Зореслав КУМПАН,
голова Громади українських язичників «Сварог»,
м. Бердянськ
.

 

ТРЕТЄ ЛИПНЯ — ДЕНЬ ДАВНЬОРУСЬКОЇ СЛАВИ!


На ньому лежить, як символ посвяти,
Арійської чистоти остання печать.
Він — Бог Війни, він марево відплати,
Ми дивимось на нього, та… очей не відірвать.

Сергій Яшин

Йому ще надійде пошана!
Встане він о цій порі —
Останній воїн нездоланний,
Як Бог ! — на білому коні!

Дан Берест

3 липня 965 року дружина князя Святослава Ігоревича здобула перемогу над військом хазарського кагана. Столиця Хазарії Ітіль була взята й зруйнована, така ж участь спіткала і решту фортець Хазарії, які складали основу паразитарної влади цієї держави.

Що передувало цьому походу? Тривала бездіяльність Ольги у якості регента зумовила не тільки сваволю окремих князівств Київської Русі, але й загарбання руських земель войовничими сусідами (волзькими болгарами, хазарами). Тож, імовірно, в’ятичі стали під владу Києва лише після  знищення Святославом їхніх сепаратистських войовничих угрупувань.

За свідоцтвами середньовічних мандрівників, протягом усієї історії існування Хазарії основною частиною її доходів, окрім посередництва та гендлярства, була работоргівля. Регулярні набіги на сусідні землі (переважно слов’янські) давали хазарам величезну кількість рабів, яких вони потім продавали по всьому світу. Закріплюючись на слов’янських землях за допомогою побудови нових фортець, хазари все частіше влаштовували набіги на слов’ян, обкладаючи їх даниною.

Святослав розумів, що протистояння Русі та Хазарії може закінчитися лише загибеллю одного із суперників. Парадокс (або закономірність — сприймайте, як хочете), що блискуча перемога нашого героя залишила на диво мало письменних пам’яток.

По окремому уривку у «Повісті врем’яних літ» важко визначити, як саме розбито Хазарію. Дослідження доводять, що Святослав вдарив по Хазарії не в лоб, через Дон, а пішов в обхід, через землі в’ятичів. Інакше й бути не могло, адже лобова атака на Саркел була небезпечна — це була укріплена фортецями та самою природою земля.

Держава-вампір, яка півтора століття смоктала кров із сусідів та данників, була знищена за один, 965-й, рік. Руси перемогли кочівників у їх рідному домі — у степу. Після переможної війни хазарські міста Саркел та Самкуш стали руськими містами — Біла Вежа та Тьмутаракань. Їхнє слов’янське населення із данників — напіврабів — перетворилося на повноправних господарів під опікою київського князя.

Після цих подій Арабський мандрівник Ібн Хаукаль називає «Руською рікою» вже не Дон, як Ал Масуді, а Волгу! Тобто не Дон, а Волга стала східним кордоном Київської Русі.

І ще одна теза. Не менш важлива. Основним «товаром» торговців-хазарів були раби. Справедливо кажуть, що арабські, європейські, американські работорговці загальмували розвиток Африки, підірвали її сили. А яка ж роль работорговців-хазарів в уповільненні прогресу? Хтось намагався її дослідити?

У X столітті разом із Хазарською імперією зникла й індустрія работоргівлі. Принаймні, таких об’ємів торгівлі «живим товаром» не спостерігається. Вже у наступному столітті у Європі розвиваються міста, цехові ремесла, мистецтво. Тобто настає розквіт Середньовіччя після ночі Темних віків. Випадковість це чи закономірність?

Аналізуймо самі. Чуда-Юда не стало! Саме так у казках та билинах називали наші Предки загрозу з боку південно-східного ворога. Не суперника, не опонента, а саме ВОРОГА.

Заслуговує на увагу те, що відбувалося потім на території Хазарії. Столична околиця каганату Ітільщина у пониззі Волги згодом перетворилася на ординську Сарайщину (столиця Орди); з розпадом Орди — на Астраханщину, столицю однойменного ханства. Московське царство приєднає до себе цю територію. Адміністративним її центром стане Царицин, сусід фортеці Саркел на Дону, де Дон найближче до Волги (зараз там Волго-Донський канал імені Леніна).

До речі, древні калмики — джунгари, брати хазарів, предки Леніна, входили у хазарський союз. Сталін перейменовує Царицин на Сталінград. Зараз це Волгоград. Як тут тепер не зрозуміти запеклого опору червоних щодо агресії німців саме під Сталінградом! Скільки крові пролилося із обох боків! Адже Сталінград — це хазарське сакральне, містичне і водночас реальне історичне місто. Підняттям рівня Дону під час будівництва Волго-Донського каналу затоплено й околиці Саркелу (Білої Вежі). Сталін привітав будівельників та експлуататорів каналу із його відкриттям. На місці теперішнього Цимлянського водосховища під час земляних робіт тоді були знайдені хазарські поховання. Район заблокували військові, причетних до знахідки археологів «нейтралізували» по-сталінському (як саме — думаю, пояснювати не треба). Як же після цього хазари не будуть «зниклими» без сліду!

*  *  *

Значення розгрому Хазарського каганату для Київської Русі видно неозброєним оком навіть зараз.

Головним досягненням походу було те, що Київська Русь повернула собі незалежність і перестала платити данину Хазарії. Загарбані хазарами землі (зокрема, район фортеці Саркел) знову увійшли до складу Русі. Розгромивши стару хазарську столицю Семендер (у сучасному Дагестані), Святослав відновив владарювання Русі на всьому просторі від Каспійського моря до Меотиди (Азовського моря). Саме Святославу належить відродження Тьмутараканського князівства зі столицею Таматарха (сучасна Тамань). Святослав визначив стратегічно важливі місця-фортпости для налагодження вигідних торгівельно-економічних стосунків із сусідніми і віддаленими державами (Хорезм, Багдад).

