Мокоша (Макош, Мокша). Богиня, пов’язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. В давніші часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили, достатку, покровителькою полів та домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалась і Богинею Долі. Мовознавці вважають, що її ім’я дослівно означає «Матір долі» (пор.: ст.сл. къшь, кощь – жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида. Мокоша була єдиною представницею жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира.

Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Мокша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя) – покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше серед жінок: навіть у XVI ст. священники зобов’язані були на сповіді запитати жінку, "чи не ходила до Мокоші?". На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.

У Києві до Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоч вона була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому й увів Володимир її до свого пантеону. Згідно з переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Ще однією функцією Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені Богині. Деякі дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути.

Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері. Її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має рогату шапку. Обабіч Мокоші – два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Статуетки скіфських богинь (VII ст. до н.ч.) нагадують позу Мокоші та Оранти з піднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками. Вірогідно, Мокоша походить від ще давнішого культу води – Богині Дани. Християни не могли забути свою давню Богиню і ще довгий час вшановували її в образі «святої Параскеви» (П’ятниці).