Ця Богиня займає почесне місце в пантеоні полабських слов’ян (назва від річки Лаби). Жива (Живана, Жевонія, Дзіва, польська Żywia, балканська Siwa) — дослівно «та, що дає життя», втілення життєвої сили, що протистоїть смерті. Існує думка, що вона є дочкою Мокоші, іншим проявом Богині Лади, або супутницею Велеса. Та найчастіше її теологія подається як частина класичної жіночої Трійці:Жива — Мокоша — Марена, що відображає три вікові категорії: діва (дочка), жінка (мати), стариня (бабуся).

За деякими даними, Жива — втілення Богині Весни, Діви, тотожна східнослов’янській Лелі (Богині дівочого кохання). Жива, на думку Ю. Миролюбова, має три іпостасі «юниця, яриця, стариця». Подібна теологія жіночого Божества відома в грецькій тріаді Деметра — Персефона — Геката або ведичній Сарасваті — Лакшмі — Парваті. В середньовічних польських хроніках сказано, що на початку літа люди приходили до її храму на горі Живець, і приносили жертви Живі та просили у неї здоров’я й довголіття. Богиня Життя наділена потужною життєдайною енергією, дає силу вегетації рослинам, тваринам і роду людському, опікується річним сільськогосподарським циклом, врожаєм і достатком. На гравюрі з «Саксонської хроніки» (XV ст.) Жива зображена оголеною з яблуком та гроном винограду в руках. Вона також тісно пов’язана з передбаченням людської долі, тому її символом є зозуля, яка «кує», скільки років житиме людина. За голосом зозулі навесні ворожили на довгий вік.

/Галина ЛОЗКО. Боги і народи. Етносоціальний вимір: курс релігієзнавства. — Тернопіль: Мандрівець, 2015./

Ілюстрація: Жива. Гравюра з книги Вестфалена, 1740 р.

«...Основу карантанського суспільства в ті далекі часи складали вільні землероби, які мали власну слов’янську релігію – віру в багатьох Богів: Перуна, Велеса, Дажбога, Живу, Ладу та ін. Слов’яни, крім капищ, які розміщувалися на свіжому повітрі, в гаях на берегах річок, будували ще й дерев’яні та кам'яні храми з колонами, багато прикрашені різьбленням, скульптурами та коштовним камінням. Ось як Прокош у «Слов’янській хроніці» описує храм Живи: «На честь Богині Життя «Zywie» був споруджений храм на пагорбі, названий за її ім’ям — Живець. До цього храму в перші дні травня стікався народ, просячи Богиню, яку шанували як джерело життя, довгого і благополучного здоров’я...»

/Галина ЛОЗКО. З передмови до перекладу поеми Франце Прешерена «Хрищення при Савиці»/