Хорс. Бог відомий в Київській Русі з літописної оповіді про пантеон князя Володимира, споруджений в 980 році. Згадується він і в «Слові о полку Ігоревім». Серед дослідників нема одностайної думки про походження і функції цього Бога. Переважно вважають, що ім’я Хорс походить з іранського xvar – сяйво, новоперського xurset – блискуче сонце, санскритського hara – вогонь. В апокрифах згадуються Перун і Хорс як «два єсть ангела молнііна». Можливо, Хорс пов’язаний з небесним вогнем взагалі (як сонячним, так і блискавичним). Йому поклонялися південні племена, вірогідно ще роксолани, які вшановували Хорса так само, як поляни Дажбога. Як і Дажбогові, Хорсу приносили жертви у вигляді хлібних виробів: паляниць, медяників, калачів, калити. В Україні досі поширені ритуальні коржі, які нині вже втратили давнє значення обрядової їжі і вживаються як повсякденна страва. Слово корж співзвучне з іменем Хорса, воно давнього індоєвропейського походження і означає «коло».

Деякі дослідники ототожнюють Хорса з Кродо. А. Кайсаров подав опис зображення венедського Кродо: його кумир був встановлений на високій, порослій лісом горі, мав вигляд статечного діда з непокритою головою, підперезаного білим вовняним поясом, який стояв босими ногами на Рибі, в лівій руці він тримав колесо, а в правій – посудину, наповнену квітами і плодами. Для давніх книжників зіставлення Хорса з Кродо і Гурком, на думку дослідника Г. Дяченка, було очевидним, отже він робить висновок, що Хорс був Богом весняного розквіту, родючості, сонячного світла (Полный церковно-славянский словарь).

Вірогідно, російський міфолог Є. Анічков, досліджуючи значення цього Божества в «Слові о полку Ігоревім», започаткував дискусію, яка не скінчилася і в наш час: він, зокрема, вказував, що Хорс означав не Сонце, а Місяць. На його думку, Всеслав перебігав дорогу Хорсові вночі, отже, йшлося напевно про нічне світило – Місяць. Такої ж думки дотримуються Я. Боровський та В. Абаєв, надаючи Хорсу ще функцій вітру, помсти та війни, а також вважають, що він – іранського походження. Польський дослідник А. Брюкнер вважає, що Хорс – Бог місяця, а його ім’я рідне слов’янське і походить з польського wy-chars-ly (виснажений). Адже відомо, що місяць, на відміну від сонця, може бути «спадаючим» в старіючій фазі.

У класичних українських дослідженнях висловлювалася думка, що вираз «перебігати дорогу Хорсові» міг означати напрямок з півночі на південь, якщо Сонце-Хорс “ходить” зі сходу на захід. До того ж, у тексті сказано, що Всеслав "із Києва в Тмутаракань до півнів добігав, великому Хорсові дорогу вовком перебігаючи". Тому В. Шаян писав: «Хорс є бистрокомонний і наш герой мусів мати чудово швидкі комоні, щоб перебігти дорогу Хорсові. Хорс біжить зі Сходу на Захід, а наш герой біжить із Півночі на Південь. Картина зовсім ясна...». Тобто В. Шаян вважав Хорса Богом Сонця. Він наводить достатньо вагомі лінгвістичні аргументи про трансформацію звуків від санскриту до староіранської, де звук С закономірно переходить в Г, і далі в Х: сома – гаома (гаума) – хаома; Асура – Агура – Ахура і т. под. Так само, на його думку, трасформувалось Свар – Гвар – Хвар (Хуар, Хуор, Хор) – Хорс (коротке У зникло, додалось закінчення). І нині, наприклад, в осетинській мові слово хор означає сонце. Таким чином, Шаян ототожнює Хорса зі Сварогом.

Опис статуї Хорса подав один з мандрівників-чужинців, який нібито бачив двох кумирів біля Пскова: Хорс стояв на поверженому змієві. Напевно Хорс-Змієборець був пізніше перетворений у християнського Георгія Побідоносця.

Б. Рибаков же запевняв, що Хорс і Симаргл – слов’янські Боги іранського походження. Більшість дослідників переконують нас у тотожності Хорса з Дажбогом та Ярилом, тобто Сонячними Богами.

Загалом, можемо вважати, що Хорс – слов’янський Бог сонячного світла, якому поклоняли наші Предки на теренах лісостепової зони України з Києвом включно. Цей культ був також шанований у племен роксоланів, які мали ірано-арійське походження.