Різдво Коляди — Предківське свято Зимового сонцестояння

Де беруться слова колядок, щедрівок і віншівок? Старі люди говорять, що то «Божі слова», тому їх намагалися укладати в пісні, в замовляння й молитви… А що сьогодні пам’ятають сучасні колядники і щедрівники, окрім: «Сєю, вєю, пасєваю, с Новим ґодам паздравляю!», або ж: «... Як не дасте п’ятака — візьму вола за рога; не пустите на поріг — вирву в вола правий ріг! Як не дасте ковбасу, то я хату рознесу!». Звідки у цих колядників-щедрувальників-віншувальників така професійна мова сучасних рекетирів-вимагачів?.. Чи пам’ятає сьогодні хто з цих колядників, що колись Коляди продовжувалися стільки днів, скільки місяців у році, і що колядники, то не прості гості, а незвичайні полазники і посланці Божі; колядники — то не жебраки, злидарі, прошаки і вимагачі грошей, а Річні гості — Сонце, Місяць і Зорі небесні, без яких би ні врожай, ні життя на Землі не сталося і не могло би продовжитися. Про це у минулому ще добре пам’ятали, тому й чекали їх як найкращих гостей у році, які започатковували прихід до хати всього хорошого й доброго, багатства і врожаю...

Далі...

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

Далі...

Анатолій БОГОРОД

УКРАЇНСЬКА ВЕСНЯНКА НА ВАГУ ЗОЛОТА

З давніх-давен, як тільки перше Сонце пригрівало по-весняному після морозної зими і з вершечків пагорбів сходив сніг (приблизно в кінці січня — на початку лютого), дівчата в супроводі «пані-матки» (хороводниці) виходили з вечорничних теплих хат гукати Весну. За давнім українським звичаєм, на «гуканки» бігли швидше від усіх інших дівчата-підлітки, яким вже виповнилося або виповниться цього літа шістнадцять років; кожна поспішала повідомити свою Долю і Богів про свою зрілість, про своє повноліття — готовність до парування та одруження. Тому у давніх веснянках дівчата порівнювалися із стиглим маком чи грушкою (грушею)...

Далі...

Урочисто, натхненно, щиро, весело — на славу вдався цьогоріч Святвечір у столиці Русі-України, який проходив в музеї Івана Гончара. 23 грудня в літо 7524 сюди завітало багато Дажбожих онуків — як киян, так і гостей — юнаки, дівчата, молоді подружжя з дітьми і вже поважні побратими і посестри.

Далі...

Передвеликодній тиждень наші Пращури здавна називали «чистим» або «білим». Вважали, що перед великим святом треба очистити все: і житло, й подвір’я, і тіло, і душу. Тому ці шість днів від Вербиці є днями весняного очищення, духовним і тілесним приготуванням до одного з найвеличніших сонячних свят року — Великодня Дажбожого.

Кожен день тижня присвячують певним роботам: понеділок — прибиранню хати, вівторок — наведенню ладу в садибі, середу — приготуванню святкового одягу, четвер — омовінню тіла, п’ятницю й суботу — випіканню великодніх короваїв та писанню писанок, приготуванню крашанок та інших великодніх страв.

Далі...

Київські «православичі» вшанували Бога Яровита

Дещо похмурою видалася у Києві погода у Яровитів день. Над Центральним жертовником моросив дрібен дощик, підступно пронизував хоч і весняний, але ще не дуже теплий вітерець… Однак це не завадило вірянам Громади «Православ’я» зібратися тут і, незважаючи на юдохристиянський Песах, який судомно теленькав навколо, урочисто вшанувати весняного Бога наших слов’янських Пращурів і всіх Рідних Богів, єдиних у Сварозі.

Далі...

Гарного недільного дня, 22 квітня, Львівська громада українських рідновірів «Галичани» вшанувала весняних Богів пробудження Природи — Ладу, Лелю та Ярила. Попри прогнози синоптиків, що віщували дощ, стояла напрочуд ясна, сонячна погода — Боги відгукнулися на запрошення онуків Дажбожих.

Далі...

Серпень — останній місяць літа, місяць достигання багатьох видів плодів — Спасівка

Прийшов Спас — готуй рукавички про запас!

Спасівка або Спасич — одна із давньослов’янських назв мiсяця серпня. Оскільки у серпні вже достигало багато плодів, наші Предки вважали, що зі збором урожаю цих плодів вони будуть врятовані (спасенi) від голоду взимку. Опікувався дозріванням кожного плоду праукрaїнський Бог Спас — Сонячний Бог земного достатку. Тому й вшановували давні слов’яни його щоразу, коли збирали перший урожай того чи іншого плоду.

Святкують Мокошу осінню у п’ятницю в кінці жовтня. Жіноча громада робить обхід господинь, як на Коляду. Гостей пригощають кашею з курятиною, пирогами, медом, молоком. Поминають Предкинь Роду. Співають:

Далі...

Русалії... Скільки таємничого і загадкового  у цьому слові. Із глибини минувшини нашого народу, торуючи часом тернистий, а іноді навіть нищівний для себе шлях, від наших славних Предків таки дійшло до нас це слово. Слово, за яким колись стояла чарівна дія, чи пак — обрядодія, зміст якої ми нині збираємо по зернинках, які вже ледь проглядаються у закутках нашої багатостраждальної Руси-України.

Далі...

У статті аналізуються найпоширеніші легенди і міфи про писанку і появу писанкарства та їхнє світоглядно-релігійне значення в дохристиянській і християнській обрядовості і звичаєвості українців, а також ставлення до цього національного духовного набутку в різні історичні періоди України.

Далі...

15–21 лютого 7523 літа святкуємо прадавнього українського Колодія — свято сонячного циклу, яке означає, що сонце переходить від зимового холоду й темряви до весняного тепла й світла. Про це свідчить сама назва Свята: КОЛО-ДІЙ. Якщо пригадати, що слово коло — це стародавня назва Сонця, то неважко буде зрозуміти початкову звертальну форму, яка переросла у назву цього Весняного свята: «Сонце, дій (грій)!» І воно, після цього звертання, справді починає діяти — гріти, наближаючи літо. Себто сама Природа розпочинає нове одвічне Коло свого Вічного Життя з відродження та оживлення всього живого.

Далі...

Великдень прийшов у Київ 18 березня. Великий день. Нарешті сталася довгождана Перемога Дажбожої сили світла і тепла над темрявою і зимовим холодом. І з усіх куточків древньої столиці Русі-України до Центрального капища рушили онуки Дажбожі, щоб своєму тепло-світлому Діду-Прабогу дяку скласти і Славу співати.

Далі...

Одна із дискусій, яка нещодавно розгорілася у «Фейсбуці», — мовляв, вінок може вдягати лише дівчина та й то — до одруження — нагадала мені один дуже неприємний випадок майже двадцятилітньої давнини. Якось у музеї під відкритим небом одна з відомих етнографів-фольклористок (не буду називати її прізвище) кричала на сільських жінок, які приїхали до Києва показати науковцям свої місцеві звичаї та обряди: «Голомозі! Ану вдягніть хустки!». Сама «етнографиня» постійно носила хустку, причому всі ми знали, що під нею вона ховала далеко не завжди чисте волосся.

Далі...

Урочистим славленням Бога прі і боріння — Перуна, віншуванням рідновірів — чоловіків і парубків — та поминанням героїв, «що свою землю Руську удобили, і наших старотців, що стратили сили за Русь на тих бойовищах з ворогами нашими…», розпочався у Києві Перуновий тиждень.

Далі...