Така вже закономірність глобального світу, що він намагається знищити нанівець усяку традиційну культуру, яка хоча б якимось боком нагадувала етнічні архетипи. Ще два десятиліття тому, коли громади Об’єднання рідновірів України починали відроджувати Рідну віру, ніхто ставати волхвами не хотів. Та й що б це могло дати людині на початку 1990-х, окрім головного болю, безробіття, загального остракізму (осуду, вигнання) та релігійної дискримінації. Водночас було зрозуміло, що людина, яка стає волхвом чи жерцем Рідної віри, бере на себе величезну відповідальність за автентичність продовження Рідної Традиції.

Проте часи змінилися, і сьогодні з’явилося чимало охочих паразитувати на одвічному людському бажанні «чуда», якого пересічна людина прагнула і буде прагнути завжди. Сотні рекламних роликів, сайтів, телевізійних шоу і навіть біґбордів один поперед одним повідомляють про «салони магії й містики», «гаданіє онлайн», «терапію прошлих жизнєй», «карпатських мольфарів із древнього роду характерників» і тому подібне безглуздя. Причому кожен «цілитель», кожна «мольфарка», як правило, наголошують, що він чи вона «останній з роду чаклунів» та інших представників відьмацького ремесла. Уже ця навала квазікультурної реклами мала би насторожити нормально мислячих рідновірів та й взагалі будь-яких поважаючих себе громадян.

Зрозуміло, що подібні бізнесмени насамперед паразитують на довірливості людей, на їхніх хворобах чи життєвих проблемах. З морального боку обман стражденних є великим злочином і не поважається ні в Рідній вірі, ні в християнській церкві. Але парадокс — вищеназвані цілителі, мольфари та інші оракули, як правило, позиціонують себе як віряни саме християнської церкви; всі вони мають у своєму реквізиті ікони, Біблію, хрести-розп’яття, свічки, які мирно уживаються з усілякими ножами, веретенами, чарівними камінчиками, гральними картами (або картами Таро), саморобними «мольфами» (витвір кінця ХХ ст.) та іншою далеко не церковною атрибутикою. Спитаєте, з чого б це? Адже створюється враження, що нібито мольфарство належить до язичницької віри? Аж ніяк!

Бізнесмени від цілительства прекрасно розуміють, що 90 відсотків їхньої пастви (тобто тих, хто готовий користуватися їхніми послугами, а надто — платити за них) — це християни. Тому й не дивно, що типовими лексемами мольфарів у їхніх «примівках» є: «водичка-йорданичка», «хрещений-рождений», «Сус-христос со св’ятими Петром і Павлом», «матінка Божа», що своєму «синочку Їсусу їсточки носила», коли він «нивку орав» та інший народно-поетичний синкретизм, який до Рідної віри має відношення таке саме, як паска чи юдейська маца. Тож спитаймо себе: чи ставлять ці особи за мету — відродження рідних звичаїв, тим більше автентичної традиції, Рідної віри?

Звідки ж походить таке дивне для української мови слово «мольфар»? Мовознавці з Національної академії наук України стверджують, що воно прийшло в нашу мову з латини, де molfare означає «злий дух». Зрозуміло, що таке значення надала слову християнська церковна ідеологія. Але нас цікавить: що спільного мають гуцули з давніми римлянами, щоб мати спільні терміни? І відповідь буде очевидною: мольфар — не таке вже древнє в Карпатах слово, воно могло поширитися в середовищі гуцулів лише з часів Середньовіччя, коли гуцули, як і інші українці, відвідували лекції в європейських університетах, де, як правило, вивчалася латина (бо вона була загальноприйнятою в Європі мовою науки). Так, приїжджі на вакації (канікули) спудеї й могли впровадити латинське («учене») слово. Не даремно в українській мові маємо ще з добрий десяток своїх рідних слів на позначення того самого явища (або синонімів до слова «мольфар»): чарівник, чаклун, ворожбит, чародій, характерник, градівник, химородник, яритник, знахар, шаман, босоркан, шаркан, в тому числі й відьмак...

