Світовид (Святовит, Свентовит) – Бог Неба, небесного світла, найвищої святості. Можливо, тотожний давньоруським Роду, Диву, Білобогу, близький до Сварога та Перуна, а також до грецьких Зевса та Аполона. В Рігведі йому відповідає Савітар – Бог сонячного світла, який дає рух Сонцю (Рігведа, І. 35. 9). Ім’я цього Бога походить від світло в його різноманітних смислах: сонячне світло (день), білий світ, святий, священний. Гельмольд у своїй «Слов’янській хроніці» називає Світовида «Богом Богів».

Зображали Світовида у вигляді чотиригранного стовпа, орієнтованого строго по чотирьох сторонах світу. Він має вгорі чотири обличчя (два чоловічих і два жіночих) під однією шапкою. Це дозволяє припустити, що Світовид відає всіма чотирма сторонами білого світу.

Одне з найвідоміших кам’яних зображень Світовида знайдено в 1848 р. в р. Збруч в Україні (нині статуя знаходиться в Краківському археологічному музеї). Кумир має три яруси, які символізують триєдність світів Прави (верхній світ Богів), Яви (середній світ людей) і Нави (нижній світ Предків). Це дає право дослідникам вважати Світовида персоніфікацією Світового стовпа (Світової осі, Світового Дерева, Дерева Життя). Статуя Світовида втілює в собі п’ять Богів слов’янського пантеону (верхній світ царства Білобога: Лада – схід, Дажбог – південь, Перун – захід, Мокоша – північ; і нижній світ царства Чорнобога: триликий Велес).

Атрибутами Світовида можемо вважати ті символи, які має його статуя. Так, постать Мокоші зображена з рогом достатку в руці, Лада – з обручкою, Дажбог – із солярним знаком (колесом), Перун зображений з мечем і конем. Про білого коня Світовида згадує Саксон Граматик у своєму описі святині Аркона (1168 р.).

Меч Світовида – символ боротьби проти сил темряви й хаосу. Білий кінь – символ білого світу і божественної святості, вічного руху сонця.

Найзнаменитіший храм Світовида, Аркона, був у Ругії. Він існував до 1168 року, коли його зруйнували данські хрестоносці. Назва святині походить від давньослов’янського ректи – говорити, передрікати. Саме тут був найсильнішй оракул, до якого сходились мешканці не тільки ближніх поселень, але й усієї Слов’янщини, щоб почути віще слово жерців. Як писав В.Шаян, місто Аркона вивищувалось на 50 метрів над рівнем моря і над усім островом Ругія (Руян). Цілком імовірно, саме цей острів у давньоруській міфології називають островом Буяном. Найбільше згадок про цей чарівний острів збереглося в словесній магії східних слов’ян (замовляннях).

Нині о. Рюген у Балтійському морі належить Німеччині, на місці колишньої святині знаходиться село Альтенкірхен, що в перекладі з німецької означає Старий храм. Тут у стіні католицького костьолу збереглася гранітна плита розміром 1,19 х 1, 68 метра із зображенням Бога ругіян Світовида. Він зображений у вигляді вусатого чоловіка в довгій сорочці з рогом в руках. Польські дослідники стверджують, що цей рельєф виготовлений в Х – ХІ ст. Ще в ХVIII ст. це зображення було підписане: «Sanctus Vitus oder Svantevit» (Святий Вит або Свантевит). Напис нині вірогідно зітертий. Аж до ХІХ ст. в ругіянській традиції побутувала думка, що це зображення язичницького Бога Світовита.

Свята Світовида відзначалися влітку і восени. 15 червня здійснювали різні справи, які сьогодні ми могли б назвати "магією натхнення". Обряд полягав у тому, щоб показати Світовидові все своє багатство – вишивки, рушники, хустки, килими, які кожна жінка витягувала в цей день зі скрині й просушувала на сонці. У південних і західних слов’ян (сербів, хорватів, словенців, болгар і поляків) відомий Бог на ім’я Вид (Видо), який за всіма ознаками тотожний Світовиду. В умовах християнізації Видо перетворився в "святого Вита", який нібито опікується зором людини. Ім’я Видо походить від "видіти" – дивитися, бачити; Світовид – від “світло видіти”, “святість видіти” (світлий і святий близькі за символікою). В цей день намагалися виносити своє рукоділля для показу людям і Богам, щоб уміти вишивати ще краще.

Але найзначнішими були Світовидові урочистості в день осіннього рівнодення (нині випадає на 25–26 вересня). Правилася всенічна Богослужба, подібна до Великодньої, відбувалося всенародне причастя до священного коловаю (короваю) розміром в зріст людини і священним напоєм медом-сурою, який споживали з рога, промовляючи славослів’я Богам. Цілком можливо, що Сварог як головний Бог слов’янського пантеону ототожнювався в уявленні віруючих зі “Світлим Богом, який тримає ріг достатку” – “священний ріг”.

Із середньовічних хронік відомо, що в святині Аркона його свято було найбільш шанованим. Воно відбувалося як осіннє свято врожаю. Кожного року головний жрець наливав мед у величезний ріг, який тримав у руці кумир Світовида. За тим, скільки лишалось священного напою в цьому розі до наступного осіннього рівнодення, жрець віщував, яким буде наступний рік. Потім знову наповнював ріг священним напоєм.

Храм Світовида також існував майже до ХVІІ ст. на горі Богит (Тернопільська обл. України). У ХІІІ ст., як вважають археологи, храм (капище, жертовник і хороми) були зруйновані, можливо, внаслідок татаро-монгольської навали. Однак, збереглися давні рукотворні вали, кам’яні ворота, складені з трьох величезних менгірів, спіралеподібна вимощена каменем дорога, яка веде на вершину гори, де розміщувався жертовник, інші культові місця і стояла сама статуя. Оскільки оригінал статуї Світовида вивезений в Польщу, нині в Києві на Софійському майдані встановлено копію цієї статуї. Копії Збруцького Світовида мають також інші музеї України (Кам’янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький).

Світовид майже у всіх давніх релігіях символізує духовну божественну сутність. Він – покровитель духовної роботи. Коли зібраний врожай, виконано більшість господарських робіт, люди можуть зосередити свої думки на Божественному – філософських роздумах про життя, виготовленні мистецьких творів, декоративно-прикладних виробів (ткацтво, гончарство та ін), втілюючи в них красу і святість своєї віри.