Перун . Володар блискавок і грому, покровитель воїнів, у X ст. все більше заступає Сварога. Він тотожний також грецькому Зевсові, частково римському Юпітерові, скандинавському Одину. Перун виконує аналогічні функції – оберігає дружину на війні, завідує громом і блискавкою.

В українській релігії Перун має божественно-природне походження і означає силу небесної енергетики (електрики), яку Сварог дає людям для посилення їхньої життєдіяльності. Слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад, у Карпатах є лайка: «Бодай тя Перун вдарив». Цей же корінь мають дієслова перти, уперти, періщити, уперіщити: «дощ уперіщив». Слово періщити первісно означало «метати каміння».

Цей Бог залишив на слов’янських землях чимало географічних назв: Перунова рінь (на Дніпрі), село Перунове, село Піорунове, урочище Перуни (на Черкащині). Лишилося навіть прізвище Перун. В Болгарії є чоловіче ім’я Перун, жіноче – Перуніка.

У договорах русів з греками воїни князя Ігоря складали присягу Перунові як покровителеві війська: «І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорб, де стояв Перун. І поклали оружжя своє і щити, і золото, і присягнув Ігор і мужі його, і скільки поган [язичників] русів». Звернімо принагідно увагу на те, що в договорах Ігоря з греками на позначення сповідників руської (язичницької) віри вживали слова руси, русини на противагу "християнам" (грекам – "не русам"), тобто ще побутувало уявлення про етнічність віри як своєї на противагу чужій, хоча вже частина русів була охрищена. Слова ж присяги були суворими як клятва воїнів і цілком в язичницькій традиції: "...Якщо ж переступить [порушить присягу] хто-небудь із країни нашої, чи князь, чи інший хто, чи охрищений, чи нехрищений, – хай не має він од Бога помочі і хай буде він рабом в сей вік і в будучий, і хай заколений буде своїм оружжям... йому належить від оружжя свого померти, і хай буде він проклят Богом і Перуном, що переступив свою клятву".

Роль Перуна у християнстві перебрав на себе Ілля-пророк.

Грім і блискавка мають як позитивне (викликання плодотворного дощу), так і негативне значення (страх бути забитим блискавкою). Тому збереглося безліч повір’їв, пов’язаних із громом і блискавкою: під час грому забороняється свистіти, співати, їсти, спати. Не слід ховатися під деревом, не підіймати вгору гострих предметів (списів, мечів, ножів тощо). Не можна швидко бігти – як відомо, саме в таких випадках блискавка найчастіше влучає в людину. Наші Предки мали вже ці знання з дуже давніх часів. Однак, з дерева чи з піску, в які влучила блискавка, робили ліки, використовуючи цілющу силу небесної електрики.

Волхви користувалися ворожбитськими книгами «Громниками», за якими ворожили і передбачали події залежно від фази місяця, в якій гримів грім: наприклад, якщо грім загримить на зростаючий місяць, то «великий муж помре». Перший грім навесні вважався цілющим на здоров’я. Цілющими також були так звані «громові стріли» – камінчики, пробиті блискавкою: вода, перелита крізь утворену блискавкою дірочку, вважалася освяченою і використовувалась для лікування. Такі камінчики в Карпатах називають «Перуновими топірцями» (записано Іваном Франком). Карпатські язичницькі храми існували ще кілька століть після офіційного впровадження християнства. На деяких скелях (наприклад у Сколівському районі на Львівщині) знайдено висічені символи Перуна – бойові сокири і свастики.

Грім і блискавка на Купайла – добрий знак. Недарма цвіт папороті, який шукають у цю ніч, називають «Перуновим цвітом». Гадають, що надзвичайне напруження в природі під час грому сприяє зацвітанню квітки папороті. Щоб узяти цей чарівний квіт, треба окреслити навколо папороті коло і не оглядатися, доки не зірвеш. Перунів квіт, як вірили, дає людині мудрість, багатство, силу, кохання, красу. Ботаніки ж вважають, що папороть не цвіте.

Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. З опису Володимирового пантеону дізнаємося, що кумир Перуна мав людську подобу: дерев’яний тулуб, залізні ноги, срібну голову, золоті вуса. В «Густинському літописі» подано опис статуї Перуна з коштовним каменем у руках (рубіном чи карбункулом). В Радзивилівському літописі також є малюнок статуї Перуна, який стоїть на високій колоні зі списом і щитом. Біля статуї Перуна завжди палало вогнище, «живий вогонь», який підтримувався постійно. Якщо через недогляд служителя вогонь згасав, винуватця карали на смерть. Перунові приносили жертви у вигляді вепра, бика, червоного півня, міцного напою. Його символами вважаються дуб, калина, цвіт папороті, сокира, стріла, кінь. Помічниками Перуна вважали відомих і сьогодні казкових персонажів Вернигору й Вернидуба.

Існує повір’я, що дерево, в яке ударив Перун, не можна використовувати для будівництва, але воно придатне для виготовлення музичних інструментів. Капище Перуна було в Новгороді, а в Києві його кумир стояв на місці сучасного будинку № 3 по вулиці Володимирській, де було так зване "Володимирове капище". Народна легенда розповідає, що в 988 р. дерев’яну статую Перуна зі срібною головою і золотими вусами було за наказом князя Володимира скинуто в Дніпро. Люди бігли берегом і в розпачі гукали: "Видибай, наш Господарю-Боже, видибай!" Перун "видибав" – виплив на крутому закруті Дніпра в урочищі, названому згодом Видибичі (пізніше перетворено на Видубичі). З того часу це було святе місце язичників, де вони збиралися на свої моління ще довгі десятиліття після офіційної християнізації Русі. Однак, християни збудували тут Видубецький монастир. Дружинники ж, за наказом Володимира, відпихали статую від берега і супроводжували її вздовж Дніпра, доки не дісталися до порогів: "Коли ж пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь".

Вірогідно, Перунова Рінь була десь неподалік від острова Хортиця в Запоріжжі, звідки сяяла слава запорозьких козаків. На острові, який у давні часи називався Хортич, колись було Перунове капище, де молились Богам русичі князя Святослава перед походами. Тут і дотепер зберігається ще місцева кам’яна статуя Перуна, яка височіє на скелястому березі Дніпра. Тут, за легендами, і загинув хоробрий князь – захисник Віри Предків. Совітська влада в 1927 році дощенту знищила й святу могилу славетного князя.