Вінчання християни запозичили з язичницької релігії. Бо ці обряди вироблені народом протягом цілих тисячоліть. Самі ж вони нічого принципово нового створити не змогли. Хіба що вінки з живих рослин замінили металевими коронами, а молитви взяли з Біблії — святого письма християнських конфесій. Зважаючи на нісенітниці цього, з дозволу сказати, «святого» письма, яке читається в церквах, можемо впевнено стверджувати, що такими ж є і «священні узи», які церква накладає на своїх нерозумних сповідників. Обхід навколо вівтаря попи здійснюють проти Сонця! Спитайте когось із обвінчаних у християнській церкві, чи пам’ятають вони, про що читав піп, і чи знають вони, що означає сам ритуал? Переважна більшість перебуває у якомусь напівсонному стані, і, як під гіпнозом, тупо виконують цей заупокійний чин, чекаючи, коли ж усе те неприродне дійство скінчиться.

Але світогляд наших сучасників, до недавнього часу обмежений біблійними догмами, нині вивільняється для цілісного сприйняття світу і життя як гармонії єдності людини з Богом — космічним Творцем роду земного. Сьогодні вільна українська дівчина з вищою освітою вже не хоче чути на своєму вінчанні слова з християнського Требника: «Нехай поблагословить тебе Господь із Сіону, і ти бачитимеш добро Єрусалиму по всі дні свойого життя. Не хоче чути з вуст чорноризного попа розповідь про сотворення жінки з Адамового ребра та настанову «жінка нехай боїться чоловіка свого»; не хоче, щоб її благословляли так, як «Господь поблагословив Авраама й Сарру, Ісаака й Ревеку, Мойсея і Сепфору...». Не хоче бути «величною, як Сарра», якою так вправно торгував її власний чоловік-сутенер Авраам, і котра, все життя будучи безплідною, спонукала свого чоловіка до статевого життя з рабинею-єгиптянкою, а тоді хотіла відібрати в неї дитину. Сарра ж народила лише в 90 років і сама бідкалась: «Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене» (Біблія, 1 М.: 16, 21; Требник. — Т. 1: Чин вінчання). Християнський «чин вінчання» наповнений юдейським змістом і суперечить Життю!
Тож чи є цьому посміховиську якась нормальна національна альтернатива? — запитають молоді українці, які вже отямилися від біблійного дурману. Так, є! Це рідний обряд за Звичаєм наших Предків.

Обряд Вінчання за Звичаєм Предків

Сповідники Української Рідної Віри вінчаються біля священних дерев. Дерево Життя символізує початок Світу і народження нової родини. Обряд вінчання біля Дерева Життя ніби повертає молодих до початку Творення Всесвіту, де молодий ототожнюється зі Сварогом, а молода — з Матінкою Землею. Так, в обрядодії вінчання Боги відновлюють Творіння, щоразу повторюючи появу першої пари людей із Дерева Життя, які в шлюбному союзі народжують свій плід — людське дитя, яке водночас є дитям Бога. Так підтверджується Божественне походження народу, і таким є священне значення обряду вінчання в Рідній Вірі.

Це вже не перше вінчання, яке здійснюють українські рідновіри за звичаєм Предків. Сьогодні молодих українців, які беруть шлюб, все більше цікавить, як зробити своє подружнє життя тривалим і міцним, заможним і щасливим — таким, яке було у наших славних Предків тисячі літ тому. Ось і прикликають вони Рідних Богів, щоб ті взяли під свою опіку нову українську сім’ю, як це робили їхні язичницькі Пращури. Адже щастя нації визначається кількістю щасливих сімей

Молоді, вбрані в національний український одяг, перед вінчанням моляться до Богів — Рода і Рожаниць. Щоб Боги благословили їхній шлюб, складають пожертву, виливаючи священний напій, що зветься медом, і посипаючи зерно на жертовник, на який одразу злітаються пташки, щоб поклювати зерно. Яскраво світить Сонечко — добрий знак від Богів, що молитва Ними почута:

— Свароже-Роде наш красний!
Дай нам прилучитися
до Твого Вічного Живця,
що витікає влітку від джерела Твого,
а взимку ніколи не замерзає!
Дай, Боже, щоб наш шлюб
був добрим і любовним,
пошли нам діточок гарних,
здорових і щасливих
на добро і щастя
народові нашому українському!
Матінка Лада!
Хранителька Роду,
Всеплодюча і любляча Предкине!
Будь з нами поруч все наше земне життя!
Хай Твоя материнська сила і ласка огорне нашу родину
і захистить нас від всякого зла!

