відродити Рідну віру українського народу як живу й творчу релігію. Цю священну гору і цей рік ми по праву вважаємо відправною точкою і початковою датою нашого відродженого Духовного Шляху, що його сам Шаян назвав «великим історіотворчим рухом». Цій роботі він присвятив 40 років свого життя. І нині нам усім вкрай важливо ще раз згадати про важливість нашого життя в Рідній вірі і нашого перебування в ОРУ. Бо саме Об’єднання рідновірів України офіційно є спадкоємцем Віри Предків і правонаступником Ордену Бога Сонця, заснованого Великим Волхвом Володимиром Шаяном.

Орден Бога Сонця, як нелегальну релігійно-політичну організацію, В. Шаян створив 5 листопада 1943 р. у Львові — ось ще одна дата для нашої пам’яті. Стратегічною метою Ордену було повернення Рідної віри своєму народові, а нагальним завданням того часу — боротьба проти Німеччини та СРСР за визволення України.

Київська громада українських язичників «Православ’я», що виникла в 1993 р., уже в незалежній Україні, була і залишиться в історії як перша і найстарша громада рідновірів в Україні. Як бачимо, від виникнення ідеї до створення діяльної громади пройшло 50 років — це півстоліття! Справді, така важлива духовна справа не твориться за рік-два, на її осмислення й підготовку кадрів потрібні десятиліття. Громада «Православ’я» нещодавно відзначила своє 20-ліття, яке проходило в постійній боротьбі з ентропією (маю на увазі різні спроби викривлення нашого вчення, обрядовості, календаря та ін.). Звичайно, щоб зруйнувати вже створене, багато розуму не треба. Той факт, що аґенти гібридної війни своєю підривною діяльністю постійно завдають ударів по наших доволі нестійких лавах, усе ж свідчить про те, що ми їм добряче заважаємо. Бо не хоче латентний окупант чи засланий ним аґент, щоб українці мали свою Рідну віру та ще й провадили успішну міжнародну діяльність серед рідновірів Європи. Мусимо цінувати й оберігати те, що створене, а не руйнувати його на радість ворогам!

Об’єднання рідновірів України було постало фактично в 1995 році, коли ми мали вже десять громад, а офіційно зареєстроване лише через 6 років. Рідновірам варто усвідомити, що реєстрація конфесії далася не так просто, як декому може здаватися. ОРУ також є першою в Україні офіційною конфесією рідновірів. Щоб зрозуміти важливість нашого конфесійного статусу, доцільно поставити собі питання: чому ті, хто через амбіції відійшов від ОРУ, досі не зареєстрували й не створили нічого вартісного? Про цей факт також варто сповіщати й постійно нагадувати тим, хто вступає в ОРУ, особливо тим, хто шукає смислу своєї рідновірської діяльності й свого місця в організаційній структурі нашої конфесії. Тим же особам, кому важко жити в певних звичаєвих рамках, виконувати Статут ОРУ і котрі вважають, що основною цінністю Рідної віри є «свобода особи від громади» й від будь-яких обов’язків — не варто взагалі вступати до будь-яких громад і об’єднань. Я особливо наголошую на цьому, щоб донести до відома голів громад, жерців і обрядодіїв, які постійно працюють з людьми і яким часто доводиться стикатися з непоодинокими фактами такого вільнодумства, коли кожен «сам собі волхв». З такими людьми конфесію не збудуєш. Якби у християн кожен був «сам собі піп», то вони б ніколи не створили таку потужну церкву.

Орден. Зрозуміло, що в політичних обставинах ІІ Світової війни та радянської окупації Галичини орденська форма організації була більш ніж доцільною й виправданою. Але вже за незалежної України на нашу адресу постійно сипалися докори в «закритості», «самоізоляції» від українського суспільства, «недемократичних» правилах прийому та ін. При цому часто ці закиди робилися самими ж рідновірами. Виникала суперечність між нашим бажанням залучити більше людей до Рідної віри і недостатньою якістю тих людей, які до нас приходили. Так виникали вимушені компроміси, через які ми таки скочувалися до «демократизму», що неминуче мало призвести і, зрештою, й призвело, до всяких розколів і відколів.

