Київська громада українських язичників «Православ’я» шанує рідну Богиню Перемоги — Матір Славу — та Матінку Землю

Чи знають українці, що у них є Предківська Богиня Перемоги і що традиційно українські вояки, а раніше — вої-русичі, йдучи у бій, вигукували не тюркське «ура!» (від urmak — бий!), а рідне «Слава!», прикликаючи ім’я зазначеної Богині собі у поміч?

У передхристиянські часи Богиня Мати Слава була у великій пошані у Предків українців. Свідченням тому — численні згадки про неї у Велесовій Книзі. Як зазначає професор Галина Лозко у своїй праці «Коло Свароже. Відроджені традиції», «саме Вона є нашою Покровою, бо це Вона укривала руських воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил.

Б’є крилами Мати Слава і кличе нас,
щоб ішли за землю нашу
і билися за огнища племені нашого,
бо ми є русичі!
____________/Велесова Книга/

Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу — "по крові тіла"».

«Мати Слава або Магура, Мати-Птиця або Птиця Вишня уявлялася у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця — подруга Перуна, що завжди є покровителем мужчини-воїна…», — йдеться у вищевказаній праці.

Постать Матері Слави, яка передувала християнському образу Покрови і довго жила в пам’яті усіх слов’янських народів, заслуговує на особливу увагу. Досі збереглися свята на її честь (наприклад, у сербів). Мати Слава уособлює героїчне жіноче начало, що є наснагою для воїнів усіх часів, включаючи й козацькі, де уявлення про Неї продовжували жити серед лицарів-козаків. У боротьбі проти її культу християнська церква обламала не один хрест, так і не змігши витиснути цей культ з народної пам’яті, хіба що викрививши Її первісне язичницьке розуміння й уявлення про Неї. Свідченням цьому — значна кількість церковних споруд в Україні, присвячених саме Покрові, а також патронат так званої святої Покрови (вже в образі юдейки Діви Марії) над козаками та її «опікунство» всією Запорізькою Січчю.

Сьогодні прадавнє свято Предківської Богині Перемоги відроджується, поступово очищуючись світоглядно від намулу чужовір’я. Сучасні українські рідновіри вшановують Рідну Богиню Перемоги 1-го жовтня, як це, вочевидь, було в дохристиянські часи. Адже відомо, що юліанський стиль, яким і нині послуговується християнська церква східного обряду, відстає від сучасного на 13 днів і що перекриття нею нашого рідного свята християнськоідеологічним дозволило теперішнім язичникам встановити справжню дату вшанування Матері Слави.

Тож нині у цьому святковому дні беруть участь воїни, чоловіки й жінки, діти. Жінки виплітають вінок-плетеницю для покладання до пам`ятника однієї зі славетних героїнь (якщо такий є у місті чи селі), або до віковічного дерева. Учасники обряду можуть надягати вінки з дубового гілля, колосся та калини. На престіл або на спеціальну таріль кладуть обереги, рушники, покров для посвячення. Запалюється жертовне вогнище, до якого Матері Славі кладуть хлібний дарунок… До Неї у високость линуть віншувальні молитви. Окроплюючи обереги й покрови, Волхвиня або жрець промовляє:

Мати Слава Сонцесяйна!
Хай святі твої Покрови
Захистять нас від усякого зла!
Як ця Жива Вода тече на нас,
Так добра слава наша
Перетече до Матері Слави
І пребуде в ній до кінця кінців
Наших земних і небесних Життів!
А Мати Слава обома своїми крильми
Укриє нас і освятить наш дім!

Окрім цього за полеглих воїнів Богиню Перемоги молять:

_____________________________________________Права є з нами, а Нави не боїмося,
_____________________________________________бо Нава не має сили проти нас.
_____________________________________________Тому ми повинні молити Богів
_____________________________________________про поміч у трудах наших
_____________________________________________ратних і ретельних.
_____________________________________________То Мати Слава б
є крильми
_____________________________________________про труди ратні і славу воїнам,
_____________________________________________які іспили Води Живої
_____________________________________________од Перуниці в січі жорстокій…

На 1 жовтня припадає й інше свято, ще давніше, на яке з часом і наклалося славлення Богині Перемоги. Професор Галина Лозко визначає його як осіннє свято Матері Землі, з якою пов’язана Богиня Мокоша. Земля «в цей день вкривається, лягає спочити на зиму».. Про це свідчать й українські народні приказки, записані професором Степаном Килимником: «Хто сіє по Покрові, то виводить по корові», «Покрова всю землю покрила» тощо. Тож цього дня виливають на землю ритуальний напій та кришать хлібний дарунок.

А ось прислів’я «Прийшов Покров — нагрій хату без дров!» підказує нам, що це було рубіжне свято, після якого приходили осінні холоди, могла настати зима і покрити згодом землю не лише опалим листям, а й снігом. Отже, можемо ствердно сказати, що у сиву давнину, коли рік у Предків поділявся лише на дві контрастні пори року, в момент першого весняного Молодика (останній Молодик перед Весняним рівноденням) наставало нове літо, що могло завершуватися 1 жовтня. Пора після цієї дати нашими Пращурами вважалася вже зимовою і тривала до наступного Новоліття, з яким починався новий рік.

Також 1 жовтня у молоді закінчувалася «вулиця» і починався період вечорниць, а хто їх уже не потребував — справляв весілля.

Жрець Вогнедар.
www.oru.org.ua

Угорі ліворуч: Мати Слава. Художник В. Крижанівський

Більше світлин у Facebook