Радуниця — весняне язичницьке свято культу Предків. Воно відзначається в неділю, наступну після Великодня. Значення слова «Радуниця» (Радониця) пов’язане з радістю весняного пробудження природи та позачасовим єднанням Роду (покоління живих вшановує померлих). Наші Предки-землероби вірили, що покійні родичі, поховані в землі, пов’язані з її багатством і репродуктивною силою, отже, можуть впливати на майбутній урожай.

Цього дня у святково прикрашеній світлиці, господиня готує страви для поминання на кладовищі. Вранці йдуть на капище на славлення, де поминають близьких, а після обіду вирушають на цвинтар, кожна родина до могил свого роду. Вітаються з померлими, «окликаючи» кожного на ім’я (але не називаючи їх померлими), чоловіки качають на могилі свячену крашанку зі словами «Слава Дажбогу!», розбивши її, залишають або заривають на могилі. Потім жінки виставляють поминальні страви на білому обрусі біля могили. Як правило, кількість страв повинна бути непарною. Серед поминальних страв обов’язкові посвячені на Великдень крашанки, пироги, бабки, сир, масло, каша (коливо), напої та інше. Урочиста трапеза починається із запрошення покійного. Трохи їжі й напоїв залишають для покійних душ. Залишки страви роздають людям.

Радуницю завершують співом «веснянок» й танцями навколо могилок, щоб предки пораділи разом з нащадками. У цей день не прийнято будь-що сіяти або садити.

Волхвиня ЗОРЕСЛАВА