Молоді обходять навколо жертовника, кладуть квіти, підходять також до статуй Богів, кланяються до кожного, складаючи свої молитви. У цей час біля священного Дерева відбуваються вінкоплетини. Одружені жінки виплітають два вінки: для молодої — з квітів і калини, для молодого — з дубового листя. Починаються вінкоплетини урочистим зачином:

— Зійди, Дажбоже, з Неба,
бо нам тебе завжди треба
віноньки зачинати,
щастечком укладати!
Ступи, Боже, з Неба!
Ти нам завжди треба
Зачни нам весіллячко
на наше подвір’ячко,
тихоє, веселоє,
аби було щасливоє!

Біля священного Дерева молодих зустрічає Жриця (Жрець). Вітаються: «Слава Роду і Рожаницям!» — «Навіки слава!» Молоді кланяються, подають Жриці хліб на рушнику і просять їх обвінчати. Запалюється весільна свічка (в давнину запалювали священне багаття), дружки і бояри стелять весільний рушник, на якому молоді після традиційних запитань, чи люблять вони одне одного, чи бажають взяти шлюб, обмінюються обручками.

Звучать молитви з українського Святого Письма — Велесової Книги:

— Се повінчаємо Сварога і Землю,
і справимо весілля їм,
де Творець є Сварог,
а навпроти Нього жона Його.
І се празднество маємо робити,
як для мужа і жони, бо мидіти їхні.
А тому бажаємо їм здоровими
і щасливими бути,
мати дітей багато,
і собою хвалитися,
і дивитися до вод,
щоб були велеплодні.

Дружки і бояри вдягають молодим вінки, мати посипає їх зерном, що символізує родючість і продовження роду. Жриця проголошує: «Вінчається Дажбожа онука Вогнедана Дажбожому онуку Святогору! Вінчається Дажбожий онук Святогор Дажбожій онуці Вогнедані».

Лине пісня:

— Благослови, батько ще й рідненька мати, Вогнедані й Святогору ручки пов’язати.

Мати зав’язує руки молодих вишиваним рушником, промовляючи: «В’яжеться той вузол не на день, не на два, а на цілий вік!». Жриця бере за рушник і починає веде молодих навколо священного Дерева з такими словами:

— Не самі йдемо — Сварог нас веде,
Мати Лада слідом
іде,
а ми за ними
з
Богами своїми!

Хор співає весільну пісню:

— Поміж трьома дорогами рано-рано!
Там здибався князь
із Дажбогом
Рано-ранесенько!..

Після трикратного обходу посолонь (за Сонцем) проголошується слава Сварогу, Перуну і Світовиту — головним Богам прадавньої Трійці, яка існувала вУкраїні-Русі задовго до християнства. Дружки і бояри супроводжують цю урочисту ходу.

Після обходу Жриця оголошує молодих подружжям:

Дажбожий онук Святогор
і Дажбожа онука Вогнедана!
За Звичаєм наших Предків,
за законами Рідної віри
оголошую вас мужем
і жоною!
Живіть щасливо в мирі й злагоді!
Народжуйте
і виховуйте дітей!
Поважайте своїх батьків
і родичів!
Любіть одне одного!
Творіть славу Рідним Богам
і рідному народові!
Слава Роду!

Молоді відповідають: «Навіки слава!». Цілуються. Жриця знімає з їхніх рук рушник, не розв’язуючи вузол. Віднині молода зберігатиме цей рушник як священний знак і як гарант подружньої вірності. Жриця подає молодим чару з медом:

— Дажбожі онуки Вогнедано й Святогоре!
Випийте цей мед на знак любові
і єдності з Рідними Богами,
які живуть у Сварзі
і з вами п’ють за щастя ваше!

Молодий, допивши мед, розбиває чарку об камінь зі словами «На щастя!». Молода каже замовляння:

«Як із цієї чарки ніхто не зможе пити, так, щоб нашого шлюбу ніхто не міг роз’єднати!»

Молодий цілує молоду, вся громада співає Рідним Богам «Славу Велику», танцюють навколо молодого подружжя:

— Дай, Дажбоже, в добрий час,
як у людей, так і в нас,
у щасливу годину
розвеселим родину!

Рідні і друзі вітають молоде подружжя, батьки пригощають гостей. І далі — все, як і тисячу літ тому: мати у вивернутому вовною назовні кожусі (символ багатства і родючості) буде зустрічати молодих з хлібом-сіллю, хлопчик переливатиме дорогу водою, а молодий, подякувавши, переноситиме через цю воду молоду. Буде й традиційне українське весілля з короваєм, шишками, співом і танцями, викраденням і викупом черевичка молодої. А на другий день з тими чобітьми, які тещі «зять дав, а за тії чоботи дочку взяв», — танці на рядні та возять батьків у візку…

Склала Вохвиня ЗОРЕСЛАВА,
Київ, 2000

Опубліколвано в часописі «Сварог», ч. 11–12

На фото: фрагменти першого в ОРУ Вінчання,
відтвореного за Звичаєм Предків 07.08.7508 / 2000.
Фотоархів ОРУ












Більше світлин у Facebook