Таке ж явище було відоме й Володимиру Шаяну, який постійно відчував вимушений компроміс між тим, що він міг і хотів повідомити своїм браттям-рідновірам, і тим, що ці браття могли зрозуміти у його віровченні. Тут варто звернути вашу увагу на такий факт: наші далекі Предки добре розуміли вчення про божественну багатопроявність, знали в який час до якого Бога чи Богині звертатися, які кому належать обряди і які молитви. Чому тоді сучасна людина, часто з вищою освітою, виявляється неспроможною зрозуміти глибокий смисл рідного віровчення?

Поняття ордену включає два важливі аспекти: 1) орден як ідеальна організаційна структура; 2) орден як містична духовна ідея.

І. Ідея ордену як альтернативи політичній партії, ймовірно, належала Дмитру Донцову. У статті «Партія чи Орден» (1938 р.) він описав організаційні засади ордену й показав відмінність політичної партії від духовного ордену: «Статут партії складається з передискутованих параграфів, статут Чину — з догм віри. Партія основана на програмі, Чин на світогляді. Партія зміняється і пристосовується, Чин зі свого шляху не збочує». Донцов звернув увагу на той факт, що католицька церква зміцніла завдяки єзуїтському догмату «непомильності папи». На жаль, для багатьох рідновірів ці елементарні засади є надто важкими для розуміння і виконання: за суттю, отримавши свої світоглядні орієнтири від Володимира Шаяна та його послідовників, провідників ОРУ, деякі особи намагаються постійно сіяти сумніви в правильності наших засад, піддавати критиці й нездоровим дискусіям звичаї та обряди, які самі ж проходили в ОРУ, очорнювати провід та інше. Значна частина рідновірів виявилася просто безсилою протистояти ганебним наклепам та боронитися від інформаційної зброї гібридної війни, що й стало найслабшою ланкою нашої конфесії.

Шаян поділяв думку Донцова, що «сума слабих не дасть сили» і що «ордени велику ставку роблять на послух і карність у власних рядах». Отже, пріоритет якості перед демократичною кількістю надав би більше можливості для реалізації проекту Відродження Рідної віри.

Ідеї «орденізму» були відомі певній частині західноукраїнських патріотів ще до радянської окупації 1939 р. Д. Донцов зазначав таку особливість: «орден звертає особливу увагу на мораль своїх відділів, до яких не приймається без стажу першого ліпшого з вулиці» й радить постійно «фільтрувати» своїх членів, які відійшли від моральних засад ордену. В ордені існує культ одиниці й активної меншості замість маси і пасивної більшості, суворість до себе й до інших, замість гуманізму. Водночас і Донцов, і Шаян розуміли, що «це не є рецепт для масового вжитку».

Але форма ордену як воїнської організації є традиційною в історії народів, зокрема слов’ян.

Орденом В. Шаян вважав і лицарів-захисників храму Свантевита в Арконі, які до останнього боронили свою святиню від наступу хрестоносців у 1168 р., і воїнську дружину Великого князя київського Святослава, й українське Запорозьке козацтво XVIXVIII ст. Він писав: «лицарство є суспільною службою Священній Ідеї чи Справі» [ВПН, 215].

ІІ. Як дізнаємося з багатої філософсько-богословської спадщини Великого Волхва Шаяна, головну увагу в Ордені Бога Сонця він приділяв саме його містичному складнику. Це Сили Світла і Ладу, які постійно борються з силами Темряви й Хаосу. Знаємо, що Велесова Книга згадує: «Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому». У поетичному творі Шаяна «Про Перуна знання таємне» він дав саме міфологічне пояснення цієї боротьби, де за основу взято ведичну боротьбу Індри з Вритрою. У його поемі-упанішаді Орден Перуна перемагає злих Демонів.

Власне, ці міфологічні основи ми простежуємо в усій спадщині нашого Великого Волхва, і саме вони дають змогу зрозуміти істинний смисл емблеми Ордену, який доступний небагатьом. Зокрема, рідновіри, які не знайомі з усіма працями Шаяна, цього не простежують, підозрюючи в ньому певні християнські аналогії.

