Дажбог. Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов’янський світ, має прозоре для народного розуміння ім’я: даждь – «дай» і Бог – близьке до «багатство», тобто дослівно Даждьбог – «податель» добра, багатства. У південних слов’ян він має назву Дабог, Дайбог. В українській обрядовій поезії знайдемо безліч приспівів-звертань типу: «Ой дай, Боже», або «Дай, Боже, дай», які ряд вчених вважають первісним язичницьким «Ой, Дажбоже!».

У філософському розумінні Дажбог – той, що дає буття: дух і матерію, які є близнятами. Хоча Дажбог цілком пов’язаний з небом, сонцем, як син Сварога, він також є Богом земного достатку, що символізується врожаєм жита і пшениці. Тому певний час серед дослідників була поширена думка про Дажбога (Даждьбога) як Бога дощу, але вона не отримала широкої підтримки. За своїм значенням і сонце, і дощ в рівній мірі впливають на врожай, тому відкинути цю думку зовсім було б неправомірно: в українській міфології лише поєднання двох начал – небесного вогню і небесної вологи – дарують життєдайні плоди і злаки.

Найстародавніші обряди і молитви до Дажбога пов’язані з проханням багатого врожаю. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і проказував молитву: «Господи, ти, котрий даєш нам їжу! Дай тепер нам її в повній мірі». Вірогідно, ця молитва вже зазнала пізніших нашарувань, проте не виключено, що до неї близьке і християнське «Отче наш»: «...хліб наш насущний дай нам [ст. сл. – даждь нам] сьогодні». Безперечно, що звернення до Дажбога були пов’язані переважно з хліборобськими обрядами. Російський дослідник Б. Рибаков вважав, що ім’я Дажбога сучасним фольклором уже "не фіксується". Однак, в Україні ім’я Дажбога збереглося в кількох обрядових піснях, наприклад, у веснянці:

Ой ти, соловейку, ранняя пташейко,

Ой чого так рано із Вир’ячка вийшов?

Не сам же я вийшов,

Дажбог мене вислав,

З правої ручейки

І ключики видав...

Або в язичницькій весільній пісні, яку тут доречно навести повністю:

Поміж трьома дорогами, рано-рано,

Поміж трьома дорогами ранесенько.

Там здибавсь князь із Дажбогом, рано-рано,

Там здибавсь князь із Дажбогом, ранесенько.

Ой ти, Боже, ти Дажбоже, рано-рано,

Зверни мені з доріженьки, ранесенько.

Бо ти Богом рік від року рано-рано,

Бо ти Богом рік від року, ранесенько.

А я князем раз на віку рано-рано,

Раз на віку, в неділеньку, ранесенько.

Ця пісня, помилково вміщена серед щедрівок, за всіма ознаками є весільною: «князем раз на віку» буває молодий на своєму весіллі. Звичай пропускати вперед весільний поїзд дожив до наших днів – навіть у містах весільну машину пропускають на червоне світло світлофора. В язичницькій вірі вважається, що самі Боги пропускають уперед молодят. Ім’я Дажбога також зберегла староукраїнська мова: прізвища Дажбогович, Дайбогович, Дайбожич (тобто "нащадок Дажбога") наявні в Словнику староукраїнської мови XIV – ХVІІ ст.

У новорічних обрядах, що дожили до наших днів, зберігається Дідух – останній сніп жита, який заносять до хати як священний обрядовий символ. Дідух – це Дух поля, Житній дух, Дух Дажбога, який по праву вважається Богом життя. Є народне повір’я, що жниця, яка зав’язувала останній сніп жита, має цього року народити дитину. Зав’язування снопа символізувало зав’язування пуповини. Навесні Дідуха обмолочують і зерно знову висівають на поле, випускаючи Духа поля на землю. Саме ця обрядодія надає врожаю животворної цілющої сили. Символом Дажбога пізніше стала також квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.

Зображення Дажбога було в пантеоні князя Володимира на Старокиївській горі. З нових публікацій рідновірів різних слов’янських народів відомо, що Дажбог зображався з променями навколо голови, як ведійський Мітра. Таке зображення є на графіті західних слов’ян, подібні зображення робили з коштовних металів золота і срібла. Бронзове зображення Сонячного Бога з крилами і дванадцятьма променями навколо голови зберігається в Ермітажі (вважають, що воно прикрашало колісницю). Навіть американці запозичили з язичницьких образів сонячного Божества стилістику променів навколо голови (статуя Свободи).

Дажбог – український Бог літнього сонця, син Сварога, Прабатько народу русичів. За Володимиром Шаяном, Дажбог – це животворче горіння в душі нації, він – Батько людського щастя, добра, блага, любові, Добростану і саме в цьому розумінні – багатства. Рід самого В.Шаяна походить із села Добростани на Львівщині.

Дажбог також творець земного буття. Він, як і Сварог, є також розпорядником Прави.