Род і Рожаниці. Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов’яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у Сварзі – найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Род – один з Богів, який залишався в пам’яті народу найдовше – його статуї, заховані у хащах, у високих горах від християнських фанатиків, вшановувалися вже небагатьма вірними язичниками аж до XIX ст.

Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємний зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Волхви (язичницькі священики) складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю.

Родові і Рожаницям, як найріднішим Богам, приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Це були жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви куті, на Різдво, батько кидає першу ложку вгору в святий куток – Покуть або під стелю. Цей звичай побутує і досі в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаницям, яке в давнину здійснював волхв або жрець. Батько родини ототожнюється зі служителем культу.

Свята на честь Рода і Рожаниць відзначалися навіть у ранніх християнських храмах, куди люди приносили жертовні страви. Так у Софії Київській у перші роки її існування збиралися язичники, щоб відзначити свої стародавні свята. Пізніше християнські попи ці відправи строго заборонили.

Найдавніші зображення Рода і Рожаниць знаходять археологи – це невеличкі скульптурки, які, вірогідно, мала кожна сім’я. Збереглися вони також на вишиваних рушниках. Це широко відомі мотиви дерева життя (дерева Роду), стилізовані зображення Великої Богині тощо. Деякі етнографічні матеріали зберігають ще в XX ст. зображення родовідного дерева на дверях хат: імена чоловіків писали на листках цього дерева, а імена жінок – на квітах. Якщо людина вмирала, біля її імені малювався хрестик, а коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку з листочком або квіткою. Пізніше уявлення про Рода були перенесені на хатнього Домовика, який, за повір’ями, живе біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха бронзи), в той час, як Рожаниці, що виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці – Богині плодючості – виникли у наших Предків раніше чоловічого божества Роду.

Зображувалися Рожаниці у вигляді пари близнюків, що вважалося ознакою найвищої родючості і святості. В народі й нині близнюків вважають священними або принаймні – таємничими знаками Богів. Рожаниці (або мати Лада і дочка Леля) в народі ототожнювалися із сузір’ями Великої та Малої Ведмедиць. Род – духовна енергія Пращурів. Він єднає всі покоління: померлих Пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні ще ненароджені гілки родів, тобто Він є зміцнюючим ядром народу (нації) – зв’язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який і формує його майбутнє.

Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння (це випадає на 22 – 23 грудня). В цей день також поминають померлих і вшановують старших родичів та «родителів» (батька і матір, тобто тих, хто народив). Волхви здійснюють «рождественноє волшеніє» (різдвяне волхвування), що означає віщувати за зірками майбутнє родів – «родословіє» (родослів’я). В давні часи наші Пращури читали «Рожденник» – книгу, в якій указані добрі і злі дні та години, і їх вплив на долю народжуваних немовлят, – тобто за давніми «волшебними» книгами віщували дитині долю. Такі віщування згодом називалися ще «звіздочотіє», «звіздословіє» або «звіздозаконіє». Християни довго і безуспішно боролися з вірою в Рода і Рожаниць. Так, у Кормчій книзі 1284 р. внесено правило № 61 від 6-го Вселенського собору, яке наказує суворо карати тих, «іже в получаї вірують і в родословіє, рікше в Рожаницю». Тут слово получаї означає «доля, рок, сліпий випадок». Колись побутувало багато імен, похідних від імені Рода: Родак, Родан, Родик, Родко, Родимир, Родислав, Родобог – так називали дітей, які народились на Свято Роду.

Продовження Роду – головне призначення людини на Землі. Існували спеціальні молитви про продовження Роду. Для цього зверталися до Дажбога (ідеального, духовного початку) і до Велеса (матеріального, тілесного). З Родом пов’язана також Ясна – Богиня жіночої плідності, тотожна Рожаниці. Вона, як і Доля-Стріча тче нитку нового життя. Про продовження Роду молили також Сварога, який є першоджерелом всього сущого: «Спершу Сварога Пращури молили, де Роду Рожениць було джерело, препросили і тоді бо кришили хліб наш” (Велесова Книга, 15-А). Про обряд принесення хліба в жертву Роду і Рожаницям повідомляють також і християнські «Поученія» проти язичництва: «короваї їм молять», «трапезу ставлять» біля води, на річках, біля джерел. Слов’янські Рожаниці близькі до грецької Артеміди – покровительки дітонародження і породіль. Ведмедиця, яка супроводжує Артеміду, очевидно ототожнюється зі сузір’ям Великої Ведмедиці і була також відома в західних слов’ян. На горі Слєнжі в Польщі досі стоїть кам’яна статуя Ведмедиці зі священним крижем на грудях, яку датують VII – IV ст. до н.ч. Родові Божества, як правило, найдовше живуть у пам’яті народу. Род тотожний з Богом-Отцем – Сварогом, який оберігає наш український народ.