Звичайно, за давніх часів існували інші назви духовної верстви Рідної віри, що стосувалися людей з різними професійними якостями та відрізнялися ступенями духовної ієрархії, до яких належали три основні групи: Волхви, Потворники, Баяни. Розглянемо їх докладніше.

І. ВОЛХВИ

Назва походить від «волшба», «волшебний» — чарівництво. Вони поділяються на такі ступені:

Великий Волхв. З досліджень відомого науковця-археолога, знавця язичницької традиції Бориса Рибакова нам відомо, що вищий ступінь волхвівського стану (варни, касти) — це рівень плем’яного Волхва; у Велесовій Книзі згадується, що руси мали верховного волхва, який об’єднував усі руські племена і, відповідно, керував волхвами цих племен. Функції та якості Великого Волхва полягали саме у збереженні священних знань, обґрунтуванні рідного богослов’я, правових норм, звичаю, що відповідало найвищому ступеню його посвяти;

Жрець — дослівно «той, хто запалює Вогонь», «приносить пожертву Богам», відповідальний за здійснення вседержавних священних обрядів, славлень Богів, проведення народних і родинних свят;

Відун — відаючий, майстер передбачень, ясновидющий. Відуни при Святині Світовида ворожили з допомогою білого коня, або за кількістю священного напою, який лишався протягом року в розі Світовида та ін. Відуни переважно займалися пророцтвами на державному рівні, складали оракули.

ІІ. ПОТВОРНИКИ

Назва походить від слова «творити» — буквально «творець» (виробник, майстер). До них належали:

Чарівник — знавець цілющих властивостей трав, який виготовляв обрядові напої, лікувальні настоянки, а також займався ворожбою з допомогою чарівних речей;

Обавник — обрядодій, який читає славлення, примовки, лікувальні заговори та ін.; він також може виготовляти «черти і різи»; назва походить від давньослов’янського «обаяти» — ладувати словом;

Хранильник — майстер, який виготовляє священну атрибутику, зброю, спорядження, обереги та прикраси храмів; назва від старослов’янського «хранити» — оберігати;

Наузникмайстер виготовлення чарівних вузлів (наузів), ладанок та інших оберегів як для храмів, так і для окремих осіб.

ІІІ. БАЯНИ

Назва походить від «баяти» — розповідати, оспівувати. Вони поділяються на:

Кощунників — виконавців священних пісень про Богів, стародавніх міфів, переказів про героїв (пор. з кобзарями, виконавцями козацьких дум — героїчного епосу);

Кудесників знавців святкових ігрищ, умільців створювати веселощі під час свят; назва походить від давньоруського кудес (ритуальний бубон), в який б’є кудесник для ладування учасників;

Кобниківворожбитів, які ворожать за пташиним польотом, а також знавців народних прикмет; назва від старослов’янського кобь — наслідувати птахам, «творити кобі».

Отже, якщо нам треба знайти давній відповідник гуцульським мольфарам, то, мабуть, їм найбільше підійшов би статус потворників, зокрема — чарівників, обавників — не більше. Тому дивними і недоречними (або й просто аморальними) виглядають спроби деяких колишніх членів рідновірських громад довести, що, мовляв, їх «мольфар посвятив на волхвів». Якщо йдеться про світлої пам’яті мольфара Михайла Нечая, то в останні дні свого життя він абсолютно ясно сказав, що учнів у нього нема і нікого він не посвячував:

