Дана. Всеслов’янська Богиня Води – втілення жіночого першопочатку життя. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім’ям Богині, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово Дон («вода», «Ріка»), Донець, Дністер, Дніпро або Дунай – назви річок, оспіваних у багатьох слов’янських піснях. Культ Дани був поширений на теренах Слов’янщини ще з передісторичних часів пізнього палеоліту.

Переказ про Богиню Дану записав Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва і мати всього живого, Богиня родючості. Її днем вважалася п’ятниця, коли вона суворо судила тих, хто порушував звичаї. До таких порушень належало прядіння та шиття в п’ятницю, яка вважалася святом. Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, і слово данина походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою.

Дана-Вода складає пару протилежностей з Вогнем-Сварожичем, що є чоловічим першопочатком життя. В українських міфах розповідається, як «цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили». Вода обожнювалася нашими Пращурами, бо вона є цілющою, очищаючою, родючою силою природи, справді Живою Водою, про яку розповідається в народних казках. Оспівана в українському фольклорі Богиня Дана досі живе у підсвідомості народу. Не даремно їй присвячені кілька свят у календарі (як взимку, так і влітку). Її свято відзначали в перших числах січня, коли наша планета Земля перебуває на найближчій відстані від Сонця (1–2 січня). Християнська церква, в зв’язку з відставанням юліанського календаря від астрономічного, святкує 19 січня, так зване «хрищення» – освячення води річок, вже тепер пов’язуючи його з охрищенням Ісуса.

Збереження Води завжди дуже важливе, бо без неї немислиме життя людей. Воду слід шанувати, не засмічувати річок, криниць, джерел. Тому й Богиня Води мала неабияку пошану серед людей. Ім’ям Дана називають дівчаток, які народилися на свято Води, або в п’ятницю, яка є жіночим днем, присвяченим водним Богиням Дані, Мокоші, Рожаницям (8–9 вересня). Є й чоловіче ім’я Дан.

Богині, тотожні українській Дані, існували в багатьох слов’янських народів: Дуна, Дойна, Діана. На думку Олександра Знойка, до цього ж ряду належить Ма-Донна, тобто «мати-вода», а також Тана (Дана). Б. Рибаков стверджує, що Мокоша є спадкоємицею найдавнішого хліборобського культу "Матері Врожаю", пов’язаного насамперед з водою – Даною.

Приспівом до багатьох народних пісень є праіндоєвропейська форма, яку вже сам народ не розуміє, але виконує як певний ритмічний елемент, просто за традицією:

Сіді, ріді,

Сіді, ріді,

Сіді, ріді,

Дана!

Інший варіант: “шіді, ріді”. О. Знойко висловив також припущення, що сі (ші) – давнє індоєвропейське «вона», ді – «діє», рі – «річка». Таким чином виходить: «Вона діє, річку творить – Дана!». Якщо Дана залишила своє ім’я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов’янських народів.