Кінець Хазарії спричинив посилення влади Києва, об’єднання племен, які перебували у складі Русі, в одну руську спільноту.

Під час походу були нейтралізовані й незалежні від каганату, але не менш агресивні племена булгар, буртасів, ясів та касогів.

Влада хазар була знищена не тільки у центрі Хазарії, але й на її периферії.

Русь відкрила собі вільний шлях на Схід, внаслідок чого торгівельні зв’язки Русі зі Сходом укріпилися.

І найголовніше. Знищення Хазарії, провід якої сповідував юдаїзм,  підтримуючи його серед свого оточення та підвладних народів через поширення, відповідно до свого світосприйняття, рабства, покірності, означало зникнення найтяжчого гніту — духовного, який міг би знищити основи самобутності наших предків та й інших народів Європи.

Перемога Святослава означала, що гегемонія хазарів над кочівниками Причорномор’я перейшла до київського князя. Підтвердженням цьому є участь у поході Святослава 967 року на Дунайську Болгарію угрів та печенігів.

Київська Русь виявилася наймогутнішим та найпослідовнішим ворогом каганата. Походом Святослава було завершено майже півторастолітню Визвольну війну проти каганату. Розбівши основні опорні військові сили каганату на чолі з каганом та зруйнувавши опорні пункти хазар на Середній та Нижній Волзі, на Північному Кавказі та Нижньому Доні, князь Святослав позбавив влади й торгівельно-посередницько-гендлярську верхівку Хазарії. А ці принципи були основою існування цієї держави. Хазарія зникла одразу ж після ліквідації основної умови її існування — військової зверхності над сусідами й тих економічних переваг, які гарантували контроль над важливими торгівельними шляхами між Азією та Європою.

Ось що про похід Святослава пише історик М. Котляр у своїй книзі «Полководці давньої Русі»: «Воєнні операції по боротьбі з Хазарією і Болгарським царством на Волзі були проведені Святославом з великою швидкістю, полководницьким умінням і стратегічною широтою. З невеликими силами — адже у похід попрямували лише княжа дружина і, можливо, дрібні загони ближніх до князя бояр — він зумів здолати війська і болгар, і хазарів, що, поза будь-яким сумнівом, мали багаторазову чисельну перевагу. Це свідчить про хоробрість, стійкість і високий вишкіл київських ратників».

*  *  *

Хтось із прискіпливих істориків може дорікнути мені щодо дати 3 липня — мовляв, вона досить умовна, «взята зі стелі». Не сперечатимусь. Але поясню. Наші Предки мали іншу концепцію часу, і не було важливо, коли саме що відбулося з точністю до дня. Набагато важливіше інше: що саме відбулося, яке значення мала ця подія для  розвитку племені, народу, людства. Якщо нема точної дати, зафіксованої у більш чи менш достовірних джерелах, то її можна відтворити, аналізуючи звичаї, обряди, традиції народу. Адже доведено, що іноді відомості про справжню дійсність після дослідження фольклору розповідають про історію народу набагато яскравіше, повніше, ніж скупі історичні дані, написані в офіційному стилі, позбавлені емоцій, творчих засобів, експресії.

Вас не вражає те, що велична перемога давньоруської зброї і сама постать найвеличнішого, на мій погляд, полководця, якого тільки давала світові наша Батькіщина, всіляко замовчувалася та й тепер замовчується? Окрім історичних романів Семена Скляренка «Святослав» та Івана Білика «Похорон Богів», серйозних художніх творів у вітчизняній літературі сьогодні нема. Про фільми взагалі говорити нічого — немає жодної картини.

Та й взагалі у сучасній державі немає такої галузі індустрії, яка б займалася пропагуванням культу Героїв, які боролися за Україну. Чому так? — запитання риторичне. Причиною цьому — антиукраїнська шпана, яка тимчасово опинилася сьогодні при владі. Не акцентуватиму зайвий раз на тому, що восени буде можливість замінити цю владу на патріотичну. Наведу краще влучний вислів Богдана Бенюка: «На кожного хАзарова знайдеться свій Святослав!»

А поки що не втрачаймо часу — пропагуймо самотужки культ Героїв, створюймо традиції вшанування великих перемог! І коли святкування цих подій стане необхідністю, тоді вже не буде так важливо, наскільки точна чи неточна конкретна дата святкування. Реальний приклад є — святкування Дня Героїв. Про те ж саме, тільки не прозою, а віршами й набагато виразніше, висловився свого часу Юрій Клен у поемі «Попіл імперій»:

Предків не маєш? — тож будь сам собі предок.
Люди забули легенди?
нову їм створи.
Втратили віру? — кресли на скрижалях їм Кредо.
Щезли герої? — меча тоді в руки бери.

Література

1. Котляр М. Ф. Полководці давньої Русі. — К.: Україна. — 1991.
2. Дан Берест. Літописні непорозуміння. — Вінниця: Книга-Вега. — 2006.
3. Воєслав Кобза. Свята Русь — ординська Москва. — К.: Рідне. — 2011.

4. Озар. Святослав Хоробре. Иду на вы!. — Москва: Белые альвы. — 2006.
5.
Святослав Хоробрий / Г. Лозко // Сварог. — 1998. — Вип. 8. — С. 21

На світлині: початковий проект пам'ятника князю Святославу Хороброму у місті Бєлгород (Росія). Скульптор Вячеслав Кликов.Через істерику, влаштовану Федерацією єврейських громад Росії, у початковий проект було внесено зміни: зі щита поваленого хазара була прибрана «Зірка Давида».