Таку назву носив музично-літературиний вечір, який відбувся 26 лютого у Бориспільській міській бібліотеці, присвячений презентації рідновірських видань та нової поетичної збірки Руслана Морозовського «Вогнем і кайлом».

Мистецький вечір викликав у присутніх жвавий інтерес, адже на Бориспільщині саме такий відбувався вперше. Ініціатором заходу був голова Бориспільської громади Українських рідновірів «Поляни», жрець Вогнедар, а директор бібліотеки Жанна Кручиніна охоче відгукнулася на його пропозицію провести зустріч з відомим поетом саме в стінах читацької альма-матер.

Особливістю цього музично-літературного вечора було те, що Вогнедар виявився не лише ініціатором його проведення, а й виступив ведучим цього заходу і виконавцем у супроводі гітари найпопулярніших віршів Руслана Морозовського, покладених першим на музику.

— Не можу передати тих хвилюючих відчуттів, коли проводиш захід поруч зі своїм улюбленим поетом, — поділився враженнями після презентації жрець. — Вважаю за велике щастя співпрацювати з живим класиком сучасної української поезії…

У своєму вступному слові ведучий провів паралелі з українською праминувшиною і нагадав присутнім про рідне духовне коріння, яке тягнеться ще з дохристиянських часів. Коротко розповів про сучасне відродження світогляду язичницьких Предків українців, яке нині здійснює Об’єднання рідновірів України, та ознайомив з його виданнями, до яких він причетний, як от журнал «Сварог», відновлений язичницький календар «Коло Свароже» та духовний часопис української молоді «За Рідну Віру!», що видає Бориспільська громада Українських рідновірів «Поляни». Тож тепер і збірка поезій Р. Морозовського, і примірники вказаних журналу, календаря, а також підшивка духовного часопису будуть у розпорядженні бібліотеки, оскільки були урочисто передані особисто в руки директору цього закладу.

Проте головним героєм вечора був поет з його творчими доробками. Ще з початку 1990-х років Руслан Морозовський — серед рідновірів — онуків Дажбожих. Його відхрищення й посвячення в Українську рідну віру в Київській громаді українських язичників «Православ’я» дали творче натхнення писати во славу Рідних Богів. Такими є «Сонет Рідновіра», «Професору Шаяну», «Зоряні мости», «Розгнівано полян», «За духовний суверенітет», «Не будуйте попівського раю», «Виручаймо козак козака!» та інші. Його поезія часто прикрашає рубрику «Велесич» у журналі «Сварог» та чи не кожний випуск газети «За Рідну Віру!». Він хоче до кожного українського серця донести ту болючу Правду про зраду Рідних Богів, щоб воскресити прагнення відродити Рідну віру знову. Сам поет вірить у неминуче повернення Богів на рідну землю.

Назва Русланової нової збірки ніби підказує читачеві, за що потрібно хапатися по її прочитанню і діяти. На це наштовхують його вірші, що увійшли до першої її частини з однойменною назвою — «Вогнем і кайлом». За суттю, це своєрідна духовна «бомба» чи, як іноді висловлюється сам митець, «духовний напалм». Так, щоб знайти причину негативних суспільно-політичних явищ, поет іноді вдається до вивертання їх сприйняття, підводячи вдумливого читача до зовсім несподіваних, але дуже дотепних розв’язок, причому у вигляді мініатюр (а це свідчить тільки про майстерність). І таких тут знаходимо чимало. Це і вірш «Бараняча демократія»:

Коли гризуни засідали в журі,
Місця керівні позаймали щурі,
А як барани посідали в журі,
На інші місця пересіли щурі.
А перші місця зайняли хижаки:
Удави, шакали, гієни, вовки.
Чому хижаки перемог досягли?
Бо ті барани — демократи були!

І вірш «Бомжі на межі»

Збирались бомжі на межі
Черстві споживати коржі.
Гукали до них сторожі:
«Анумо, бомжі, від межі!»
Від ляку хололи бомжі,
Неначе голодні моржі.
Бомжам би втекти від межі,
Та навколо луки чужі,
Чужі рубежі, гаражі,
Ще й ікла собак, мов ножі.
Плазуйте бомжі, як вужі,
Але і ліси вам чужі,
Байраки, шовки ковили…
Бо землю бомжі продали.

