(передмова до праці Юрія Миролюбова «Рігведа і язичництво»)

Творчість Юрія Петровича Миролюбова (1892–1970), така багата і різноманітна, стала відомою в Україні лише за часів Незалежності. Звертаючись до його спадщини, ми можемо з повним правом сказати, що його діяльність була жертовною, в повному смислі цього слова. Він як чудовий знавець ведійської мудрості вбачав смисл свого життя у поверненні скарбів духовно-культурного досвіду своєму народові.

«Рігведа і язичництво» Юрія Миролюбова, ґрунтовна праця про ведійсько-слов`янські священні зв`язки, покликана створити новий стан розуміння нашими сучасниками свого місця в безмежному різноетнічному світі, навчити нас, як маємо діяти, щоб не розчинитися в глобальному вихорі всепоглинаючого хаосу. Справді, вершиною давнього ведійського культу було жертвоприношення. Богам давали напій (возливання) — настоянку соку цілющих рослин (сому), хліб, м’ясо тварин, різноманітні трави і масла (пахощі). Сома, будучи напоєм із трави, в ритуальному застосуванні набуває значення істоти, подібної до людини. Він дає життя, здоров`я і покровительство, веде до безсмертя (як нектар чи амброзія у греків). Містичний смисл напою соми стає зрозумілим, коли усвідомлюємо, що він, віддаючи своє рослинне життя (соки) Богам і людям, спонукає, стимулює світ до нового відродження. Смисл пожертви полягає в тому, що вона повторює на мікрокосмічному рівні (дія особи чи громади) макрокосмічний акт творення Всесвіту самими Богами. Така пожертва Богам є позачасовою — вона ніби з’єднує «два кінці часу», саме під час богослужіння жертводавець хоч на мить магічно поєднується з Творцем Всесвіту, зливається з ним у космічному універсумі. Отже обряд пожертви має на меті викликати до життя новий стан світу і людини. Саме Веди яскраво відображають цю арійську ідею Бога в Людині і Людини в Бозі. До розуміння цієї істини закликали нас мислителі Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Шаян.

Зробив таку спробу і Юрій Миролюбов. В час, коли його Батьківщина потерпала під ігом «червоної орди», для Юрія Петровича справа збереження ведичної спадщини стала його власною і першочерговою метою. Звідси — його роботи в жанрах фольклористичного словника («Русский языческий фольклор»), і героїчного поетизованого роману («Сказ о Святославе Хоробре, князе Киевском»), і у формі давніх переказів («Скази Захарихи»). А його відчайдушна спроба повернути до життя Велесову Книгу, що після смерті упорядника стала вже світовою сенсацією!

Усі праці талановитого автора не однозначні, вони написані в різний час його життя, далеко від Батьківщини, і, незважаючи на різний рівень опрацювання матеріалу, пройняті єдиним спільним задумом — зберегти для нащадків мудрість Пращурів. Він писав: «Треба зрозуміти і увірувати в те, що Русь — це ми, а давня Русь — також ми, і якщо Бог нам поможе, то й майбутня Русь — також будемо ми!»

Не зважаючи на те, що авторство Велесової Книги досі залишається загадкою, багато людей вважають її збіркою язичницьких молитов та історичних пісень. Сьогодні оспорювати автентичність цих текстів, все одно, що піддавати сумніву справжність Біблії, Корану чи хай навіть Книги Мормона — вони давно вже стали об’єктами культу. Дехто з дослідників приписує авторство Велесової Книги самому Юрію Миролюбову (О.Творогов, А.Алєксєєв, В.Козлов), вважаючи її містифікацією. Не зайве осмислити ці погляди з точки зору доцільності, щоб дати собі відповідь на запитання: «Кому це вигідно?».