«Мене завжди про це запитують і мені нелегко відповідати на це запитання. Звучить нескромно, але я залишився сам. Усі карпатські мольфари, крім мене, вже померли, — жалкував дід Нечай, — так і не передавши свої знання учням, не посвятивши нове покоління магів. Зовсім недавно в наших горах діяло мольфарське коло. Кілька разів на рік визначалося таємне місце, де збиралося віче мольфарів, на якому обговорювалися питання, недоступні розумінню простих смертних. Але ось уже понад десять років, як коло розпалося... Наша традиція поступово вмирає. Є, звичайно, ще люди, окрім мене, які називають себе мольфарами. Не хочу їх ображати, але переважно це шарлатани, що поверхово освоїли магічні прийоми і, що найнеприємніше, заробляють на магії гроші. До того ж жоден з них не пройшов обряду мольфарскої посвяти». http://fakty.ua/136797-gromovica-berdnik-molfar-nechaj-nikomu-ne-peredal-svoj-dar-on-sam-skazal-eto-v-poslednij-den-svoej-zemnoj-zhizni

Як бачимо, причиною згасання мольфарства М. Нечай назвав відсутність людей, у яких би був «безкорисливий інтерес», які могли б цілком посвятити себе на добро людям. Друге, про що дізнаємося з широко представлених в Інтернеті його інтерв’ю — це відсутність будь-якої професійно організованої корпорації мольфарів у Карпатах. Отже, всілякі розмови про «учнівство» і «передачу» — уже межують з очорненням пам’яті покійного.

Окрім цього, аж ніяк не принижуючи пам’яті загиблого мольфара, варто все ж таки ствердити цілком очевидний факт його двовірства. Михайло Нечай використовував у своїй практиці християнські ікони, хрести, свічки й християнські молитви. Похорон його здійснювали християнські священики. Зазначимо, мольфар був досить таки обізнаною в духовних справах людиною. Він читав нашу рідновірську літературу і з великою повагою ставився до рідновірів. Однак християнізоване середовище диктувало йому відповідні методи впливу на хворих людей саме через їхнє світосприйняття.

Через широку рекламу, а також жахливий факт убивства останнього мольфара мольфарське ремесло стало модним і широко відомим навіть за межами України, де сьогодні набирає обертів уже «розкручене» популістське бізнес-мольфарство, яке набуває сучасних досить химерних форм. Для повноти картини доречно подати деякі сучасні зразки «затуркування» громадян.

Наприклад, нещодавно об’явився російськомовний (за суттю, інтернаціональний) мольфар Андрєй Явний, який подає себе як (цитуватиму мовою оригіналу) «Мольфар (ясновидящий, маг, целитель) из рода Явных. Явные — знаменитый древний гуцульский род. Предок Андрея, Иосиф Явный — Сентымреи (Yosip Sentymrei) (1712–1780) исцелил от немоты 12-ти летнего Олексу Довбуша. (Гнатюк В. «Народнi оповiдання про опришкiв» // Етнографiчний збiрник. Т. 26. Львiв, 1910). Также доподлинно известно, что Иосиф был современником и жил по соседству с великим еврейским мыслителем Бештом (Бааль Шем-Тов). Есть письменные свидетельства того, что Иосиф и юный Бешт были знакомы и общались». Яке одкровення! Отже, молодик надибав на модну течію. Вже знаємо й таке, що заради бізнесу єврею будь-яка легенда придатна! Але я тут не даю посилання, щоб не робити зайвої реклами цьому підприємцю. Між іншим, згаданий активіст, окрім того, що живе в Москві, ще організовує свої презентації у Львові, він також «сотрудник Института Открытого Общества (Нью-Йорк)». Цей мольфар не тільки проголошує паску «сімома ступенями до світла», а й підключає всіх бажаючих до еґреґора  багатства, дає формулу тиші, любовні календарі на поточний місяць, знайомить з «жіночими штучками», вселяє «плам’я страсті», розмовляє з ангелами і навіть віщує еґреґор судного дня… Судячи з термінології — талант винятковий  — нічого не скажеш!

