На прохання рідновірів ми зібрали низку цікавих фактів про «свято Валентина»,

які знадобляться для розуміння витоків цієї сучасної моди

14 лютого увесь християнський світ відзначає День «святого Валентина» — нібито «покровителя закоханих». Дехто вважає, що це свято начебто вже існує 18 століть. Та що в цьому правда, а що вигадка?

Коріння цього свята сягають Римского тижня Луперкалій (Lupercalia) — фестивалю еротики на честь Богині шаленого кохання — Juno Februata. Богиня шлюбу, материнства та покровителька всіх жінок Юнона вшановувалася одночасно з Богом Фавном (Луперк — одне з його прізвиськ) — покровителем отар та черед, який відзначався наступного дня 15 лютого як покровитель Достатку.

У цей день усі залишали свої справи й віддавалися безмежним веселощам. Метою свята було знаходження своєї половинки, а внаслідок свята — створювалися нові сім’ї. Цього дня жіноцтво писало любовні листи, які вкладали у величезну макітру, а потім чоловіки тягнули ці листи й кожен починав залицятися до тієї жінки чи дівчини, лист від якої він витягнув. За римським календарем, у ці дні випадало святкування Нового року, тому відбувалися новорічні ворожіння.

У Греції це свято називалося Панургії — ритуальні ігрища на честь Бога Пана (у римлян — Фавн) — покровителя стад, лісів, полів та родючості. Пан — веселун і гульвіса, чудово грає на сопілці й переслідує німф своєю любов’ю. Зі святом грецького Пана тотожний наш Велесовий тиждень.

Богами любові в античних греків вважалися Афродіта й Ерот. Ці Боги наділені неабиякою силою та владою, бо їм підкоряються не лише смертні, а й весь могутній пантеон олімпійських Богів на чолі з самим Зевсом.

Різні філософи по-різному пояснювали природу Любові. Давні язичники вірили, що людина закохується не через певні суб’єктивні естетичні вподобання, а любов викликається якоюсь зовнішньою дією Богині Афродіти чи її помічника Ерота.

Філософ Федр вважав Ерота одним із найстаріших Богів, бо спочатку виник Хаос, потім Гея (Земля), а з неї й Ерот (Любов). Арістофан писав, що любов (Ерос) відображає первісне прагнення до цілісності. Бо, за давніми міфами, перша людина була двостатевою, аж поки Зевс не розділив її навпіл. Тоді одна частина набула рис чоловічої статті, а друга — жіночої. Відтоді ці частинки блукають по світу, вічно шукаючи одна одну й прагнучи злиття в єдиній любові.

В Англії придворний літописець Семюель Пепіс у кінці XVII ст. зробив запис про те, що 14 лютого всі закохані можуть обмінюватися подарунками: рукавичками, перснями та цукерками. Від цього з’явився звичай на День «святого Валентина» випікати печиво у формі серця, а пізніше — торти, цукерки, шоколад, листівки, подушки, кульки та ін. У Західній Європі деякі країни стали відзначати День «святого Валентина» з ХIII ст., у США — лише з 1777 р.

А хто ж такий святий Валентин? Він був християнином,  якого 14 лютого 269 року нібито за вінчання закоханих під час посту, всупереч християнській церкві(!), розіп’яли (за іншими версіями, обезглавили) неподалік від Риму. Тобто самі християни закатували, щоб потім зробити «святим» — абсурдніше не придумали! Тому сучасні християнські церкви переважно вважають, що Валентин не є «правильним» святим, простіше кажучи, такого «святого» не було зовсім.

Тепер це свято є дуже вигідним для бізнесу, адже продається купа всіляких сувенірів, залежалих дрібничок, які масово скуповує молодь, щоб порадувати свою кохану половинку. Не так давно це глобалізаційне свято впровадили й у нас, хоча на Русі були свої дні закоханих — свято Богині Лелі й Бога Полеля — Води й Вогню (Лельник, Ярило 22 і 23 квітня), а також свято Любові й Шлюбу — Купайло (21/22 червня).

День 14 лютого європейські язичники називали «Пташиним Весіллям». Здавна вважається, що птахи утворюють шлюбні пари саме на другому (парному) тижні другого (парного) місяця. Пташині свята й обряди в Україні існують споконвіку — Сорочини, заклички птахів, випікання "жайворонків" та ін. Пташина символіка також вказує нам на найархаїчніше коріння цього свята. Оскільки попівство намагалося ставити своїх «святих» у ті дні, коли народ масово справляв язичницькі свята, то й «Пташине весілля» використали, надавши йому християнського «покровителя» Валентина, та й сам день отримав символіку Дня закоханих, хоча, за суттю, не мав до нього ніякого відношення. До речі, святкові листівки мають форму серця, на них зображений Ерот або Купідон зі стрілою, а ніякий не «святий» на шибениці (хоча в минулому столітті була й така тема). Однак не думаємо, що комусь було б приємно в цей день отримати портрет «мученика» замість грайливого Ерота-Купідона.

Отож, незважаючи на християнські вигадки, віримо, що закохані завжди були і будуть. Бо Любов є високоемоційним людським почуттям і джерелом життєвої сили та духовного й тілесного натхнення.