Адже світ уже по достоїнству оцінив і працю ісландського вченого ХІІІ ст. Сноррі Стурлуссона «Молодша Едда», і давньофризьку рунічну книгу «Хроніка Ура Лінда», реконструкцію якої в 30-х роках здійснили вчені «Аненербе», на основі якої Герман Вірт написав давню історію аріїв. Навіть слов’янську хроніку Вацлава Ганки «Краледворський рукопис» та Пісні Оссіана-Макферсона, які мають відомих авторів, безперечно визнають високохудожніми творами талановитих подвижників, які здійснили ці праці заради святої ідеї — піднесення національної самосвідомості власних народів. На нашу думку, високої поезії Велесової Книги не відчувають хіба що ті, хто впритул не бачить і того хворобливого нацизму «вибраних», що вилазить як шило з мішка з кожної сторінки Біблії. Для нормального, незаангажованого християнством читача, головна ідея Велесової Книги, як і філософська думка Вед очевидна: вона полягає в тому, що рідна релігійна система «є синтезом всього навколишнього, синтезом Людини в Природі, Життя, Тепла, Ягняти-Агні, Пітріс, Ріші, єдності Бога з Людьми» — як пише Юрій Миролюбов у «Рігведі і язичництві». Отже, правильно стверджує автор, що заключати угоду з Богом, як це робили юдеї, аріям було не потрібно, адже вони вважали себе дітьми Божими і відносини з ними складалися зовсім інакше. Достатньо було підтримувати з Богами «родинні стосунки».

Знати Веди дозволялося не всім, може через це поетична мова ведійських гімнів, славоспівів арійським Богам, була утаємниченою і малодоступною. Метафоричність мови Вед довгий час утруднювала розуміння їхнього змісту раціоналістично мислячими європейськими вченими. Крім того, наукові здобутки в цій галузі, написані іноземними мовами в ХХ ст., внаслідок відомих причин ще довгий час лишалися невідомими в Радянському Союзі. І хоча Ю. Миролюбов (як він сам стверджує) користувався не цілком вдалим виданням Рігведи («перекладом Ланглуа, який відноситься до 1848–1851 років»), але головний пафос цієї духовної скарбниці він відчув своєю натхненною душею і гарячим серцем патріота.

Очевидно, що Юрій Миролюбов працював над «Рігведою і язичництвом» (1952) синхронно з діяльністю професора Володимира Шаяна, який у 1947 році написав свою працю «Студії над ведійською думкою». Дослідники не були знайомі особисто, але ідеї ведизму в той час, як кажуть «витали у повітрі». Дійсно, розквіт романтизму в тогочасній Європі дав потужний поштовх до вивчення арійської духовної спадщини, водночас породивши і шалений спротив. Не бракувало таких, які назвали ці спроби «вєдіческой галіматьйой», «етніческой угрозой» та ін., щоправда, це були переважно представники космополітичного загалу (Соломон Райнаш, Віктор Шнірельман, Леонід Шульман). Та однак, вплинути на хід подій вони не спроможні, бо феномен ведизму настільки живучий, що дається взнаки кожному пагону нащадків аріїв, які відновлюють його з кожним новим поколінням.

Щодо стилю Миролюбівської праці, то маємо зауважити, що читається «Рігведа і язичництво» легко, з приємністю і замилуванням. Прозовий філософський роздум місцями переходить у стиль високої поезії, де ліричний опис щоденного життя давніх аріїв є ніби відбитком праукраїнського образу щастя звичайної сільської родини, піднесеним до рівня святості:

«Поруч із Шатром Індри-Хороса-Даждь-Бога пасуться в блакитній траві його Руді Вогняні Коні (що в них Агні). Вранці, прокинувшись під цокіт копит Небесного Вершника Асвина, побачивши Зорю, Божественну Корову, що дає Молоко Життя людям, Індра викочує Віз, запрягає Вогняних Коней і веде за вуздечки навколо Землі, по К-Раю Райському, в обхід Нави, куди також падають його Промені, пробуджуючи Мертвих, і в’їжджає в усій Славі своїй зі Сходу, ведучи за собою на золотій Прив`язі Ясний День.

Він розчахує Лазурові Ворота Сварги, Неба і спонукає Пташок співати, а Корів мукати. Плачучи Росою, відходить Ніч, сестра Дня, лягає спати на Заході, за синім К-Раєм в постіль, нагріту Днем. З нею відходить Місяць, відпливають і гаснуть Зорі, Сонця Героїв.