А деякі мініатюри можуть цілком уже претендувати на українські афоризми:

Українці, не будьте наївні, —
Суперкнига — тюрма для ума:
В ній не тільки нема України,
В ній і Бога, панове, нема.

Або:

Два приклади — Єгипет і Китай:
Один загинув, другий процвітає.
Проте чому? — У біблії спитай! —
Тому що не добралась до Китаю!

Чи:

Хто землю свою не вважає святою,
Той у кабаліста завжди під п’ятою.

Та:

Земля для українця — рідна мати —
Не смій, дитино, матір продавати!

Автор намагається віршовано переосмислити і деякі гоголівські сюжети. Наприклад, відомий твір М. Гоголя «Вій» з головним персонажем — бурсаком Хомою Брутом. Поетові чисто по-людськи шкода українського парубка в рясі, який поклав життя своє задарма, і закликає перенацілити Вія — цього володаря підземних надр — на справжніх винуватців бід українського народу:

Гукайте Вія. Він володар надр
Він має силу грізну та велику.
Його ніякий іновірний кадр,
Ні хижий піп не зіб’є з пантелику…

/«Гукайте Вія»/

І разом з тим радить: «Спасаймо Брута!»:

Коли народ незрячий, наче Вій,
Коли йому опущено повіки, —
Обдумано і вивірено дій,
Щоб тямою прозріли чоловіки.
Нечистій силі не годили щоб,
Яка в житті б їх не спіткала скрута.
Щоб аферистам — карбували лоб.
Але від лиха щоб спасали Брута!
Адже не винен бідолаха Брут,
Що панночці потрапив був на око.
З ким не бува? Адже не в тому блуд,
Що з відьмою він стрівся ненароком.
У Гоголя написано адже —
Всі відьми ті — насінням хто торгує.
Погляньте: часом майже в негліже
На ярмарок спокуса марширує!
Тому нам класик зрозуміти дав,
Що Брут Хома не в тому винуватий,
Що панночка… А тим він постраждав,
Що біблію почав декламувати,
Та ще й вночі — всю нечисть поскликав —
Зіграла роль облудна чорна книга.
І задарма життя бурсак поклав
На аспідний вівтар архистратига.
Хомі б радіти між розкішних трав,
А не конати ради парастаса*…
Так і з народом: краще б він читав
Сковороду та Кобзаря Тараса.
Франка Івана, Лесю, Шаяна…
Спасіння треба саме в них шукати!
А не кабальні чорні письмена
Вивчати тупо і декламувати!

Зустрічаємо у Руслана Морозовського і лірику. Її небагато, але є. Однак і тема кохання у нього нерозривно поєднана з любов’ю до рідного народу, як у вірші «Любіть українців», що вже став піснею. «Українки, любіть українців і лише українців родіть! — закликає поет.

Автор потужноправдивої поезії віддає шану великому князю київському Святославу Хороброму (вірші «Приходь, княже!», «Іду на ви»), відверто висловлює своє ставлення до расових проблем («Поклик раси») і долі українських дівчат, які з України потрапляють до інших країн у сексуальне рабство («Роксолана») і навіть демографічних питань («Відповідь демографам»), чітко вказуючи на причини цих явищ. Така громадянська позиція засвідчує виняткову рису особистості поета, а саме — сувору чоловічу мужність, уміння відверто дивитися правді у вічі, щоб поборювати ті негативні прояви рабського мислення, які були нав’язані нашим слов’янським Предкам тисячоліття тому. Чи не тому, ще по виданню своєї першої збірки («Поклик Роду»), Об’єднанням рідновірів України він був нагороджений високою нагородою — орденом Святослава Хороброго. Ми не раби божі — ми онуки Дажбожі! — головна ідея, яка пронизує всю творчість Руслана Морозовського.

Захід завершився прем’єрою нової пісні на слова пана Руслана під назвою «Славень рідновірів», яку виконав автор музики, жрець Вогнедар.

Ми — лицарі Прави та Яви,
Нащадки полян і древлян,
Вогнем розумової лави
Освятимо шлях оріян.
Приєднуйся, юний соколе,
У силу народу повір.
Ніколи, ніколи, ніколи
Не буде рабом рідновір! — ствердно лунало у затишній конференц-залі міської бібліотеки.

В. ОШУМОК
Фото жерця Зореслава
________________
*Парастас — всенічне заупокійне богослужіння у християн, яке відправляється за померлим.