Перегеня — жіноча постать в язичницькому священнодійстві Обжинок (середина літа). Перші етнографічні повідомлення про Перегеню подав О. Курило в рукописі 1922 року, на який посилається К. Копержинський74. Описаний обряд і зовнішність учасників напрочуд схожі на зображення Богині на рушниках: голову увінчано великим пишним вінком чи короною з колосся й квітів, симетричність композиції підкреслюють парубки або дружки з обох боків центральної постаті — сакралізованої в даному обрядодійстві особи — цариці, княгині Врожаю. Звернімо також увагу на те, що Перегеня підперезана червоними поясами. Як відомо, перев’язування червоною ниткою (а пояси плели чи ткали з ниток) завжди виконує роль оберега — захисту і магічного чи лікувального засобу.

Можемо припустити, що в давнину Перегеню (чи Берегиню) супроводжували вершники, або її саму везли на коні, як це зображено на рушниках XIX ст. Характерна ще одна деталь обряду — прив’язування півня до вінка, який Перегеня тримає в руках, та подібний обряд у Німеччині, де півня (живого, дерев’яного чи паперового) прив’язували до снопа. Це також відповідає нашому зіставленню: майже на всіх вишивках цього мотиву присутні птахи — символ Сонця та духовності. Цікаво, що на Поліссі господар обливає дівчину, яка принесла вінок, водою — побажання родючості75.

К. Копержинський зазначив ще одну форму імені Берегині: Пирогеня (від слова «пиріг»), що він вважає пізнішим перекрученням, або «народною етимологією». Однак, можливо, треба було б порівняти зі ст. сл. словом пиро, яким давні слов’яни позначали зерновий хліб, взагалі злаки, борошно (пор. санскритське рarа — пшениця). Хлібна магія у слов’ян є виключно жіночою справою (пор. звичай випікання ритуального хліба, до якого чоловіки не допускаються, вони навіть на поріг не мали права ступити). Загалом основу всіх аграрно-магічних обрядів становлять світоглядні уявлення про жіночу природу Землі.

З настанням весни жінки й дівчата активно «годують» Матінку-Землю: кожній природній стихії готують спеціальні «гостинці» (різні види обрядового хліба, крашанки, яєшню, пиво, мед тощо). Жіночі обряди сприяють заплідненню землі, готовності її до вегетативної роботи, стимулюють проростання рослин і достигання плодів. Ця «робота» Матінки-Землі уподібнюється до шлюбу, вагітності й пологів. Сам жниварський процес первісно імітував пологи ниви.

Вагітність позначалася старослов’янським словом берем’я. Це слово, як і інші однокорінні слова — беремінна, оберемнена, походять від давньо-індоєвропейської основи дієслова berо — беру, несу (пор. ще оберемок). Нагадаємо також, що первісне значення слова нести пов’язане із поняттям «знести яйце», а брати — «приймати пологи» (пор. «баба-бранка» — повитуха).

Лозко Г. С. Українське народознавство