Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніших свята року — Кола Сварожого — збігалися з сонячними фазами: зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням.

Україна — велика держава, вона має свої географічні та астрономічні параметри. Тому в Києві рівнодення настає раніше, ніж це прийнято за Всесвітнім часом. Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялася з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується — 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що «День поборов Ніч». У першу ж неділю після цієї перемоги в давні часи і святкували Великдень. Вірогідно, тоді це свято не було пов'язане з повною фазою Місяця, як це стало після впроваждження християнства. Вірогідно, християнське святкування паски після повні було прийняте за єврейським зразком і традицією юдейського пейсаха. Воно не має нічого спільного з нашою традицією.

На Великдень, як одвічний народ-хлібороб, українці випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі пишні баби, колачі. Цей священний хліб має бути якомога вищим — це символ родючості, плідної сили. Великодні писанки та крашанки виконують магію воскресіння душ наших Пращурів. Саме з таким розумінням цих святощів довго боролися християнські попи, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити їх, включивши до своїх церковних ритуалів та надавши їм зовсім іншого ідеологічного значення — «воскресіння Ісуса Христоса».

Ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли воскресає Дажбог — тільки тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Приписи попів постувати в цей час спричинюють зворотну дію — ми «постуємо» практично цілий рік. Пам'ятаймо, що яйце — символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів. Тому неприпустимо розписувати і дарувати видуте, порожнє яйце — це символ безпліддя, який застосовують наші вороги, щоб знищити націю.

Великодні  молитви наших Предків

Молімось Богам, щоб мали ми чисті Душі і тіла наші.
І щоб мали ми життя з Праотцями нашими,
В Богах зливаючись в єдину Правду.
Так оце єсть ми — Дажбожі внуки!
Дажбожі внуки ми — улюбленці Богів!
І Боги свої десниці тримають на ралах наших.
Заспіваймо Славу Суражію, і так мислимо до вечері.
І п'ятикратно славимо Богів!
/Велесова Книга/

У давнину святкування Великодня було всенічною службою, як і всі сонячні свята. Люди чекали появи сонця, щоб відчути чарівність його «гри» , бо не даремно кажуть,  «На Великдень Сонце грає». Волхви восхваляли світило, в якому бачили Лик Дажбожий.

Найближче до Бога випромінювання
СВІТЛО.
Істота Світла Дажбожого
Явилася на Великдень,
І втілилася в земному
Роді людському,

Народі українському.
Світлоносна сила Сонця,
Проявлена Дажбогом,
Є водночас чистотою духовною
І чистотою тілесною.
З Великоднем
Приходить на Землю Лад —
Посланець Права

Гармонії Всесвіту.
Прилітає, на Землю Жива

Золота Птиця з яйцем-яблуком,
Як початком всіх начал,
Життєтворчим насінням,
Що його дає Сварог...

Великдень святкували як весілля Неба і Землі, Дива і Лади. Про це знаходимо і в Книзі Велеса:

Се повінчаємо Небо Сварога і Землю.
І справимо Весілля їм, де чоловік є Сварог,
а  навпроти Нього
¾ Жона Його.
І се свято мали робити,
як для мужа і жони, бо ми
діти їхні.
І тако бажали їм здоровими і щасливими бути
І мати дітей багато, і собою хвалитися,
І дивитися до Вод, щоб були велеплодні.

/ВК, д.30/.

Небесним вогнем освячується вода, якою Волхви кроплять священне причастя, великодні короваї, крашанки, писанки:

Вічносвіжа Дана! Вода і Діва —
Жінка Сонця-Вогню!
Оживи своєю всетворчою силою
Все видиме і невидиме,
Все добре, духовне, світле!
Коромислом Райдуги зачерпни із святого
світового Джерела Животворну Воду
для народу мого Українського!
Наділи нею Берегинь,
Щоб вони сіяли цю святу Воду
золотим решетом на Землю-Матінку,
Зрошуючи зела і квіти і плоди.

Великодні привітання, поцілунки — давній язичницький звичай. Народ радіє Весні, славить пробудження природи, висловлює своє одвічне прагнення до любові і щастя.

Вітаються словами:  «Слава Дажбогу!«  Відповідають: «Навіки Слава!»

Галина ЛОЗКО.
«Коло Свароже. Відроджені традиції». —
К.: Український письменник. — 2004