Наші славні Предки обожнювали вербу, вважаючи її священною, Світовим Деревом

Світове дерево — Дерево Життя, Райське дерево, Дерево пізнання — відображає триєдину вісь Всесвіту. Своїм обширом воно охоплює три царства: небо Богів, землю людей, підземний світ Предків. Кожне з трьох царств населене священними тваринами, птахами, небесними світилами. Угорі, в кроні Світового древа — сонце, місяць і зорі та різні птахи: соколи, голуби, орли, соловей, зозуля. Посередині, біля стовбура — бджоли, куниці, домашні тварини. А внизу, біля кореня — бобри, риби, змії. Дерево, як і Всесвіт, — Триєдине.

Світове Дерево, як і образ нашого Бога Світовида, орієнтоване на чотири сторони світу — північ, південь, схід, захід, якими опікуються Боги: Мокоша, Дажбог, Лада і Перун. Отже, Дерево Життя освячене також і числом чотири.

Числові значення Дерева Життя при додаванні складають священне число сім, а при множенні три на чотири отримаємо священне число дванадцять. Саме ці числа, як символи космічної будови Всесвіту, найчастіше згадуються в міфологічних та казкових сюжетах українського фольклору: три яблука, чотири вітри, сім зірок, дванадцять джерел тощо.

А ось як у стародавньому літописі зберігся рідновірський опис Дерева Життя: «А посеред Раю Древо Животноє, єже єсть Божество, і приближається верх того древа до Небес. Древо те златовидне в огненній красоті; воно покриває гіллям увесь Рай і має ж листя від усіх дерев і плоди також. Ісходить від нього сладкоє благоуханіе (пахощі), а від кореня його течуть молоком і медом дванадцять істочників».

Образ Райського дерева знає найдавніше Святе письмо аріїв — Рігведа: Райський сад, що існує в центрі Сварги, оточує з усіх боків палац Перуна. Тут ростуть дерева, які виконують усі бажання. Та найшанованішим серед них є дерево із золотою корою — Вербиця, яка наповнює всю Сваргу солодкими пахощами. Це улюблене дерево жони Перуна — Перуниці-Блискавки. Сад можуть відвідувати не тільки Боги і хоробрі воїни, які загинули на полі бою, а й інші смертні герої, на запрошення самого Перуна.

Водночас наше Дерево Життя символізує центр світу, святе місце, бо ж росте воно біля вівтаря в центрі Священного гаю.

Дерево Життя — це і жіноче, і чоловіче начала. Верба тісно пов’язана з Богинею Матір’ю, яка дає Живу Воду, чи небесне молоко (Дана, Мокоша, Берегиня). Чоловіча сила, притаманна Дереву Життя, це образ Бога-Батька — дуб, явір, виноград, плющ, кедр.

Життєва сила Дерева Життя може бути зосереджена як у самому дереві, так і в його гілках (виноград, вербовий прут), або в плодах (яблуко, вишня). Хльоскання вербовою гілкою є магічним побажанням здоров’я:

Не я бюВерба бє,
За
тижденьВеликдень,
Недалечко
червоне яєчко!

У серцевині Дерева Життя заховані саме Життя і найвища його мета — безсмертя. Українська рідна віра найвище шанує священну Вербу (іву) як знак перемоги Життя над Смертю, адже «Життя не може померти», воно може тільки залишити дерево, тварину чи людину.

А ось таємне знання наших Пращурів про Сотворення світу: Сварог посадив Дерево Життя, яке стало початком подальших народжень. По-різному поєдналися в ньому елементи світу — чотири безначальних речі: земля, вода, вітер і вогонь.

Тоді Сварог сотворив людину: землю змочив водою, вітром вдихнув у неї душу — живий вогонь. Так, з волі Сварожої, з’явилася Людина. Недаремно українці кажуть, що «дітей знаходять на вербі». На зоряному небі видно цю Вербу — Чумацький шлях (Молочну стежку).

Отже, Вербу з повним правом можна назвати українським деревом-тотемом, від якого походять люди. У найдавніші часи верба символізувала Богиню чародійства, яка опікувалася дітонародженням. Бездітні подружжя приносили вербі пожертви і просили, щоб верба обдарувала їх дітьми.

Відрізана гілочка верби навіть без коріння приживається в будь-якому ґрунті і виростає в дерево.

Верба символізує вічне повернення на кола свої, де є кінець і початок — воскресіння душі. Цей поетичний образ є в поезії Лесі Українки:

Легкий, пухкий попілець
ляже
, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі
з водою там зростить вербицю,
стане
початком тоді мій кінець

Як використовувати Вербицю, щоб була на поміч

Сухими вербовими гілочками розпалюють піч для випікання великодніх короваїв. Вербовим віником обмітали стіни хати, щоб все недобре виміталося з неї.

Дітям дають з’їсти освячені вербові «котики», щоб «росли скоро, як верба». Освячені котики запобігають хворобам горла (з’їсти кілька). Свячена вербова гілка, кинута проти вітру, зупиняє бурю, громовицю. Кинута у вогонь освячена верба зменшує пожежу.

Бити освяченою гілкою — значить розбуджувати творчу енергію та здоров’я, життєву силу весни.

З вербовою гілкою після освячення обходять господарство, щоб був приплід, врожай та ін. Освячену вербу садять біля криниць і водойм для очищення води, біля воріт як оберіг. Існує повір’я, якщо верба квітне взимку, то це віщує важливі перемоги у житті людей і держави. Дай, Боже, Перемог — нашому Українському народові!

Волхвиня Зореслава