Богознавство

Язичницька духовна верства*

Цілком логічно припустити, що суспільну ієрархію слов’яни отримали у спадок від своїх давньоєвропейських предків — аріїв. Володимир Шаян писав: «… що найбільше здивує і нас самих, це добре й високозорганізована теократія цих держав і народів. Теократія — це система правління держави, у якій найвище місце і найважливішу роль відіграють священики чи жерці. Таку визначну чи вирішальну роль відігравали у певну добу державницького розвитку священики в усіх старовинних державах» [«Віра Предків наших» (ВПН).148–265].

Далі...

Галина ЛОЗКО
доктор філософських наук, професор

(з доповіді на Міжнародній науково-практичній конференції
«Морально-етичні норми життя слов’ян: рідновірська етика»
Ужгород, Україна, 12–13 липня 2013 року; скорочено)

 

ПРОБЛЕМИ ВІДНОВЛЕННЯ ЕТИКИ РІДНОЇ ВІРИ

Констатація стану сучасного суспільства і наше завдання. Ми живемо в епоху Калі-юги, коли якість людського суспільства дуже низька, істинні ж знання не лежать на поверхні, а глибоко приховані від загалу. Тому перед нами стоїть складне завдання: мають бути вироблені (відновлені) фундаментальні засади рідновірської етики на основі традиційної етики слов’ян. Вони не повинні бути інноваціями, тобто продуктом чиєїсь фантазії. Вони не повинні спиратися на хибні стереотипи, нав’язані глобальними ідеологами.

Далі

Жертвопринесення в Рідній вірі — добровільний дарунок Богам, завдяки якому здійснюється зв’язок людини з Богами. Поняття жертвопринесення має своє обґpунтування у Велесовій Книзі: «Жертву тобі правим — вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою» (дош. 31).

Обряд урочистого пролиття священного напою (у вогонь, на поле, на могилу) був відомий в усіх арійських народів. В основі обряду жертвопринесення полягає віра в те, що Вогонь є проявом Бога, і через «споживання» ним подарунку людина поєднується з Богом.

Далі...

«Усі дурні християнські інстинкти сидять ще в нас
Ф. Нітше

Довго ще будуть тяжіти над нашим народом християнські стереотипи мислення і поведінки. Спірними з точки зору язичництва є дефініції «християнської любові» милосердя, всепрощення, гріховності, добра і зла, непротивлення злу, упокорення долі, «умертвлення плоті» та ін., які часто набирають гіпертрофованих форм, доходячи до абсурду. По-різному можна трактувати добро і зло, які не бувають ані абстрактними, ані чітко визначеними. Для християнина навіть заяложене «любіть ворогів, благословляйте тих, хто вас переслідує!» є добром. Для язичника любов до ворога є величезним злочином проти рідного народу і Рідних Богів.

Далі...