Тому варто роз’яснювати рядовим рідновірам, що витоки цієї символіки — у філософії Г. Сковороди, в якій знаходимо: «Біблія — це змій, хоч одноголовий, хоч семиголовий, а розтопче йому голову спочиваючий у Сонці, вибрана фігура». В основі орденського вчення Шаяна — міф про Сонячного лицаря, який знищить Темряву облуди, зла, підступності. В. Шаян і його учні вважали Г. Сковороду своїм предтечею, Великим лицарем Бога Сонця, а себе — послідовниками його філософії, лицарями-продовжувачами його святої Борні.

Важливою рисою Ордену та його членів є ідеалізм. Орден був створений на основі релігійної єдності людей благородних і лицарських. Орден розуміється ними як містична духова Сила, яка об’єднує всіх лицарів духу крізь Час і Простір. Володимир Шаян вважав, що завдання містичного Ордену — встановити Лад на всій Землі, повернути народи до істинних духових цінностей. «Справді Всесвіт цілий очікує Лицарів Сонця» — писав він у листах до друзів. Орден Бога Сонця був організований на принципі Любові й Поваги Володаря Ордену і його Лицарів: «Після таїнства Присяги Лицар знаходиться в магічній єдності Ордену. Основою цієї єдності є перш за все Любов Володаря до Ордену, а далі Любов Лицаря до Володаря і до інших Лицарів. Далі йдуть вищі єдності Космічного інтелекту і Духа, що їх втіленням є Орден». Лицарі Ордену Бога Сонця, як писав Шаян: «Вони дістали орденський вишкіл і склали орденську присягу». Тобто лицарі пройшли обряд посвяти — без цього не існувало б ніякої організації й ніякої конфесії.

Люди, які не вважають за потрібне проходити обряд посвяти або просто не розуміють його значення, як правило, потенційно готові вносити деструкцію в будь-яку організацію.

В. Шаян писав: «Мого втілення замало ... звичайно, будуть існувати Відділи Ордену в усіх націях, а на початкув слов’янських». Він ясно усвідомлював, що він є покликаним до цієї титанічної праці, тому одного його «втілення замало». Він кинув докір своїм послідовникам: «Може зрозумієте, нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно».

Розуміючи, що одна людина протягом цілого свого життя справді не може встигнути відродити те, що політично знищувалося протягом цілого тисячоліття, ми продовжили дослідження Віри Предків, започатковане Великим Волхвом Шаяном, а також спрямували свою діяльність на створення діючих громад по всій Україні. Для цього нам необхідно було дати доступне для рядових рідновірів віровчення, створити основну обрядовість для усіх свят Кола Сварожого, родинного і життєвого циклу людини, дати основні молитви до всіх Богів, а також Застороги нащадкам та Символ Віри. Завдання непросте, але ми його послідовно виконували.

Звичайно, ми розуміли й те, що створення лицарського ордену в сучасному суспільстві нам не під силу, тому за основу було взято громаду як найменшу ланку конфесійної структури ОРУ. У присязі лицарів Ордену були такі слова: «...Буду цю мою присягу вважати дійсною після смерти Володимира через встановлене ним наслідство Віри і Чину, — цю присягу Віри моєю молитвою, моїм словом і моїм підписом стверджую». Він розумів, що «наслідство» або спадкоємність духовної верстви Рідної віри повинно мати свою безперервну історію, тобто «трансмісію» (безпосередню передачу знань та посвяти). Отже, Володимир Шаян у створеному Ордені відновив спадкоємний зв’язок з Вірою Предків. Тому ми розуміли, що треба продовжувати боротьбу Ордену, а не починати Відродження Віри Предків від самих себе.

Як спадкоємці й продовжувачі справи Володимира Шаяна, Громада «Православ’я», а потім і ОРУ, з самого постання були чітко визначені як автохтонна конфесія, що визнає язичницький політеїзм та пантеїзм основою свого світогляду і Богослов’я.

