(оновлено)

«Щедрик-ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски…» — викарбовували ми, бігаючи ще малими від хати до хати. Однак ніхто з нас у ті роки й не замислювався, навіщо так казати, щоб дали «рубля бумажного». Та ніхто й не пояснював нам, ані що таке «щедрик», ані що таке «ведрик», навіщо було вранці посівати справжньою пшеницею та ще й не в землю, а на підлогу в хаті, промовляючи «сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю…» І лише трохи згодом, пішовши до школи, довелося зіткнутися з таким незрозумілим терміном, як «Старий Новий рік» і замислитись над тим, чому його святкують з неменшою радістю, як і 13 днів перед тим? І що цікаво, ніхто навіть з учителів не міг пояснити: ну якийсь «юліанський» календар, який колись був, ну — «григоріанський», на котрий перейшли… Ну то й що?

Але всіх «заганяла у глухий кут»… звичайна ластівка, яка прилітала до господаря в одній зі щедрівок. Прилітала чомусь взимку, а не навесні. Можливо, ці безліч «чому» та «навіщо» бентежило не одного етнографа, етнолога… Та, як кажуть, усе геніальне — просте. І варто було українському досліднику Олександру Знойку у своїй праці «Міфи Київської землі…» хоч трохи «копнути» у цьому напрямку, як перед нами розкрилися дивовижні речі. Так, необхідна новорічна ритуальна страва, вареники, які за своєю формою нагадували Місяць, навела вченого на думку, що свято зустрічі Нового року у наших Предків невід’ємно пов’язане з Місяцем, а саме — з його «народженням», тобто Різдвом Місяця — початком нової фази цього нічного світила, яку у народі називають Молодиком. Однак було дві неув’язки: 1) на 14 січня (а це 1 січня за старим стилем) Молодик не припадає щороку (як і на інші дати календаря; астрономи повідомляють, що на одну і ту ж дату, «народження» нового Місяця може припасти тільки раз у 19 років!), 2) наші Предки, як відомо з літописів, починали рік навесні, оскільки були аграрним народом (це було логічно: краще щось починати тоді, коли в Природі щось починається; у даному випадку — відновлюється і прокидається уся живність після зимового сну; це магія Початку).

Крапки над -ї- у цьому питанні розставила інша дослідниця духовної спадщини українського етносу — Галина Лозко. Їй вдалося з’ясувати, що календарні дні у наших Предків були «рухомими» на відміну від юліанського та григоріанського календарів, а «заправляв» цим «рухом» пан Господар — Ясен Місячик. Як тільки на Небі з’являвся тоненький серп Молодика, так у календарі наших Предків було перше число місяця. Через те, до речі, і проміжок часу, за який Місяць проходить на Небі усі свої фази (Молодик, «зростаючий», Повня, «ущерб», «старий») носить назву місяць. А такого терміну, як день Луни, і потреби в ньому — просто не було. Отже, Місяць допомагав нашим Предками здійснювати відлік часу в днях, а Сонце — в роках.

Оскільки зміни пір року залежали від інтенсивності обігрівання Землі сонячним промінням, то початок нового року у наших Предків був логічною прив’язкою до такої фази Сонця, як Весняне рівнодення. Отже, точною датою початку Нового року у наших Пращурів є останній Молодик перед Весняним рівноденням. Стародавнім Волхвам вираховувати його було неважко. А нам — тим більше, маючим під рукою сучасні астрономічні або ж просто відривні календарі. Варто також зазначити, що, оскільки такі пори року, як весна й осінь, у наших Предків виокремилися пізніше, то одночасно з цим Молодиком відразу наставало нове літо. Отже, свято Нового року цілком закономірно і правильно потрібно називати Новоліттям.

Ось чому до нас має прилітати ластівочка, зозуленька, але прилітати, коли настає Нове літо!

Після вторгнення на українську землю християнської релігії свято Новоліття зазнало страшної деформації. І хоча обрядова частина міцно трималася свого свята, однак первісна, Предківська магія Початку була вже втрачена. Так, щоб відбити у народу бажання починати новий рік рідними язичницькими обрядами — Щедрого вечора та Засівання, зустріч Нового року церковники перенесли на 1 вересня, а московський цар Петро I, підлаштовуючи Московію під Європу, переніс зустріч Нового року на зиму, а саме на ніч з 31 грудня на 1 січня. Щедрівники перетворилися на звичайних прошаків. Церковники по своєму календарю у ці дні празнують «Василя», а на ранок у них починається «день обрізання господа Ісуса Христоса». Так і нині «святкують». Щоправда, після календарної реформи, проведеної більшовиками у 1918 році (перехід з юліанського календаря на григоріанський), було відкинуто 13 днів… Тому іноземці, коли потрапляють до нас в зимовий час, дуже дивуються, що це у нас за покруч такий — «Старий Новий рік»? І чому взимку до нас має прилітати ластівочка?

Отож. А нам, українцям, своє робить! За «Колом Сварожим», українським язичницьким календарем на 7531 літо, цієї весни перший весняний Молодик настає 20 лютого. За звичаєм наших Предків, Новоліття — родинне свято; його починають святкувати увечері — у передноволітнє надвечір’я — у колі своєї родини за багатим і щедрим столом, щоб таким він був і цілий майбутній рік, а до господи заходили служеньки Божі — щедрівники — як правило, парубки (у давнину це був Волхв зі своїми учнями (волховцями) або жерці), щедрували побажаннями багатства й процвітання у новому році (новому літі), водили «Козу» — символ пробудження Природи навесні від зимового сну. Це і є, власне, Щедрий Вечір. А вранці до хати заходили перші полазники (обов’язково чоловічого роду, хлопчики) і засівали, щоб на місці засіяного зерна виростало і множилось добро і багатство родини українського господаря.

Жрець ВОГНЕДАР,
заступник голови ОРУ