Різдво Коляди — Предківське свято Зимового сонцестояння

Де беруться слова колядок, щедрівок і віншівок? Старі люди говорять, що то «Божі слова», тому їх намагалися укладати в пісні, в замовляння й молитви… А що сьогодні пам’ятають сучасні колядники і щедрівники, окрім: «Сєю, вєю, пасєваю, с Новим ґодам паздравляю!», або ж: «... Як не дасте п’ятака — візьму вола за рога; не пустите на поріг — вирву в вола правий ріг! Як не дасте ковбасу, то я хату рознесу!». Звідки у цих колядників-щедрувальників-віншувальників така професійна мова сучасних рекетирів-вимагачів?.. Чи пам’ятає сьогодні хто з цих колядників, що колись Коляди продовжувалися стільки днів, скільки місяців у році, і що колядники, то не прості гості, а незвичайні полазники і посланці Божі; колядники — то не жебраки, злидарі, прошаки і вимагачі грошей, а Річні гості — Сонце, Місяць і Зорі небесні, без яких би ні врожай, ні життя на Землі не сталося і не могло би продовжитися. Про це у минулому ще добре пам’ятали, тому й чекали їх як найкращих гостей у році, які започатковували прихід до хати всього хорошого й доброго, багатства і врожаю...

Далі...

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

Далі...

Анатолій БОГОРОД

УКРАЇНСЬКА ВЕСНЯНКА НА ВАГУ ЗОЛОТА

З давніх-давен, як тільки перше Сонце пригрівало по-весняному після морозної зими і з вершечків пагорбів сходив сніг (приблизно в кінці січня — на початку лютого), дівчата в супроводі «пані-матки» (хороводниці) виходили з вечорничних теплих хат гукати Весну. За давнім українським звичаєм, на «гуканки» бігли швидше від усіх інших дівчата-підлітки, яким вже виповнилося або виповниться цього літа шістнадцять років; кожна поспішала повідомити свою Долю і Богів про свою зрілість, про своє повноліття — готовність до парування та одруження. Тому у давніх веснянках дівчата порівнювалися із стиглим маком чи грушкою (грушею)...

Далі...

Урочисто, натхненно, щиро, весело — на славу вдався цьогоріч Святвечір у столиці Русі-України, який проходив в музеї Івана Гончара. 23 грудня в літо 7524 сюди завітало багато Дажбожих онуків — як киян, так і гостей — юнаки, дівчата, молоді подружжя з дітьми і вже поважні побратими і посестри.

Далі...

Передвеликодній тиждень наші Пращури здавна називали «чистим» або «білим». Вважали, що перед великим святом треба очистити все: і житло, й подвір’я, і тіло, і душу. Тому ці шість днів від Вербиці є днями весняного очищення, духовним і тілесним приготуванням до одного з найвеличніших сонячних свят року — Великодня Дажбожого.

Кожен день тижня присвячують певним роботам: понеділок — прибиранню хати, вівторок — наведенню ладу в садибі, середу — приготуванню святкового одягу, четвер — омовінню тіла, п’ятницю й суботу — випіканню великодніх короваїв та писанню писанок, приготуванню крашанок та інших великодніх страв.

Далі...

Одна із дискусій, яка нещодавно розгорілася у «Фейсбуці», — мовляв, вінок може вдягати лише дівчина та й то — до одруження — нагадала мені один дуже неприємний випадок майже двадцятилітньої давнини. Якось у музеї під відкритим небом одна з відомих етнографів-фольклористок (не буду називати її прізвище) кричала на сільських жінок, які приїхали до Києва показати науковцям свої місцеві звичаї та обряди: «Голомозі! Ану вдягніть хустки!». Сама «етнографиня» постійно носила хустку, причому всі ми знали, що під нею вона ховала далеко не завжди чисте волосся.

Далі...

Урочистим славленням Бога прі і боріння — Перуна, віншуванням рідновірів — чоловіків і парубків — та поминанням героїв, «що свою землю Руську удобили, і наших старотців, що стратили сили за Русь на тих бойовищах з ворогами нашими…», розпочався у Києві Перуновий тиждень.

Далі...

Святкують Мокошу осінню у п’ятницю в кінці жовтня. Жіноча громада робить обхід господинь, як на Коляду. Гостей пригощають кашею з курятиною, пирогами, медом, молоком. Поминають Предкинь Роду. Співають:

Далі...

Русалії... Скільки таємничого і загадкового  у цьому слові. Із глибини минувшини нашого народу, торуючи часом тернистий, а іноді навіть нищівний для себе шлях, від наших славних Предків таки дійшло до нас це слово. Слово, за яким колись стояла чарівна дія, чи пак — обрядодія, зміст якої ми нині збираємо по зернинках, які вже ледь проглядаються у закутках нашої багатостраждальної Руси-України.

Далі...

У статті аналізуються найпоширеніші легенди і міфи про писанку і появу писанкарства та їхнє світоглядно-релігійне значення в дохристиянській і християнській обрядовості і звичаєвості українців, а також ставлення до цього національного духовного набутку в різні історичні періоди України.

Далі...

15–21 лютого 7523 літа святкуємо прадавнього українського Колодія — свято сонячного циклу, яке означає, що сонце переходить від зимового холоду й темряви до весняного тепла й світла. Про це свідчить сама назва Свята: КОЛО-ДІЙ. Якщо пригадати, що слово коло — це стародавня назва Сонця, то неважко буде зрозуміти початкову звертальну форму, яка переросла у назву цього Весняного свята: «Сонце, дій (грій)!» І воно, після цього звертання, справді починає діяти — гріти, наближаючи літо. Себто сама Природа розпочинає нове одвічне Коло свого Вічного Життя з відродження та оживлення всього живого.

Далі...

Великдень прийшов у Київ 18 березня. Великий день. Нарешті сталася довгождана Перемога Дажбожої сили світла і тепла над темрявою і зимовим холодом. І з усіх куточків древньої столиці Русі-України до Центрального капища рушили онуки Дажбожі, щоб своєму тепло-світлому Діду-Прабогу дяку скласти і Славу співати.

Далі...

Гарного недільного дня, 22 квітня, Львівська громада українських рідновірів «Галичани» вшанувала весняних Богів пробудження Природи — Ладу, Лелю та Ярила. Попри прогнози синоптиків, що віщували дощ, стояла напрочуд ясна, сонячна погода — Боги відгукнулися на запрошення онуків Дажбожих.

Далі...

Серпень — останній місяць літа, місяць достигання багатьох видів плодів — Спасівка

Прийшов Спас — готуй рукавички про запас!

Спасівка або Спасич — одна із давньослов’янських назв мiсяця серпня. Оскільки у серпні вже достигало багато плодів, наші Предки вважали, що зі збором урожаю цих плодів вони будуть врятовані (спасенi) від голоду взимку. Опікувався дозріванням кожного плоду праукрaїнський Бог Спас — Сонячний Бог земного достатку. Тому й вшановували давні слов’яни його щоразу, коли збирали перший урожай того чи іншого плоду.