Богознавство

Симарґл (Семарґл) і Семиярило. Досі залишаються малодослідженими Божествами. З літописів відомо, що статуя Симаргла була в пантеоні князя Володимира в 980 р. Інші варіанти імені: Семурґл, Симареґл, Сим і Реґл, Сим і Єрьґл. За припущенням О.Фамінцина літописне Єрьґл, Єрил і Ярило тотожні Семиярилу. Однак, значення цих Богів було незрозумілим уже за давніх часів. Так, Нестор Літописець пояснює його як «семь» і «ергла»; цю ж думку зафіксував і Памво Беринда у своєму «Лексиконі…» (1627 p.).

Далі...

Дажбог. Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов’янський світ, має прозоре для народного розуміння ім’я: даждь – «дай» і Бог – близьке до «багатство», тобто дослівно Даждьбог – «податель» добра, багатства. У південних слов’ян він має назву Дабог, Дайбог. В українській обрядовій поезії знайдемо безліч приспівів-звертань типу: «Ой дай, Боже», або «Дай, Боже, дай», які ряд вчених вважають первісним язичницьким «Ой, Дажбоже!».

Далі...

Яровит — слов’янський Бог весняного пробудження Природи, плодючості й одночасно Бог війни. У давнину чоловіча пристрасть порівнювалася з мужністю, войовничістю й силою. Тому Бога родючості досить часто зображували з мечем. Яровит — дослівно ярий витязь, войовничий дух. Міхельберзький монах Герборд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом».

Далі...

Анатолій БОГОРОД

«СТАРИЙ» НОВИЙ РІК *

Для іноземця може видатися дивним послідовність і незвичність поєднання слів «старий новий». Але у нашому народі усі звикли до цього і нині продовжують з 13 на 14 січня відзначати «старий» Новий рік. Ортодоксальна християнська церква цього дня відзначає два свята: День Обрізання крайної плоті християнського бога Ісуса Христоса і День святителя Василя Великого. Звичайно, 14 січня в народі, швидше, пам’ятають як день Нового року, який до 1918 року був 1 січня за юліанським календарем. Саме після 1918 року стали використовувати цю незрозумілу для іноземців назву «старий Новий рік».

Далі...

Анатолій БОГОРОД

КАЛЕНДАР В ІСТОРІЇ НАРОДУ

(ця праця публікувалася у часописі «Сварог» № 4, 1996 та № 5, 1997)

(II частина буде додана пізніше)

I

Досі питання про основи давньоукраїнського календаря залишається недослідженим — і через відсутність достатньої кількості відомостей про нього, і через відсутність професійних служителів культу давньої віри українців, які були носіями цих знань і контролювали чітке його дотримання. Після насильного навернення русичів у християнство поступово винищувалися волхви, а релігійний календар українців-русичів підмінювався юліанським календарем, який служителі християнського культу в Римській імперії пристосували до своїх релігійних потреб. І хронологи не повідомляють у своїх працях про те, коли в Русі вперше почали користуватися юліанським календарем. Відомий дослідник календаря Климишин зазначає: «Коли і як в Київській Русі почали використовувати юліанський календар і як відбувалося «перенесення» на його місяці давніх народних назв місяців, які належали до місячно-сонячного календаря, залишається недослідженим», хоч і робить припущення, що «юліанський календар був відомий в Русі задовго до прийняття християнства»1. Гадаю, що волхвам, аналогічно, міг бути відомий і календар юдеїв, і календар персів, і багато інших календарів. І навіть, якщо ці календарі й були кращими від місцевого язичницького календаря, то це ще не означає, що ними починали користуватися, відкинувши давню релігійну традицію. Нині прикладом такої безкомпромісності може служити вперте неприйняття ортодоксальними християнськими церквами реформованого юліанського календаря, який нині відомий усьому світові як григоріанський календар, при чому, незважаючи, що григоріанський календар набагато точніший за юліанський. Юліанський календар за 128 років дає похибку, яка рівна одній добі, а в григоріанському календарі одна доба набігає за 3280 років. Причини такої впертості і безкомпромісності спробуємо розглянути далі.

Далі...