День, як Пожертва, встає і протікає. Жерці і старійшини Кланів творять Утреню — Вдячну Жертву, творять возливання Соми на Вогонь-Агні, дають пити Амброзію своїм вірним Арійцям, членам їхнього племені. Коли Зоря роздає молоко Живущим, йдуть жінки доїти Корів. Молоко Небесне, змішане з молоком Земним, тече у глеки. Арії п`ють молоко Корів, змішане з молоком Зорі, щоб отримати Живу і Прану.

Коли перший Промінь Сонця, що сходить у своїй Славі, освітлює краї глека Молока, його благословляє Агні, Індра, Варуна, Савітрі. Воно стає Священним.

Де Небо, а де Земля? Арій не бачить межі між ними. Він бачить, що Небо в любові пригорнулося до Землі, і що Сонце-Індра-Агні-Варуна-Савітрі голубить її. Він почуває себе в Раю. Горло його стискається вдячним спазмом і він співає гімн-славень Сонцю-Варуні-Агні-Індрі, переможцю Ями, Темряви, Тами. Славень його так само чистий, як слово дитини, що ледве вміє сказати, чого вона хоче. Чисте його Життя-Жертва-Творіння».

Книга «Рігведа і язичництво» безперечно, займе почесне місце на полицях кожного шанувальника старовини. Можливо не все в праці Миролюбова так однозначно і точно. Хай, наприклад, Савітара Ю. Миролюбов ототожнює з Велесом, хоча насправді Савітар ближчий до нашого Світовида (подібними є Кінь Світовида і Коні Савітара); Сома — символ Місяця і сам Місяць, а не Сонце... Маловірогідно, що «деякі гімни Рігведи могли бути зіпсовані самими священиками» — на нашу думку, таке твердження видається не цілком справедливим, адже брагмани були високоосвіченою частиною суспільства, вищою духовною кастою, яка була відповідальною за точне збереження і відтворення священних текстів. Профанація святого письма відбувалася, як правило, в середовищі простолюду. Однак, деякі огріхи, які загалом можуть траплятися в будь-якій праці, загалом аж ніяк не знижують цінності книги «Рігведа і язичництво».

Інтерес до спадщини Юрія Миролюбова зростає, незважаючи на затяту мовчанку ЗМІ. З початку 2000-х років в Україні потужно заявив про себе культурний осередок, створений академіком Міжнародної академії інформатизації, доктором економічних наук та доктором філософії, професором Володимиром Макаровичем Перегінцем — Фонд імені Юрія Миролюбова. Завдяки його діяльності у 2002 році рукописи Ю.Миролюбова були перевезені в Україну, а 2003 р. у Будинку вчених відбулася презентація матеріалів письменника за участю його вдови Жанни Миролюбової. Офіційні інформагентства, перебуваючи в полоні вердикту ще совєтської «експертизи» Велесової Книги О. Творогова, донедавна заперечували не тільки автентичність цієї знахідки, а навіть реальність існування першовідкривача дощечок А. Ф. Ізенбека. В. Перегінець своєю воістину подвижницькою діяльністю довів не тільки факт історичності особи А. Ізенбека, а й відкрив для багатьох шанувальників мистецтва його багату живописну і графічну спадщину, презентація якої відбулася в Українському домі в 2006 році.

Серед численних робіт А. Ізенбека, відреставрованих фахівцями Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, що фінансувалися згаданим Фондом, експонувався також живописний портрет Юрія Миролюбова у вишиванці. В його архіві є вірш, написаний українською мовою, що засвідчує походження цього талановитого письменника, а в його працях знаходимо безліч народних перлин, зібраних саме з району Подніпров’я. Те, що Ю. Миролюбов писав російською, аж ніяк не зменшує цінності його творів, — такою була лінгвістична ситуація того часу, і сучасні читачі, як ми сподіваємося, з розумінням поставляться до цього факту.

Фонд імені Юрія Миролюбова планує видання інших його праць, які стануть доступними для нашого народу — справжнього нащадка Київської Русі.

Галина ЛОЗКО