Наведу ще один приклад, але вже українського походження. Журналістка К. Павлюк розповідає про своє знайомство зі ще одною мольфаркою: «Коли розпитуєш про таланти знаменитого карпатського чаклуна-мольфара Нечая, гуцули іронічно всміхаються та мовчать і дуже рідко радять справжню останню карпатську мольфарку Параску… Парадокс, але справжня чарівниця стверджує: їй боятися нічого, бо живе з Богом». Звичайно, мається на увазі християнський бог! До назви «мольфар» цілителька ставиться все ж критично: «Не мольфарка. Мольфарка — це та, що зле робить. А я тільки з Богом, — розповідає баба Параска. — Нечай слугу купив собі (одразу згадує відомого «колегу»). Має котика чорного. Той або біля нього сидить, або коло людей слухає, що говорять...». Очорнити «колегу» та ще й невинну тваринку бабці так само легко, як інквізиторам «відьму з кішечкою».

Про себе ж баба Параска розповідає, що ніяк не хотіла бути чарівницею — у неї «чоловік був магом. Він примовляв і мене заставляв… Буханка хліба коштувала 20 копійок. Тоді-то й знадобилася чоловікова наука, заробить «троячку» — і вдосталь має собі на життя. Прощаючись, баба Параска каже: «Люди б зараз тільки зле робили. А я кажу: не можеш добра робити — не роби злого тоді. Навіть словами. Куля може пролетіти мимо, а слово — ніколи, бо воно має велику силу». Логічно!

Не можна обійти мовчанкою й популярне телешоу «Битва екстрасенсів». Одна з його учасниць і навіть переможниць — мольфарка Маґдалена Мочіовскі також збудувала свій бізнес на популярності «надприродних здібностей», точніше, їхній «затребуваності» суспільством. Вона, будучи людиною освіченою (має дві вищі освіти), стверджує, що «надприродну» біоенергетику дають їй гори. Про себе мольфарка повідомила таке: «Знаю сім мов. За освітою я історик-філолог. Перекладач з угорської мови. Професійно угорську в Україні знають людей із двадцять. Колись часто їздила за кордон. І горілку возила, і кавомолки… (усміхається). Нічим не відрізняюся від інших людей». Проте сама ж і признається: «Мольфарства не навчиш, це дар, який передається з покоління у покоління». Про інших мольфарів цілителька відгукується переважно негативно: «Є «чорні» мольфари — чоловіки. І є «білі» (можуть бути як чоловіки, так і жінки). «Чорні» живуть високо в горах, горяни не підтримують з ними зв’язку. «Чорних» залишилося четверо — вони дуже старі і не дають про себе знати. «Білих» мольфарів — до десяти, вони між собою контактують, але рідко, бо живуть у різних куточках Карпат. «Білі» мольфари — побожні люди, вони ходять до церкви». Як бачимо, дуже освічена людина, що знає сім іноземних мов, досі не знає, що в усіх європейських країнах відроджується Рідна віра. «Білим» мольфарка визнає лише те, що не суперечить християнському, побожно церковному. Хоча насправді, як довела інквізиція, чорнішого від християнства й придумати важко!

На цьому можна було б завершити наш огляд сучасного мольфарства і традиційного волхвівства. Та хочеться, щоб наші читачі якомога ясніше зрозуміли мету цієї статті та усвідомили, що відродження Рідної віри в умовах вкрай знахабнілої глобалізації потребує великих колективних зусиль. Наша боротьба за Рідну віру має спиратися не тільки на відновлення рідного Богослов’я та обрядовості, а й на організовані конфесійні форми, що надають Рідній вірі офіційного статусу, дають змогу впорядкування її ієрархії та навчання духовної верстви. Натомість ми щораз частіше спостерігаємо спроби окремих осіб поламати, спаплюжити те, що тільки-но відновлено, що тільки повертається в традицію громад рідновірів. Я часто себе запитую: що рухає цими людьми? Чи непомірні амбіції, чи завищена самооцінка, чи вони просто «виконують завдання» ворожих нам структур?

Усі національні організації повинні мати системи захисту від проникнення чужорідних елементів і не боятися видалення осіб, які скомпрометували себе скандальними наклепами чи шарлатанськими діями.

Галина Лозко,

голова Об’єднання рідновірів України