У листах до друзів Шаян писав: «Потрібно Трансмісії? Так! Але це вам судилося бути тими трансмісіями до мас!». Тому завданням ОРУ завжди було поширення знань про вчення Володимира Шаяна. Ми ніколи не зраджували благородної ідеї та високої мети Відродження Віри Предків, започаткованої Орденом, і тому відсіювали всякі спроби деструктивних дій з боку окремих осіб.

Трансмісія. Фактично з 1995 р. безперервно у Києві діє Школа Української рідної віри для початківців, українців, які вперше знайомляться з Рідною вірою. Особисто я вела цю Школу щомісяця у Києві протягом 16 років, ще 5 років її веде жрець Вогнедар. За 21 рік проведено понад 250 лекцій, через нашу Школу пройшло кілька тисяч людей. Багато з них прийняли посвяту в Рідну віру й фактично стали членами нашої конфесії, інші залишилися епізодичними або індиферентними прихожанами.

Понад 20 років ми видаємо наш часопис «Сварог», 13 років виходить вісник «Слава!», 10 — газета «За рідну віру!», написано два десятки книжок, в тому числі й Богослужбових (Волховник, Правослов, Велесова Книга), книжки для дітей про Рідних Богів («Дерево Життя», «Рідна читанка» та ін).

Для вирішення завдань поширенння Рідної віри в Україні було створено й офіційно зареєстровано Українську Духовну академію рідновірів для навчання духовної верстви Рідної віри. На жаль, на нашому Шляху не завжди траплялися достойні й благородні люди, які б глибоко розуміли Ідею та мету нашої віри та діяльності. Ми витратили на них забагато наших сил і часу — це стало насамперед для нас повчальним уроком. Деякі з них просто по-блюзнірському брали наше віровчення й перекручували його на свій смак, на догоду власним амбіціям або використовували для особистого збагачення. Ми про це вже говорили на попередніх соборах. Маємо сумний досвід: ми змарнували вже чимало часу й зусиль на навчання окремих жерців, які, отримавши дипломи УДАР, так нічого для ОРУ й не зробили і ніякої практики не здійснюють. Отже, в подальшому важливо надавати більший випробувальний термін підготовки рідновіра до посвяти на жерця, щоб реально пересвідчуватися в серйозності намірів людини. Все це є красномовним підтвердженням висновків Донцова і Шаяна щодо пропорцій кількості та якості.

На жаль, описана ними практика «послуху і карності у власних рядах» не прижилася серед наших рідновірів. Причиною цього, на мою думку, є нерозуміння рядовими вірянами важливості Ідеї Ордену і моральних засад Рідної віри. Наведу приклад: людина була виключена з Громади за спробу ліквідувати Громаду (підтвердженням чого була від неї заява в управління в справах релігій); через кілька днів інший рідновір, який був на зборах і знає про цей випадок, зустрічається з виключеним, спокійно вітається й потискує руку. Мотивація: «Я з ним не сварився». Така безпринципність, що межує з позицією «моя хата скраю», уможливлює іґнорацію будь-яких морально-етичних правил і посилює почуття громадської безкарності. Лише громадський осуд, що споконвіку був притаманний українському традиційному суспільству, міг виступати регламентуючим чинником морально-звичаєвих устоїв. Це зовсім не означає, що я закликаю вас сваритися з кожним переступником наших правил і традицій, однак наголошую на необхідності суворого аналізу морального обличчя рідновіра. Лише за наявності в Громаді критичного ставлення до людських дій і вчинків, відкритого висловлення людині її недоліків чи просто засоромлення негідного вчинку, чи надання якоїсь дружньої поради, як покращити ту чи іншу ситуацію, ми знайдемо правильне рішення.

В. Шаян ставив суворі вимоги до духовного проводу: «Справжній провід має обов’язок стояти на сторожі чистоти віри-ідеї та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення». Ми завжди дбали про те, щоб у нашій конфесії не виникало ніяких фантастичних ідей, будемо й надалі дотримуватися чистоти віри-ідеї та усувати будь-які деструктивні хитання чи відверту агресію щодо ОРУ. Бо Духовний Провід несе Відповідальність за автентичність віровчення!

Слава Рідним Богам! Слава Україні!